Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 жовтня 2020 р. Справа№200/8786/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 серпня 2016 року по 18 листопада 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.11.2019 року.
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 серпня 2016 року по 18 листопада 2019 року рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.11.2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленого з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи перед звільненням, починаючи з 19.11.2019 року по день ухвалення судом рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в період з 16 серпня 2016 року по 18 листопада 2019 року позивач проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_2 та отримала статус і посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 від 12.04.2017 року.
Вказує, що за час проходження служби додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовувала, так як у зв'язку з настанням особливого періоду не мала змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати.
Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 16 серпня 2016 року по 18 листопада 2019 року, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Представник відповідача надав письмовий відзив, проти задоволення позовних вимог заперечує, серед іншого зазначає, що відповідно до вимог пункту 17 статті 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. В
ідпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше як 10 календарних днів.
Вказує, що в особливий період військовослужбовцям військової служби за контрактом надаються: щорічна основна відпустка із збереженням грошового забезпечення; відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше як 10 календарних днів.
Крім того, відповідач зазначив, що пунктом 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідач вважає, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, тому при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час дії особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується.
Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустив встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк звернення до суду, що в силу приписів ч. 3 ст. 123 КАС України є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі № 200/8786/20-а за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Щодо посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог про грошову компенсанцію за невикористану відпустку.
Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У той же час, частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила правову позицію про те, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Враховуючи викладене, позиавчем не пропущено строк звернення до суду з вказаними вимогами.
Щодо строків звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (пункт 1 резолютивної частини рішення)
Суд звертає увагу відповідача на те, що станом на момент розгляду даної справи відповідач так і не розрахувався з позивачем та не виплатив йому відповідну належну суму компенсації за невикористані дні відпусток, отже строк звернення до суду з вказаними вимогами позивачем не пропущено.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 (а.с. 4-6).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 12 квітня 2017 року (а.с. 8).
ОСОБА_1 , в період з 16 серпня 2016 року по 18 листопада 2019 року, проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_2 (а.с. 7).
Згідно витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 16.08.2016 року № 245 молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_2 , яка прибула з Дніпропетровського обласного військового комісаріату, призначену наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_6 (по особовому складу) від 15 серпня 2016 року № 71-РС на посаду начальника медичного пункту протитанкового артилерійського дивізіону військової частини польова пошта НОМЕР_6 , ВОС-879395А, з 16 серпня 2016 року зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення з 17 серпня 2016 року, та вважати таким, що з 16 серпня 2016 року справи та посаду прийнята і приступила до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 740 гривень на місяць, шпк «старший сержант». Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 470% посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років (а.с. 25).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 18 листопада 2019 року № 335, Молодшого сержанта ОСОБА_1 , фельдшера медичного пункту протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18 жовтня 2019 року № 229-РС у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Петриківського РВК Дніпропетровської області. З 18 листопада 2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 19 листопада 2019 року. Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 03 роки 03 місяці 03 дні (а.с. 9).
Згідно картки особового рахунку військовослужбовця за період січень 2019 року по грудень 2019 року (згідно додатку 14 до порядку фінансового забезпечення військових частин установ організацій Збройних Сил України (пункт 4.3)) ОСОБА_1 у вересні 2019 року було нараховано: оклад за військовим званням - 670,00 грн., посадовий оклад - 3080,00 грн., надбавка за вислугу років - 937,50 грн., надбавку за особливі умови проходження служби - 3046,88 грн., премію - 3234,00 грн., 2-га лінія ООС - 2096,77 грн., разом в сумі 13271,87 грн. У жовтні 2019 року було нараховано: оклад за військовим званням - 670,00 грн., посадовий оклад - 3080,00 грн., надбавка за вислугу років - 937,50 грн., надбавку за особливі умови проходження служби - 3046,88 грн., премію - 3234,00 грн., разом в сумі 10968,38 грн. (а.с. 23).
