справа № 380/3151/20
16 жовтня 2020 року м. Львів
12 год. 54 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Івать М.Ю., позивача ОСОБА_1 , представниці відповідача-2 Посисень І.Р. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича до колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції; Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива», ОСОБА_2 , Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування висновку та наказу, встановлення відсутності компетенції -
приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович (далі - позивач, Маковецький З.В., приватний виконавець) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - відповідач-1, Колегія); Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2), у якому просить:
- визнати протиправним висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 30.01.2020, складений за наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В.;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1396/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 13.04.2020;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) у Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції здійснювати перевірку діяльності приватного виконавця та надавати оцінку вчинених приватним виконавцем діям.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що складений 30.01.2020 Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) висновок за наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 на його дії суперечить вимогам чинного законодавства, зважаючи на відсутність, на думку позивача, у Колегії повноважень та компетенції щодо надання оцінки процесуальним діям приватного виконавця, а зазначені у висновку рекомендації суперечать дійсності. Оскільки на підставі зазначеного висновку Міністерством юстиції України видано наказ № 1396/5 від 13.04.2020, яким тимчасово блоковано доступ позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці, він звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.
Ухвалою від 27.04.2020 позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків.
Ухвалою від 18.05.2020 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нива» та ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 21.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.
Ухвалою суду від 17.09.2020 допущено заміну третьої особи Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на правонаступника - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ), та відмовлено у задоволенні клопотання останнього про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 17.09.2020 клопотання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) задоволено та призначено судове засідання у справі № 380/3151/20 у режимі відеоконференції.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Представниця відповідача-2 проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 35116 від 15.07.2020). В обґрунтування вказала, що Колегія у цьому випадку повноважна здійснювати перевірку діяльності приватного виконавця та надавати оцінку вчинених приватним виконавцем діям, оскільки при накладенні арешту на нерухоме майно останній діяв як державний реєстратор, що узгоджується з положеннями Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015. Щодо законності висновку Колегії від 30.01.2020 та наказу Міністерства юстиції України № 1396/5 від 13.04.2020 вказала, що ОСОБА_1 допущено порушення вимог ст.ст. 10, 18 та п. 7 ч. 1 ст. 24 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки накладено арешт на майно, яке на дату реєстрації обтяження не належало боржнику. Вважає, що застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки можливе стосовно власника такої ділянки (орендодавця). Просила у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» у судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не прибула, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових поясненнях по суті позовних вимог (вх. № 28023 від 04.06.2020). Вважає, що при вжитті заходів обтяження до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» як боржника виконавчого провадження ОСОБА_1 арештовано належне ОСОБА_2 майно. Вказала, що санкції до позивача застосовано як до державного реєстратора, а не приватного виконавця, відтак дії відповідачів щодо прийняття оскаржуваних рішень є, на її думку, правомірними. Просила відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Надіслав на адресу суду пояснення (вх. № 50648 від 05.10.2020), у яких вказано, що застосування приватним виконавцем такого заходу примусового виконання рішень як звернення стягнення на право користування та право оренди земельних ділянок можливе стосовно власника такого майна, а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, окрім власника, особи передбачено законом або договором. Зазначив також, що при проведенні позапланової перевірки невиїзної діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 досліджувалось питання законності постанов приватного виконавця від 20.03.2019 про арешт майна боржника та від 15.05.2019 про опис та арешт майна боржника в частині арешту права земельної ділянки боржником. Питання порушення прав та інтересів орендодавця (власника майна), який не є стороною виконавчого провадження, перевіркою не досліджувалося.
Суд заслухав вступне слово представників сторін, вивчив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 здійснює діяльність приватного виконавця у виконавчому окрузі Львівської області, що підтверджується копією відповідного посвідчення приватного виконавця від 30.05.2017 (а.с. 9).
На підставі постанови № 58679639 від 19.08.2019 приватним виконавцем прийнято рішення № 48302143 від 19.08.2019 про державну реєстрацію обтяження (номер запису про обтяження 32979082). Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 178886852 від 28.08.2019 (а.с. 8).
Із аналізу зазначеного витягу судом встановлено, що предметом обтяження є право оренди земельної ділянки площею 1,865 га за кадастровим № 462218800:02:000:0283; орендар: СГ ТОВ «Нива», код ЄДРПОУ 03760823; орендодавець: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 . Зміст обтяження - заборона відчуження права оренди земельної ділянки. Особою, майно/права якої обтяжуються, вказано сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нива», код ЄДРПОУ 03760823.
Не погодившись із таким рішенням приватного виконавця, 07.09.2019 ОСОБА_2 подала до Міністерства юстиції України скаргу на дії приватного виконавця та державну реєстрацію обтяжень, у якій просила:
- провести перевірку правомірності винесення приватним виконавцем Львівського виконавчого округу Маковецьким З.В. постанови № 58679639 від 19.08.2019;
- провести перевірку правомірності реєстрації арешту на належну їй земельну ділянку;
- скасувати рішення державного реєстратора Маковецького З.В. про державну реєстрацію обтяження № 32979082 від 19.08.2019;
- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В. № 58679639 від 19.08.2019;
- притягнути державного реєстратора ОСОБА_1 за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних, відповідальність за яке передбачена ст. 188-39 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За результатами розгляду такої скарги Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції 30.01.2020 складено висновок (а.с. 7), яким встановлено, що рішення № 48302143 від 19.08.2019 прийнято приватним виконавцем ОСОБА_1 з порушенням вимог ст.ст. 10, 18 та п. 7 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки останнім накладено арешт на майно, яке на дату реєстрації обтяження не належало боржнику.
На підставі висновку Колегії від 30.01.2020 Міністерством юстиції України видано наказ «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» № 1396/5 від 13.04.2020, яким скаргу ОСОБА_2 від 07.09.2019 задоволено: рішення № 48302143 від 19.08.2019, прийняте приватним виконавцем Маковецьким Зоряном Вікторовичем, скасовано; тимчасово блоковано останньому доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці (а.с. 6).
Позивач не погодився із таким діями та рішеннями відповідачів, відтак звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
В силу дії ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, порядок здійснення виконавчого провадження визначено Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1403-VIII) та Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII).
Статтями 1, 3 Закону № 1403-VIII визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону № 1404-VIII).
Щодо позовної вимоги про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції здійснювати перевірку діяльності приватного виконавця та надавати оцінку вчинених приватним виконавцем діям суд зазначає таке.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952-IV).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 10 Закону № 1952-IV визначено, що державним реєстратором є приватний виконавець у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір). Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України (п. 1 ч. 2, ч. 9 ст. 37 Закону № 1952-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 затверджено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Порядок № 1128), яким визначено процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту.
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.
Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом (п. 2 Порядку № 1128).
Наказом Міністерства юстиції № 71/5 від 09.01.2020 затверджено Положення про Колегію з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Положення № 71/5), відповідно до п. 2 якого Колегія з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - Колегія) є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Мін'юсті та його територіальних органах, що в межах повноважень, визначених Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, здійснює колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфери державної реєстрації).
Позивач стверджує, що Комісія не наділена повноваженнями процесуального контролю за діями приватного виконавця при виконанні рішень судів та інших органів та не може надавати оцінку таким діям В обґрунтування послався на ст. 5 Закону № 1403-VIII (приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону).
Суд критично оцінює таке твердження позивача з огляду на те, що за скаргою ОСОБА_2 . Комісією в силу положення п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону № 1952-IV надавалася оцінка діям ОСОБА_1 саме як державного реєстратора, оскільки при накладенні приватним виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень останній діє як державний реєстратор.
З огляду на викладене позовна вимога про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції здійснювати перевірку діяльності приватного виконавця та надавати оцінку вчинених приватним виконавцем задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 30.01.2020, складеного за наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В., та визнання протиправним та скасувати наказу Міністерства юстиції України «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» № 1396/5 від 13.04.2020 суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 1404-VIII до заходів примусового виконання рішень належить звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (ст. 48 Закону № 1404-VIII).
Статтею 56 Закону № 1404-VIII визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.
Відповідно до абз. 7 п. 2 ст. 4 Закону № 1952-IV право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об'єкт, оскільки наведені вище положення ст. 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.
Визначення майнового права наведено в ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-III від 12.07.2001 (далі - Закон № 2658-III), згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
В силу вимог статей 177, 178 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнові права є об'єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у Земельному кодексі України (далі - ЗК України), згідно з ст. 2 якого об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 ст. 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення міститься і в ст. 1 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV від 06.10.1998 (далі - № 161-XIV).
З огляду на вказані норми та з урахуванням положень абз. 7 п. 2 ст. 4 Закону № 1952-IV та ст. 317 ЦК України право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.
Абзацом 4 ч. 2 ст. 135 ЗК України визначено, що звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
Однак у процесі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об'єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.
За статтею 5 Закону № 161-XIV орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Повноваження щодо використання орендованої земельної ділянки чи права на неї як і виключення стосовно окремих повноважень (суборенда земельної ділянки, якщо передбачено договором або за згодою орендодавця; перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди; відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності лише за певних умов; право на обмін права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення за певних умов) врегульовано ст.ст. 8, 8-1, 8-2, 25 Закону № 161-XIV.
Частиною 6 ст. 93 ЗК України визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря.
Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.
Отже, з аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України «Про оренду землі», статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.
Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб'єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзіс і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.
Положеннями абзацу четвертого частини другої статті 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону.
Тож системний аналіз статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII, статті 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об'єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.
Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзіс, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.
Отже, під час виконання рішення суду арешт може бути накладено лише на ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник.
Вказане узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 у справі № 904/968/18, які в силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин підлягають врахуванню судом.
Із матеріалів справи судом встановлено, що приватним виконавцем Маковецьким З.В. на підставі постанови № 58679639 від 19.08.2019 прийнято рішення № 48302143 від 19.08.2019 про державну реєстрацію обтяження (номер запису про обтяження 32979082), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 178886852 від 28.08.2019 (а.с. 8).
Предметом обтяження відповідно до вказаного витягу є право оренди земельної ділянки площею 1,865 га за кадастровим № 462218800:02:000:0283; орендар: СГ ТОВ «Нива», код ЄДРПОУ 03760823; орендодавець: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 . Зміст обтяження - заборона відчуження права оренди земельної ділянки. Особою, майно/права якої обтяжуються, вказано сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нива», код ЄДРПОУ 03760823.
За результатами розгляду скарги ОСОБА_2 . Колегією 30.01.2020 складено висновок (а.с. 7), яким встановлено, що рішення № 48302143 від 19.08.2019 прийнято приватним виконавцем ОСОБА_1 з порушенням вимог ст.ст. 10, 18 та п. 7 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки останнім накладено арешт на майно, яке на дату реєстрації обтяження не належало боржнику.
На підставі висновку Колегії від 30.01.2020 Міністерством юстиції України видано наказ «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» № 1396/5 від 13.04.2020, яким скаргу ОСОБА_2 від 07.09.2019 задоволено: рішення № 48302143 від 19.08.2019, прийняте приватним виконавцем Маковецьким Зоряном Вікторовичем, скасовано; тимчасово блоковано останньому доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці (а.с. 6).
Позивач посилається на п. 5 Порядку № 1128 та вважає, що вищезазначені висновок та наказ протиправними, оскільки відповідачем прийнято рішення про задоволення скарги ОСОБА_2 за наявності підстави для відмови.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1128 підставою для відмови в задоволенні скаргу у сфері державної реєстрації є наявність рішення Мін'юсту чи його територіального органу з такого самого питання.
До матеріалів справи позивачем долучено довідку за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Львівської області ОСОБА_1 від 18.12.2019 (а.с. 10-12), у якій, як вважає позивач, уже досліджувалося питання правомірності накладення ним арешту на право оренди земельної ділянки.
З цього приводу суд зазначає, що таку перевірку проведено Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області щодо здійснення виконавчого провадження № 58679638 на підставі Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3284/5 від 22.10.2018 (далі - Порядок № 3284/5).
Вказаний Порядок визначає механізм здійснення Міністерством юстиції України перевірок діяльності приватних виконавців, зокрема стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, ухвалених відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства.
Відтак довідка, складена за результатами такої перевірки, не є рішення територіального органу за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації в розумінні положень п. 5 Порядку № 1128.
Суд враховує, що довідка за результатами проведення перевірки діяльності приватного виконавця може містити оцінку рішень останнього у сфері державної реєстрації, однак самостійних правових наслідків не тягне, оскільки Управління, яке проводить перевірку на підставі Порядку № 3284/5, не наділене повноваженнями щодо скасування рішень про державну реєстрацію.
Отже, перевірки, що проводяться на підставі Порядку № 3284/5 та Порядку № 1128 мають різну правову природу та не є тотожними чи взаємовиключними.
Ураховуючи встановленні обставини справи та норми чинного законодавства, суд вважає що викладені у висновку Колегії обставини відповідають фактичним обставинам справи. Відтак оскаржуваний наказ № 1396/5 від 13.04.2020 прийнятий на підставі, у порядку та у спосіб, передбачені чинним законодавством (як це передбачено ч. 2 ст. 2 КАС України), що свідчить про відсутність підстав для визнання його протиправним та скасування.
Крім цього суд звертає увагу на те, що висновок Колегії не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, має рекомендаційний характер та не може бути скасованим. Правові наслідки для того чи іншого суб'єкта виникають виключно на підставі рішення, прийнятого уповноваженим органом на його підставі.
Положенням ч. 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 вказаного Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог, відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича до колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції; Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива», ОСОБА_2 , Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування висновку та наказу, встановлення відсутності компетенції відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.10.2020.
Суддя Р.П. Качур