Справа № 420/7624/20
27 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Одесі, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по день прийняття рішення по справі із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020; зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду позивачу, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01.01.2020, а саме: посадовий оклад 78 825 грн, доплата за вислугу років в розмірі 70% від посадового окладу, доплата за перебування на адміністративній посаді в розмірі 10% та доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці в розмірі 10% від посадового окладу за період з 18.04.2020 по день прийняття судом рішення з урахуванням виплачених за цей період сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.01.2020 йому мала б бути нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, а саме у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з нарахуванням доплат за вислугу років, за перебування на адміністративній посаді та за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці в розмірі. З січня по 18.04.2020 суддівська винагорода позивачу була виплачена у повному обсязі. Однак, з 18.04.2020 розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, установленому Законом №1402-VIII, у зв'язку з чим, позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено право на належне матеріальне забезпечення. Згідно зі статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Водночас, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Позивач зазначає, що Закон № 553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, тому порушення права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону №1402-VІІІ, відбувається з 18.04.2020. На переконання позивача, зазначений Закон в частині обмеження розміру суддівської винагороди суперечить Конституції України, у зв'язку із чим не може застосовуватися при її нарахуванні. Однак відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи чинного законодавства України та з квітня 2020 року виплачує суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: з обмеженням сумою 47230 грн з урахуванням утримань з цих сум, передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, замість належної до виплати суми. Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право, як працюючого професійного судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Ухвалою судді від 17.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
31.08.2020 до суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин, а Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - 3акон № 55З-IX), який опубліковано в газеті «Голос України» від 17.04.2О20 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020. Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-IX) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення обмежується максимальним розміром 47230,00 грн на місяць. За твердженням відповідача, виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ. Отже, Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ). Відповідач також зазначає, що у розумінні рішень Конституційного Суду України, обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. Ураховуючи, що в спірний період тривав карантин, встановлений Кабінетом Міністрів Україні, відповідач не допустив протиправних дій, діяв на підставі та в межах, передбачений Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України. Відповідач не наділений правом самостійної, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18.04.2020 по 30.04.2020 без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020-рік» (у редакції Закону №553-IX). Таким чином, Територіальне управління в період з 18.04.2020 року по 30.04.2020 рік здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до норм чинного законодавства. Враховуючи наведене у відзиві, відповідач зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідь на відзив від позивача до суду не надійшла.
Ухвалою суду від 24.09.2020 в задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про залучення Державної судової адміністрації України до участі у справі в якості співвідповідача відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є працюючим суддею Суворовського районного суду м. Одеси, що підтверджується посвідченням № МЗ-15736.
З огляду на матеріали справи, за період 01.01.2020-31.07.2020 позивачу належала до нарахування за фактично відпрацьовані робочі дні суддівська винагорода в розмірі: 78 825 (оклад 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), 70 % від посадового окладу - доплата за вислугу років, доплата за перебування на адміністративній посаді в розмірі 10% та доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці в розмірі 10%, що складало: в січні 2020 р. - 143 776 грн; в лютому - 155 758 грн, в березні - 149 767 грн.
Однак суддівська винагорода з 18.04.2020 нараховувалась позивачу з урахуванням обмеження відповідно до ст.29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не погодившись із чим, позивач звернувся за судовим захистом із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. №553-IX (далі за текстом - Закон №553-IX), чинним з 18.04.2020 р., Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-IX (далі за текстом - Закон №294-IX) доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
З огляду на ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
З аналізу ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 випливає, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453 в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Згідно з ч. 3 та ч. 4 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Таким чином, в силу приписів ч. 3 ст. 7 КАС України, до спірних правовідносин суд застосовує ч. 2 ст. 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені вказаним Законом, та не застосовує до спірних правовідносин ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402, а також правовій позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів у вищезазначених рішеннях, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів. Однак необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
При цьому відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду №7 від 29.05.2020 Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов'язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет на 2020 рік»; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
За таких обставин, відсутня необхідність звернення суду першої інстанції за результатами розгляду даної справи до Верховного Суду з аналогічного питання на виконання вимог абз. 2 ч. 4 ст. 7 КАС України.
В той же час, з огляду на те, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, частин 1, 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX, зі змінами, і ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, протиправні дії відповідача обмежуються датою 28.08.2020, а тому і обов'язок нарахувати та виплатити недонараховану суддівську винагороду позивачу слід покласти на відповідача за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, а не по день винесення даного рішення, у зв'язку із чим позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (65005, м. Одеса, вул. Бабеля, 2; ЄДРПОУ 36302945), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Одесі (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6; ЄДРПОУ 38016923), про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн, згідно ч.3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити недонараховану суддівську винагороду судді ОСОБА_1 у відповідності до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в періоді з 18.04.2020 по 28.08.2020.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк