28 жовтня 2020 року м. Київ №320/5823/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку доплати до пенсії згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 в розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії за проживання на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум і з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум і з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу, постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії в розмірі, встановленому статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, оскільки у вказаний період законодавством не обмежувалось пряме застосування зазначених норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що 19.06.2011 набув чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік, яким передбачено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Аналогічні положення містяться у законах України про Державний бюджет України на 2012, 2013 і наступні роки. Відтак, виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюються в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Також, у відзиві зазначено, що з 01.01.2015 Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 статті 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вилучено. Крім того, у відзиві наголошено на пропуск позивачем встановленого Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячного стоку звернення до адміністративного суду.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , належить до числа громадян, які постійно проживають або працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 07.05.2020 про перерахунок їй пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.05.2020 №2303-4759/В-02/8-1000/20 позивачу повідомлено про відсутність підстав для перерахунку їй пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з огляду на відсутність у матеріалах пенсійної справи позивача рішень судів про зобов'язання управління здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за вказаний період.
Вважаючи протиправною відмову Пенсійного фонду в перерахунку пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначення соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі по тексту - Закон №796-XII).
Відповідно до статті 39 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин), пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території посиленого радіоекологічного контролю підвищуються на одну мінімальну заробітну плату.
Згідно статті 49 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин), пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до статті 51 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин), особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком (частина перша).
Особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком (частина друга).
Особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком (частина третя).
Як убачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.05.2020 №2303-4759/В-02/8-1000/20, з часу призначення пенсії позивачу виплачується щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, віднесеній до категорії 4, відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виплата підвищення пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проводилась по 01.01.2015.
Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011№3491-VI (далі по тексту - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 наступного змісту - установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».
Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 визнано таким, що відповідає Конституції України(є конституційним)положення пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік».
Законами України про Державний бюджет України на 2012 рік та на 2013 рік передбачено аналогічні пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» положення щодо застосування окремих норм, зокрема, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідні роки.
На виконання вимог Закону №796-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі по тексту - Порядок №1210).
Відповідно до пункту 13 Порядку №1210, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: особам, що належать до категорії 1 інвалідам II групи з 1 січня 2012 року - 20 відсотків; з 1 липня 2012 року - 24 відсотка.
01.01.2014 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VII, прикінцевими положеннями якого не встановлювалось будь-яких обмежень щодо застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями Закону №796-ХІІ.
Законом України від 31.07.2014 №1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»(далі по тексту - Закон №1622-VII), розділ «Прикінцеві положення» Закону України від 16.01.2014 №719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 6-7, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Закон №1622-VII набрав чинності 03.08.2014.
Таким чином, Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону №796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - з 03.08.2014.
У період з 01 січня по 02 серпня 2014 року правове регулювання відносин щодо виплати підвищення до пенсії та додаткової пенсії особам, які мають статус осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими законами, крім Закону №796-XII, не встановлювалось.
Відтак, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 позивачу мала здійснюватися виплата пенсії, підвищеної на одну мінімальну заробітну плату відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, та мала виплачуватись додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 51 Закону №796-XII, як особі, віднесеній до категорії 4, що підтверджується наявним у матеріалах справи посвідченням.
Згідно приписів частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі по тексту - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі по тексту - Порядок № 159).
За приписами статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 67 Закону №2262-XII, статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даній справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно пункту 2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір підвищення до пенсії та додаткової пенсії був обчислений у розмірі, що не відповідає вимогам статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відтак позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію за вказаний період з врахуванням індексу інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо аргументів відповідача про пропуск позивачем строків звернення з даним позовом до суду, суд зазначає таке.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша). Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга).
Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено можливість встановлення іншими законами строків звернення до адміністративного суду.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV), нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначеної статті дає підстави для висновку про наявність двох строкових обмежень стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки, під час судового розгляду судом було встановлено, що виплата позивачеві пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень, на спірні відносини не поширюється дія строкових обмежень в три роки, передбачених Законом №1058-IV, в тому числі, й щодо строку звернення до адміністративного суду.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у своїй постанові від 29.11.2019 у справі №608/957/16-а (85999934) .
Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем строки звернення до суду з даним позовом не пропущено.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (квитанція №06-3431682/С від 06.07.2020). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 1000,00 грн.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 13.05.2020 №28/2014, укладеного між позивачем та адвокатом Гарнагою Н.Ю., та квитанції про сплату гонорару від 13.05.2020 на суму 1000,00 грн. При цьому будь-яких інших доказів щодо підтвердження фактичної оплати позивачем наданих послуг матеріали адміністративної справи не містять.
Верховним Судом, зокрема, у своїх постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За відсутності платіжного доручення з відміткою банку, іншого банківського документу на підтвердження фактичної оплати ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн., суд дійшов висновку про непідтвердження позивачем факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи, у розмірі 1000,00 грн. Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача слід присудити лише судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку доплати до пенсії згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 в розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії за проживання на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум і з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум і з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 28 жовтня 2020 року.