28 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2320/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача - Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: с. Богданівка, Знам'янський район, Кіровоградська область, 27432)
про визнання протиправної бездіяльності та стягнення середнього заробітку.
До Кіровоградського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (далі - відповідач) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.08.2019 року (день звільнення) по 27.04.2020 року (день фактичного розрахунку);
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.08.2019 року (день звільнення) по 27.04.2020 року (день фактичного розрахунку) у розмірі 37570,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25 серпня 2019 року, при звільненні з військової служби у запас, не отримав належної йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Така індексація була виплачена йому лише 27 квітня 2020 року на підставі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 340/2332/19. За таких умов ОСОБА_1 вважає, що 37570,00 грн мають бути компенсовані йому як пропорційна та співмірна частина середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 серпня 2019 року (день звільнення) по 27 квітня 2020 року (день фактичного розрахунку) відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року відкрите провадження у відповідній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.27).
Відповідач позовних вимог не визнав. У відзиві на позовну заяву наголосив, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати).
У поданих до суду відповіді на відзив та запереченнях на відповідь на відзив сторони підтримують раніше заявлені твердження (а.с. 32-37).
В свою чергу, представником відповідача заперечення на відзив, в яких наголошено на відсутності підстав для задоволення адміністративного позову (а.с.39-41).
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом начальника Головного управління персоналу - заступника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 10 липня 2019 року №197 підполковника ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом “а” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”. З 25 серпня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Знам'янського ОМВК Кіровоградської області (а.с.9-10).
При звільненні позивачеві не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, що зумовило його звернення до суду з відповідним позовом.
Так, рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі №340/2332/19 Військову частину НОМЕР_2 , серед іншого, зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (а.с.17-22).
Згідно виписки з банківського рахунку позивача, таке судове рішення було виконане 27 квітня 2020 року шляхом виплати позивачеві 37568,89 грн індексації (а.с.24).
Позивач, вважаючи, що остаточний розрахунок з ним відбувся саме 27 квітня 2020 року, 22 травня 2020 року звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с.25).
Однак, листом від 19 червня 2020 року №1876 відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні такої заяви, мотивуючи це тим, що вимоги Кодексу законів про працю на військовослужбовців, які проходять службу, не поширюються.
Вказані обставини передували зверненню позивача до суду з даним адміністративним позовом.
При цьому позивач наголошує, що його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 207819,30 грн, однак до стягнення заявляє пропорційну та співмірну, на його погляд, суму 37570,00 грн.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення визначається як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, як і протиправність бездіяльності відповідача щодо її нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 зі служби, встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі №340/2332/19, яке набрало законної сили 23 січня 2020 року.
Відповідно частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що на виконання вказаного рішення відповідач 27 квітня 2020 року виплатив ОСОБА_1 індексацію в сумі 37568,89 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунком та випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 23-24).
Стаття 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) покладає на роботодавця обов'язок щодо виплати всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, у день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про доцільність застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби з Збройних Сил України.
Аналогічні висновки містяться у рішеннях Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16.
При цьому суд зауважує, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення (як складову грошового забезпечення) за рішенням суду не виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України та не увільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату працівникові усіх належних йому сум.
Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд підтримав власну раніше висловлену правову позицію, за якою після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15) та наголосив на тому, що рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від вказаного правового висновку.
Оскільки індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не було виплачено в день виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення 25 серпня 2019 року, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку.
Отже, в силу положень статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
За таких умов бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 серпня 2019 року (день звільнення) по 27 квітня 2020 року (день фактичного розрахунку), є протиправною.
Період затримки розрахунку з відповідачем становить 246 календарних днів (із 25 серпня 2019 року (день звільнення) по 27 квітня 2020 року (день остаточного розрахунку).
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (п. 4 Порядку).
Судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у червні 2019 року 25339,50 грн., у липні 2019 року - 25078,05 грн (а.с. 16).
При цьому суд вважає, що у даному випадку середньоденну заробітну плату слід обчислювати із застосуванням показника “календарні дні”, оскільки затримка розрахунку при звільненні компенсується працівникові також за увесь період, безвідносно до кількості робочих днів.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 826,51 грн (25339,50 грн.+25078,05 грн) / 61 день (кількість днів у червні та липні 2019 року).
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем здійснено лише 27 квітня 2020 року при виключенні його із списків особового складу частини ще 25 серпня 2019 року, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період із розрахунку 826,51 грн. за 246 днів затримки складатиме 203321,46 грн.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Разом з тим встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд враховує, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 травня 2019 року у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суд бере до уваги, що сума, отримана шляхом множення середньоденного заробітку позивача на кількість днів затримки розрахунку при звільненні (203321,46 грн), видається неспівмірною і самому ОСОБА_1 , тому до стягнення ним заявлено 37570,00 грн.
Водночас, суд вважає за необхідне вдатися до обрахунків належної до виплати позивачеві суми із застосуванням алгоритмів, визначених Верховним Судом.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Відповідно до відомостей автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення 17 вересня 2019 року - тобто протягом 1 місяця з дня звільнення, що свідчить про відсутність штучного затягування позивачем періоду несвоєчасного розрахунку з ним.
З рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 340/2332/19 вбачається, що відповідач заперечував проти права позивача на індексацію грошового забезпечення, а тому факт порушення цього права позивача встановлений судом під час розгляду справи.
Істотність частки складових заробітної плати позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку суд вираховує відповідно до постанови Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18.
Так, істотність частки складових заробітної плати позивача (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 18,47% (37568,89 грн. (сума виплаченої індексації)/ 203321,46 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100).
Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачеві з урахуванням істотності частки 18,47 % становить: 826,51 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 18,47% = 50,50 грн; 50,50 грн х 246 (днів затримки розрахунку) = 37551.90 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачеві у розмірі 37551,90 грн.
За таких умов суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37551,90 грн.
В силу пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору у даній справі. Докази понесення інших судових витрат позивачем до суду не надані.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 08388245; адреса: с. Богданівка, Знам'янський район, Кіровоградська область, 27432) про визнання протиправної бездіяльності та стягнення середнього заробітку задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 серпня 2019 року (день звільнення) по 27 квітня 2020 року (день фактичного розрахунку) включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 серпня 2019 року по 27 квітня 2020 року в сумі 37551,90 грн (тридцять сім тисяч п'ятсот п'ятдесят одна гривня, дев'яносто копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. Кравчук