З довідки військової частини НОМЕР_1 від 21.10.2020 року № 29781 судом встановлено, що за час проходження служби у військової частини НОМЕР_1 з 16 серпня 2016 року по 18 листопада 2019 року додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, яка передбачена пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не надавалася. Грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпустки не виплачувалась (а.с. 21).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.
При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У свою чергу, абзацом третім підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Згідно з пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, з настанням особливого періоду законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких додаткова відпустка як учаснику бойових дій.
При цьому, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та “Про оборону України”.
Так, статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України “Про оборону України” визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, військовою частиною НОМЕР_1 (по стройовій частині) Міністерства оборони України не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період 2016-2019 роки.
Суд звертає увагу відповідача на те, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпуски, чого відповідачем здійснено не було.
За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, проте, порядок виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 року в справі №806/1899/17, від 29.03.2018 року в справі №815/1767/17 та від 19.04.2018 року в справі №803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчисленого з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи перед звільненням, починаючи з 19 листопада 2019 року по день ухвалення судом рішення.
В силу норм статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту З Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок.
Позивачем не було визначено суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не надано суду жодного розрахунку таких сум.
Оскільки останнім днем перебування позивача на службі було 18 листопада 2019 року, обов'язок щодо повного розрахунку з позивачем відповідачем мав бути виконаний у той же день, тобто - 18 листопада 2019 року.
Згідно з наявною в матеріалах справи карткою особового рахунку військовослужбовця за період січень 2019 року по грудень 2019 року (згідно додатку 14 до порядку фінансового забезпечення військових частин установ організацій Збройних Сил України (пункт 4.3)), ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача за останні два відпрацьовані місяці (вересень-жовтень 2019 року), що передували звільненню, склало 13271,87 грн. +10968,41 грн. = 24 240,25 грн. (а.с. 23).
Середньоденний розмір грошового забезпечення становить 397,38 грн. (24 240,25 грн. / 61 (календарний день).
Кількість днів затримці остаточного розрахунку становить 344 дні (19.11.19 р. (наступний день за днем звільнення) - 28.10.20 р. - день прийняття данного рішення).
Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача складає: 397,38 грн. х 345 дні = 136 698,72 грн.
Проте, суд вважає за необхідне вказати на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.
Не заперечуючи факту непроведення виплати відповідачем позивачу суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, суд не вважає справедливим та співмірним задовольнити вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок під час звільнення у фактичному розмірі- 136 698,72 грн, з наступних причин.
Хоча позивач і не надала доказів на підтвердження відповідного факту, проте, вона у позовній заяві посилається на те, що неодноразово зверталась до командира частини з рапортом від 13.08.2019 року про надання їй компенсації за невикористану відпустку, який залишався без задоволення.
Вказана обставина свідчить про те, що позивачу, станом на день звільнення (тобто, ще 18.11.2019 року) було відомо про те, що вона має право на таку компенсацію, а не отримавши її у день звільнення - вже з 19.11.19 р. мала право звернутись до суду з даним позовом.
Проте, позивач з даним позовом звернулась до суду лише через 10 місяців (17 вересня 2020 року), що (у взаємозв'язку з непроведенням відповідачем розрахунку) призвело до необумовленого об'єктивними причинами збільшення кількостів дні прострочення проведення розрахунку та, відповідно, збільшення сум середнього заробітку, заявлених до стягнення з відповідача.
Виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги компенсаційний характер даної виплати, принципів законності та справедливості, принципу співмірності, а також з того, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд вважає, що справедливим та співмірним буде задоволення вимог позивача шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 19.11.2019 року (наступний день після звільнення) по 28 жовтня 2020 року (день прийняття даного рішення) в сумі 1 000,00 грн.
До висновків щодо можливості застосування принципу співмірності дійшов і Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року в справі № 825/325/16.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи предмет даного позову, відповідно до пункту 13 статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 серпня 2016 року по 18 листопада 2019 року рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.11.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 16 серпня 2016 року по 18 листопада 2019 року рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.11.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 19.11.2019 року (наступний день після звільнення) по 28 жовтня 2020 року (день прийняття даного рішення) в сумі 1 000,00 грн.
Повне рішення складено 28 жовтня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч