Провадження № 22-ц/803/7956/20 Справа № 211/6637/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
27 жовтня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідач- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Антоненка Валерія Анатолійовичана заочне рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2014 року, ухваленого суддею Сарат Н.О. у м.Кривому Розі, Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),-
У жовтні 2013 року позивач, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (у 2018 році змінена назва Банку наАкціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 )про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 25078,13 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до укладеного договору №б/н від 02.10.2006 року відповідач отримала кредит у розмірі 4100,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, підтверджується підписом у заяві.
При підписанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до п.9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, то він автоматично лонгується на такий же термін.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв'язку з чим, станом на 30.09.2013 року відповідач має заборгованість 25078,13 гривень, яка складається: 6018,03 грн. - заборгованість за кредитом; 17389,71 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1170,39 грн. - штраф (процентна складова).
Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволені повністю.
Стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредитному договору 25 078 (двадцять п'ять тисяч сімдесят вісім) гривень 13 копійок, яка складається: 6018,03 грн. - заборгованість за кредитом; 17389,71 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1170,39 грн. - штраф (процентна складова).
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» витрати по сплаті судового збору 250,78 гривень.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2020 року заява відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2014 року по справі №211/6637/13-ц за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишена без задоволення та відповідачу роз'яснено її право на оскарження заочного рішення в загальному порядку, встановленому ч.1 ст.354 ЦПК України.
Представник відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , будучи незгодним з ухваленими судовими рішеннями подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного заочного рішення ставить питання про його скасування з направленням справи для розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, скаржник зазначає, що відповідачу нічого не було відомо про пред'явлений позивачем позов, повідомлень про наявність цього позову чи про розгляд справи її не повідомляли належним чином. Окрім того, вказує, що відповідач взяла в кредит 4100 грн., а сума стягнута судом становить 25 078,13 грн., що у шість разів перевищує взяту в борг суму, тому просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір неустойки у зв'язку з його не співмірністю сумі отриманого кредиту. Також, скаржник зазначає, що судом порушено право відповідача на справедливий судовий розгляд, оскільки вона не була належним чином повідомлена про дату судового розгляду справи та наголошує на тому, що особливою умовою ухвалення заочного рішення є повторна неявка відповідача в судове засідання, що було проігноровано судом. Вказує, що позивач повинен був повідомити відповідача про наявність боргу та про наміри звернутися з позовом до суду, але жодних повідомлень про це, відповідач не отримувала ні від банку, ні від суду.
Окрім того, посилаючись на ст.16 ЦК України скаржник вважає, що кредитору за спірним кредитним зобов'язанням збитки взагалі не були завдані.
Представник відповідача ОСОБА_5 , посилаючись на надані позивачем докази з підписом відповідача, та на поштові повідомлення наявні в матеріалах справи, які начебто підтверджують належне повідомлення відповідача про дату та час проведення судових засідань та вручення оскаржуваного рішення, вказує, що підписи різняться, а в повідомленні про отримання заочного рішення взагалі незрозуміло, якого саме числа воно було отримано, тому просить провести почеркознавчу експертизу, яку призначити у Дніпропетровському науково-дослідному інституті судових експертиз.
В письмових поясненнях представник позивача АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_6 звертає увагу на структуру боргу, вказує, що борг, це відсотки, які в 6 разів перевищують тіло кредиту та зазначає, що ВСУ/ВС заборонив судам застосовувати принцип співмірності до відсотків, бо відсотки є основним боргом, як і тіло кредиту, інша річ, зменшення боргу по відсоткам, якщо банк застосував ставку письмово не узгоджену сторонами договору, або банк узгодив ставку, яка не відповідає кредитному ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміром облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.2 ст.1056-1 ЦК України). Або пропущено строк позовної давності при наявності клопотання про застосування строку давності, які стороною відповідача не поставлені перед судом апеляційної інстанції.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч. 1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору №б/н від 02.10.2006 року відповідач отримала кредит у розмірі 4100,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв'язку з чим станом на 30.09.2013 року відповідач має заборгованість 25078,13 гривень, яка складається: 6018,03 грн. - заборгованість за кредитом; 17389,71 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1170,39 грн. - штраф (процентна складова). Вказані обставини встановлені судом на підставі письмових доказів: розрахунку заборгованості (а.с.4-5), заява позичальника (а.с.6), умови та правила надання банківських послуг (а.с.7-10).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення позовних вимог керувався нормами статей 525,526,1049,1054 ЦК України, й виходив з того, що між сторонами укладено кредитний договір, передбачений ст.1054 ЦК України, і оскільки позивач виконав умови договору, а відповідач належним чином не виконувала його умов у зв'язку з чим у останньої виникла заборгованість з тіла кредиту, за відсотками за користування кредитними коштами, наявні всі підстави для задоволення позову.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується із доводами скаржника, викладеними у скарзі з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Суд першої інстанції дотримався зазначених вище норм закону, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
З наданої позивачем копії Заяви, підписаної сторонами 02.10.2006 року вбачається, що між Банком з однієї сторони та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно, якому позичальник ознайомилась і погодилась з Умовами і правилами надання банківських послуг і Тарифами банку та надала свою згоду, що Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою і Тарифами складає між нею та Банком договір про давання банківських послуг, а також підтвердила вірність, наданої Банку інформації стосовно себе та зобов'язалась про всі зміни повідомляти Банк не пізніше 15 днів з моменту їх виникнення (а.с.6-зворот).
