справа №380/7444/20
28 жовтня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Виконуючого обов'язки керівника Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави до Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
виконувач обов'язків керівника Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави (місце знаходження: 81500, Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська, 10а) звернувся до суду з позовною заявою до Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області (місцезнаходження: 81340, Львівська область, м. Судова Вишня, пл.Івана Франка, буд. 14, код ЄДРПОУ: 04056233), в якій просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області щодо не утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей;
-зобов'язати Судововишнянську міську раду Мостиського району Львівської області виконати у повному обсязі визначені законодавством повноваження спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення права на особливий захист і допомогу з боку держави дітей, які залишились без батьківського піклування та проживають на території Судововишнянської об'єднаної територіальної громади. Така бездіяльність виражається у не створенні відповідного органу - служби у справах дітей, яка повинна забезпечувати реалізацію державної політики щодо захисту прав дитини на території вказаної ради. Наведене є порушенням Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». На території Судововишнянської об'єднаної територіальної громади проживає 2254 дітей, у т.ч. 3 дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, 7 дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Органи місцевого самоврядування зобов'язані здійснювати повноваження з питань захисту прав дітей, які є мешканцями громади та утворити для цього у складі відповідних виконавчих органів рад службу у справах дітей. Однак Судововишнянською міською радою таку службу не утворено, що ставить під загрозу забезпечення прав вразливих категорій дітей, зокрема щодо здійснення їх обліку, визначення місця проживання, встановлення та припинення опіки та піклування, призначення опікуна, піклувальника тощо. Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 15.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, надати (надіслати) суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Ухвалу від 15.09.2020 сторонами отримано 24.09.2020.
Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України до суду не надав.
Суд встановив таке.
Позивачем у межах наданих повноважень, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-V1І , вивчено інформацію Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області за №667/02-18 від 15.06.2020 щодо додержання вимог законодавства у сфері охорони дитинства щодо захисту прав дітей.
Згідно інформації, на території Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області служба у справах дітей не створена, оскільки функції не передано Мостиською райдержадміністрацією.
На думку позивача, відсутність у складі відповідних виконавчих органів Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області служби у справах дітей свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що стало приводом для звернення з вказаним позовом до суду.
Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно ч. 3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 5 ст. 53 КАС України визначено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статус) позивача.
Згідно ч. 4 ст. 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювані відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до п.п. 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, а також , звертаючись до суду, самостійно визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У відповідності до п. 1 ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини» (від 20.11.1989, ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-ХІІ від 27.02.1991) (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 3 Конвенції, держави-учасниці Конвенції зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-Учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а ст. 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Особливих заходів охорони і допомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації.
В Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, закріплено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України, є загальнообов'язковими та однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Згідно з ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
З урахуванням викладеного, прокурор звернувся до суду з вказаним позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм, вимог ст. ст. 46, 52 Конституції України та, прийнятих на її основі інших нормативно-правових актів, гарантує, забезпечує та охороняє права і свободи дітей, в тому числі соціально вразливих категорій, а саме: дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Міністерство соціальної політики (далі - Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, якому підпорядковані, зокрема, місцеві органи виконавчої влади, та який забезпечує формування та реалізує державну політику, у тому числі у сфері соціальної політики та захисту прав дітей.
Відповідно до покладених завдань Мінсоцполітики, у тому числі проводить моніторинг стану дотримання вимог законодавства щодо соціального захисту сімей та дітей; забезпечує ведення Централізованого банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів; проводить роботу із соціально-правового захисту дітей, запобігання бездоглядності та правопорушенням серед них, соціально-психологічної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, контролює та координує діяльність служб у справах дітей; здійснює координацію та метооологічне забезпечення діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, а також забезпечує дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки і піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, їх усиновлення, застосування інших передбачених законодавством форм влаштування дітей тощо.
Як вбачається з наведеного Мінсоцполітики лише контролює та координує діяльність служб у справах дітей; здійснює координацію та методологічне забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа.
Отже, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, та здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 34).
Верховний суд у зазначеній справі також прийшов до висновку, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «jura novit сurіа» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (п. 69).
У зв'язку із наведеним, прокурор у позовній заяві належним чином обґрунтував підстави представництва в суді.
З приводу законодавчо визначеного обов'язку органу місцевого самоврядування (об'єднаної територіальної громади) утворити у складі виконавчих органів службу у справах дітей, суд зазначає наступне.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції, зокрема, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім'ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім'ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.
Відповідно до ч. 7 ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об'єднану територіальну громаду.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих, житлових і майнових прав та інтересів дітей та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Згідно ч.1 та 2 ст.12 вищевказаного закону безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. Служба у справах дітей: бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів; оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом; оформляє клопотання щодо переведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на інші форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює контроль за умовами влаштування і утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює моніторинг діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Регламенту Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області, затвердженого рішенням Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області №11 від 23.02.2017 Судововишнянська міська рада Мостиського району Львівської області є органом місцевого самоврядування, що складається з депутатів і відповідно до закону представляє Судововишнянську об'єднану територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.
Згідно ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Підпунктом 6, 8 п. «б» ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать забезпечення школярів із числа дітей-сиріт, дітей з інвалідністю/осіб з інвалідністю I - III групи, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», які навчаються в державних і комунальних навчальних закладах, безоплатними підручниками, створення умов для самоосвіти; вирішення відповідно до законодавства питань про повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, у школах-інтернатах, дитячих будинках, у тому числі сімейного типу, професійно-технічних навчальних закладах та утримання за рахунок держави осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, у спеціальних навчальних закладах, про надання громадянам пільг на утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах, а також щодо оплати харчування дітей у школах (групах з подовженим днем).
Відповідно до п.2, 2-1 п.«б» ч.1 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: делеговані повноваження: забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов, зокрема, дітей, що залишились без піклування батьків, на виховання в сім'ї громадян; вирішення відповідно до законодавства питань надання соціальних послуг особам та сім'ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Пунком 1 ч.2 ст.38 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад, крім повноважень, зазначених у пункті «б» частини першої цієї статті, належить утворення служб у справах дітей та спостережної, спрямування їх діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» суб'єктами добровільного об'єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об'єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, центром якої визначено селище, - селищною, центром якої визначено село, - сільською.
Згідно з ч.4 ст.4 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» найменування об'єднаної територіальної громади, як правило, є похідним від найменування населеного пункту (села, селища, міста), визначеного її адміністративним центром.
У зв'язку з розширенням повноважень сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад щодо провадження діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, постановами Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 877 та від 11.04.2018 №301 внесені зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини (постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866), згідно із якими сільські, селищні, міські ради об'єднаних територіальних громад мають самостійно здійснювати діяльність, пов'язану із захистом прав дитини, зокрема передано об'єднаним територіальним громадам повноваження стосовно влаштування під опіку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Крім того, наказом Міністерства соціальної політики України від 14.06.2018 № 890 затверджено Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності об'єднаної територіальної громади у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей, згідно з п. 1.1. яких передбачено, що з метою забезпечення виконання повноважень у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей у виконавчому органі сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади рекомендовано за рішенням сесії відповідної громади, зокрема, утворити (ввести до штатного розпису) службу у справах дітей як юридичну особу, підпорядковану голові сільської, селищної, міської ради.
Також, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №800 затверджено Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю, та внесені зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини (постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866), якими визначено органами опіки та піклування, зокрема, виконавчі органи міських, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад, які провадять діяльність із соціального захисту дітей.
Системний аналіз наведених норм законодавства свідчить, що діти, як члени громад, мають свої права як особлива група: право на життя, на освіту, на охорону здоров'я, на розвиток, на правосуддя, на батьківську турботу, на сім'ї, на захист з боку громади й держави тощо. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих, житлових і майнових прав та інтересів дітей та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Безпосереднє ведення та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. При цьому, передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, покладається на службу у справах дітей, зокрема, виконавчих органів міських, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад. Отже, питання створення виконавчих органів, до складу яких входять служби у справах дітей, належить до повноважень органу місцевого самоврядування. Останні, в свою чергу, зобов'язані відповідно до вимог законодавства здійснювати повноваження з питань захисту прав дітей, які є мешканцями громади та утворити для цього у складі відповідних виконавчих органів рад службу у справах дітей. У зв'язку з розширенням повноважень сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад щодо провадження діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, останні набули повноважень щодо забезпечення та дотримання прав дитини та відповідно обов'язків з питань захисту прав дітей, як орган опіки та піклування.
Однак, незважаючи на наведені вимоги законодавства у Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області служба у справах дітей до цього часу відсутня.
Незважаючи на те, що ОТГ була створена ще в 2016 році, на сьогоднішній день посадовими особами Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області не вжито жодних заходів для створення служби у справах дітей, що в свою чергу позбавляє дітей, які мешкають на території вказаної ради на своєчасний захист.
Така ситуація створює загрозу порушення інтересів держави щодо реалізації в повному обсязі завдань та заходів державної політики з питань соціально-правового захисту дітей - мешканців громади.
Судом встановлено, що на сьогоднішній день на обліку в службі у справах дітей перебуває наступна кількість дітей, які внесені до єдиної аналітично-інформаційної системи "Діти" та проживають на території Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області (ОТГ):
3 - дітей, які мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
7 - дітей, які опинились в складних життєвих обставинах в зв'язку з неналежним виконанням батьками батьківських обов'язків, щодо яких є ризик відібрання від батьків.
Крім того, на території Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області 2254 дитини, кожна з яких в будь-який час може потрапити в поле зору служби у справах дітей по причині складних життєвих обставин, втрати батьків, посиротіння, насильства в сім'ї, конфлікту з законом, невідвідування навчальних закладів, тощо чи потребувати дозволів: на лікування/обстеження, на відчуження/оренди житла/майна, спілкування з батьками чи зміни місця проживання, тощо. Тобто будь-яка дитина може потребувати невідкладної допомоги та соціального захисту.
Таким чином, Судововишнянська міська рада Мостиського району Львівської області, як орган місцевого самоврядування, допустила у спірних правовідносинах протиправну бездіяльність, оскільки всупереч вимогам законодавства, у складі відповідних виконавчих органів не утворила службу у справах дітей.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей, суд зазначає таке.
Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд при прийнятті рішення у даній справі враховує те, що реалізація державної політики у сфері забезпечення прав дитини є безпосереднім обов'язком об'єднаної територіальної громади. Кожна дитина, яка мешкає у громаді, має право на захист майнових і немайнових прав, який, за законом, надає об'єднана територіальна громада як орган опіки та піклування, що має особливі повноваження виконавчих органів влади об'єднаної громади представляти та відстоювати інтереси своїх громадян.
Щоб територіальні громади були ефективними в питаннях захисту прав дитини, вони мають не тільки набути повноважень органу опіки та піклування, а й застосовувати положення законодавства у питаннях вирішення спорів між батьками дитини, обмеження або позбавлення батьківських прав, протидії насильству, у тому числі домашньому, представляти інтереси дітей у разі відсутності законних представників у дитини та багатьох інших.
Крім того, Указом Президента України від 30.09.2019 № 721/2019 «Про деякі питання забезпечення прав та законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, розвитку та підтримки сімейних форм виховання дітей» зобов'язано вжити в установленому порядку вичерпних заходів щодо приведення штатної чисельності служб у справах дітей відповідно до нормативів, установлених законодавством, у тому числі в об'єднаних територіальних громадах.
Приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Судом враховується також те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала би необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, на переконання суду ефективним та достатнім способом відновлення порушених прав буде зобов'язання відповідача вчинити дії, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей, відповідно, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість позовної заяви, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
адміністративний позов Виконуючого обов'язків керівника Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави до Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області щодо не утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.
Зобов'язати Судововишнянську міську раду Мостиського району Львівської області виконати у повному обсязі визначені законодавством повноваження, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради у служби у справах дітей.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя Лунь З.І.