18 вересня 2020 року Справа № 160/6229/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу(недоїмки), -
09.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12512-53/64У від 04.02.2019 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 18276,72 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12512-53/64 від 14.02.2020 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 29293,44 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки позивач підприємницьку діяльність не здійснює з 1997 року та є найманим працівником. Єдиний внесок за нього сплачують роботодавці, що підтверджується індивідуальними відомостями з Пенсійного фонду України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.
20.07.2020 року на виконання вищевказаної ухвали позивачем надано до суду уточнений адміністративний позов, в наступній редакції:
- визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12512-53/64 У від 04.02.2019 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 18 276,72 грн.;
- визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12512-53/64 У від 05.11.2019 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 8 262,54 грн.;
- визнати протиправною і скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12512- 53/64 від 14.02.2020 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 29 293,44 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Розгляд справи по суті розпочати з 19.08.2020 року.
Разом з уточненою позовною заявою від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом:
- зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 № Ф-12512-53/64 У, за якою Державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 12.05.2020 року відкрито виконавче провадження № 6204410 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у Дніпропетровській області боргу 18 276,72 грн. (недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску) та 1 827,67 грн. виконавчого збору/основної винагороди виконавця, - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;
- зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській обласні про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 року № Ф-12512-53/64 У, за якою Державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 13.07.2020 року відкрито виконавче провадження № 62547824 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у Дніпропетровській області боргу 8 262,54 грн. (недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску) та 826,25 грн. виконавчого збору/основної винагороди виконавця, - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу(недоїмки) задоволено; зупинено стягнення на підставі вимог від 04.02.2019 № Ф-12512-53/64 У та від 05.11.2019 року № Ф-12512-53/64 У.
13.08.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління ДПС у Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке: позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивачем протягом 2017-2019 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків.
18.08.2020 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій вказано про незгоду з позицією відповідача, викладеній у відзиві на позовну заяву. Також, вказано, що у відзиві представник відповідача вказує лише про одну вимогу №Ф-12512-53/64 від 14.02.2020 року у сумі 29293,44 грн., при цьому замовчуючи існування ще двох вимог по тим самим зобов'язанням.
04.09.2020 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій доповнено вимогу про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф-12512-53/64 У від 14.02.2020 року щодо ОСОБА_1 в сумі 2754,18 грн.
В обгрунтування вказаної заяви зазначено, що 02.09.2020 року представнику позивача стало відомо про існування вимоги про сплату недоїмки №Ф-12512-53/64У від 14.02.2020 року у сумі 2751,18 грн. В зв'язку з цим позивач просить доповнити позов вимогою про визнання протипарвною і скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф-12512-53/64У від 14.02.2020 року у сумі 2751,18 грн.
Відповідно до частини 1 статті 47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
На даний час в країні діє карантин, та відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року всі строки продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).
18.06.2020 року до зазначеного Закону прийняті зміни № 731-IX з яких вбачається, що відповідно до абз. 2 ч.3 Прикінцевих положень КАС України суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
17 липня 2020 року вступив в силу Закон України № 731-IX від 18 червня 2020 року, яким вносяться зміни до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину.
Враховуючи вищенаведені норми та те, що позивач дізнався про існування вимоги про сплату недоїмки №Ф-12512-53/64У від 14.02.2020 року у сумі 2751,18 грн. лише 02.09.2020 року суд вважає за доцільне прийняти заяву про збільшення позовних вимог.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 був зареєстрований 06.06.1995 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця 02.06.2020 року.
02.06.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
04.02.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12512-53/64 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн.
05.11.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12512-53/64 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 8262,54 грн.
14.02.2020 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12512-53/64 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29293,44 грн. та вимогу №Ф-12512-53/64У у сумі 2751,18 грн.
Підставою для формування вимог від 05.11.2019 року Ф-12512-53/64У, від 04.02.2019 року №Ф-12512-53/64У, від 14.02.2020 року №Ф-12512-53/64, №Ф-12512-53/64У є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення оскаржуваної вимоги:
- нарахування за 2017 рік по строку 09.02.2018 за звітний рік в сумі 8448 грн.;
- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн.(мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 2457,18 грн.);
- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.;
- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.;
- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.;
- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн.;
- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн.;
- за 3 квартал 2019 року по строку 19.10.2019 - 2754,18 грн.;
- за 4 квартал 2019 року по строку 21.01.2020 - 2754,18 грн;
- за 1 квартал 2020 року по строку 21.01.2020 - 2754,18 грн.
Отже, вказана вимога включає суму боргу у розмірі 32047,62 грн. за 2017, 2018, 2019 роки та 1 квартал 2020 року.
Не погодившись з вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 року № Ф-12512-53/64 У, від 04.02.2019 року №Ф-12512-53/64У, від 14.02.2020 року №Ф-12512-53/64, №Ф-12512-53/64У, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.
Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
Судом встановлено, що згідно наданої суду копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 25.12.1997 року позивач з 01.09.2011 року по 28.02.2018 року працював менеджером з логістики у ТОВ «Торгова група «Інтерпап», а з 01.03.2018 року по теперішній час в ТОВ «Торговий дім «Беріл».
У період з 01.09.2011 року по теперішній час, який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваними вимогами, роботодавцем позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується довідкою форми ОК-5 «Індивідуальні відомості застрахованої особи» Пенсійного фонду України.
Отже, у період з 2017 року по 2020 рік роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2020 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ «Торгова група «Інтерпап» та ТОВ «Торговий дім «Беріл», не підлягають доказуванню.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги (2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 1 картал 2020 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період часу з 2017 року по 2020 рік, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску оскаржуваними вимогами від 05.11.2019 року Ф-12512-53/64 У, від 04.02.2019 року №Ф-12512-53/64У, від 14.02.2020 року №Ф-12512-53/64, №Ф-12512-53/64У, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.
Неврахування відповідачем вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником, фактично призвело до невірного розрахунку суми, виставленої оскаржуваними вимогами від 05.11.2019 року Ф-12512-53/64У, від 04.02.2019 року №Ф-12512-53/64 У, від 14.02.2020 року №Ф-12512-53/64, №Ф-12512-53/64У.
Додатково суд зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був відсутній запис щодо проведення державної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця на момент винесення оскаржуваних вимог.
Судом встановлено, що згідно інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 02.06.2020 року, тобто в день припинення підприємницької діяльності.
З матеріалів справи відомо, що позивач дійсно у 1995 році був зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців. Цей Закон набрав чинності з 01 липня 2004 року.
І саме з 01 липня 2004 року розпочав функціонування Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
До 01 липня 2004 року реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснювалась на підставі Закону України «Про підприємництво».
Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про підприємництво», державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України.
Також вказаною статтею Закону передбачені умови та порядок скасування державної реєстрації, а саме: скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставірішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України;несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Як було зазначено вище, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV набрав чинності з 01 липня 2004 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 цього Закону, для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру.
Позивач такої заяви не подавав.
Згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01 липня 2010 року № 2390-УІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону).
Відповідно до п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. (п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону).
З аналізу наведеного, судом встановлено, що у випадку неподання позивачем заяви про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру, свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця вважається недійсним, що має наслідком відсутність внесення відповідних відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та неможливість здійснення позивачем підприємницької діяльності як ФОП, та відсутність статусу ФОП.
Таким чином, у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця, який у разі наявності зобов'язував би позивача нараховувати та сплачувати єдиний внесок за провадження підприємницької діяльності.
Отже, відповідачем під час розгляду справи не підтверджено статус позивача як фізичної особи-підприємця на час формування оскаржуваних вимог.
Наданими суду доказами та з інформаційної бази Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що позивач у справі станом на момент винесення оскаржуваних вимог не мав статусу фізичної особи-підприємця, що виключає застосування до нього норм Закону N 2464-VI стосовно обов'язку відрахування щомісячно єдиного соціального внеску у розмірі, встановленому законодавством.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові вимоги від 05.11.2019 року Ф-12512-53/64 У, від 04.02.2019 року №Ф-12512-53/64 У, від 14.02.2020 року №Ф-12512-53/64, №Ф-12512-53/64У, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 05.11.2019 року №Ф-12512-53/64У, від 04.02.2019 року №Ф-12512-53/64У, від 14.02.2020 року №Ф-12512-53/64, №Ф-12512-53/64У є такими, що прийняті за відсутності правових підстав для їх прийняття, а тому підлягають скасуванню судом.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 03.06.2020 року №49589365.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.
Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12512-53/64 У від 04.02.2019 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 18 276,72 грн.
Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12512-53/64 У від 05.11.2019 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 8 262,54 грн.
Визнати протиправною і скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12512- 53/64 від 14.02.2020 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 29 293,44 грн.
Визнати протиправною і скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12512-53/64У від 14.02.2020 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 у сумі 2754,18 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Юхно