Також, з Заяви, особисто підписаної відповідачем видно, що Банк надав відповідачу кредитний ліміт в сумі 4100 грн., строк дії карти - 3 роки, базова процентна ставка по кредитному ліміту на час підписання договору 3% в місяць з розрахунку 360 днів у році, тобто 36% річних (а.с.6-зворот).
З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 02.10.2006, укладеного між сторонами та наданого позивачем на підтвердження позовних вимог, вбачається, що заборгованість станом на 30.09.2013 рокупо відсоткам за користування кредитом становить 17389,71 грн. і нараховані ці відсотки за відсотковою ставкою 36%, як обумовлено сторонами у кредитному договорі, що підтверджено Заявою від 02.10.2006, особисто підписаною ОСОБА_4 (а.с.4-5), тому Банк має право на отримання процентів, узгоджених сторонами.
Окрім тіла кредита та заборгованості за відсотками за користування кредитом, Банк просив, також стягнути 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1170,39 грн. - штраф (процентна складова, яка становить 5% від суми позову), визначені у п.8.6 Умов надання банківських послуг.
Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені у позовні вимоги.
Надана позивачем заява про видачу кредитної картки, яка особисто підписана відповідачем ОСОБА_4 ) в день укладення між сторонами кредитного договору - 02 жовтня 2006 року, підтверджує її приєднання до умов договору в розумінні положень статті 634 ЦК України, оскільки, підписавши цю довідку, відповідач особисто ознайомилася з запропонованими їй умовами кредитування, тобто ОСОБА_4 ) була обізнана з умовами на яких отримала наданий позивачем кредит, а отже банк має право вимагати від позичальника виконання умов договору в частині сплати відсотків та штрафів за порушення виконання зобов'язання за кредитним договором.
З наведених вище підстав, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав у задоволенні, заявлених Банком позовних вимог, щодо стягнення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафів (фіксована частина і процентна складова), оскільки позивачем належними та допустимими доказами доведені позовні вимоги.
Доводи сторони відповідача щодо порушення судом першої інстанції права відповідача на справедливий судовий розгляд через неналежне повідомлення про день, час та місце судового розгляду справи, а також прохання зменшити розмір неустойки у зв'язку з його не співмірністю сумі отриманого кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованими і їх відхиляє.
Матеріалами справи встановлено, що ухвала про відкриття провадження по справі та призначення справи до попереднього розгляду від 02 грудня 2013 року разом з позовною заявою була надіслана судом першої інстанції на адресу відповідача 05.12.2013 року та отримана 25.12.2013 року, що підтверджено наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та свідчить про обізнаність відповідача про подачу позивачем позову та вимог, пред'явлених до неї (а.с.24).
Також, з матеріалів справи видно, що ухвалою від 12 грудня 2013 року справа була призначена до судового розгляду на 16.00 годину 23 грудня 2013 року і на адресу відповідача було надіслано судовий виклик (а.с.23).
23 грудня 2013 року через неявку сторін в судове засідання судовий розгляд було відкладено на 22.01.2014 року і через повторну неявку сторін було ухвалено заочне рішення, що не суперечить нормам ст.224 ЦПК України (в редакції 2004 року, який діяв на час розгляду справи).
Відповідно до Параграфу 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Така позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України».
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Матеріали справи не містять заяв відповідача щодо відкладення судового розгляду або його проведення за її відсутності та є заява позивача про винесення заочного рішення, з моменту отримання відповідачем 25.12.2013 року ухвали про відкриття провадження по справі та призначення справи до попереднього розгляду від 02 грудня 2013 року та позовної заяви, відповідач до дня ухвалення оскаржуваного заочного рішення 22 січня 2014 року мала достатньо часу для подачі письмових заперечень на позов, подачі клопотань або подачі доказів, однак своїм правом не скористалася.
Окрім того, слід зазначити, що після ухвалення заочного рішення 23.01.2014 року на адресу сторін по справі судом були направлені копії судового рішення (а.с.29), яку відповідач отримала 01.02.2014 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.30).
Відповідно до п.99 «Правил надання послуг поштового зв'язку», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 (в редакції чинній на час розгляду справи січень 2014 року) (надалі Правил) рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до п.116 Правил у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.
Отже, наведені вище Правила надання послуг поштового зв'язку, які були чинні на час розгляду справи судом першої інстанції повністю спростовують доводи сторони відповідача про її необізнаність щодо наявності спору, не отримання судових повідомлень, оскаржуваного судового рішення, оскільки у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення був би повернутий до суду першої інстанції із зазначенням причин невручення адресату, тоді, як матеріали справи містять підтвердження про отримання відповідачем або членом її сім'ї надісланих судом документів.
Отже, з урахуванням наведених Правил, колегія суддів не вбачає підстав для призначення почеркознавчої експертизи, як просив представник відповідача в апеляційній скарзі.
Прохання сторони відповідача про зменшення розміру неустойки у зв'язку з його не співмірністю сумі отриманого кредиту, не підлягає задоволенню, оскільки задоволена судом сума неустойки, а саме штрафів становить 1670,39 грн. (500 грн. фіксована частина + 1170,39 грн. - процентна складова), тоді, як тіло кредиту, стягнуте судом складає 6018,03 грн., тобто стягнута судом неустойка у вигляді штрафів у 3,6 разів менша за розмір тіла кредиту, а вимог про зменшення розміру по відсоткам, який становить17389,71 грн., скаржниками не заявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_5 слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає.
Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Антоненка Валерія Анатолійовичазалишити без задоволення.
Зачне рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2014 року залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2020 року.
Головуючий:
Судді: