Провадження № 22-ц/803/2998/20 Справа № 211/5451/18 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
21 жовтня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання- Голуб О.О.
сторони:
позивач -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2019 року, яке ухвалено суддею Ніколенко Д.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 03 грудня 2019 року, -
В листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ реєстрації місця проживання громадян виконкому Довгинцівської районної в місті ради, ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом зняття з реєстрації та виселення, який згодом уточнив.
В обґрунтування уточненого позову зазначено, що між Банком та відповідачем було укладено кредитну угоду №KRT0GL00150626 від 29 грудня 2006 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 37000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2026 р. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 32216,60 доларів США, на стадії виконавчого провадження Банком отримано в рахунок погашення наявного боргу відповідача належну йому квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується актом державного виконавця про передачу майна стягувачу. Однак, на сьогоднішній день ОСОБА_1 проживає в зазначеній квартирі та зареєстрованій в ній, відмовляється звільняти належне позивачу житлове приміщення, хоча жодних правових підстав для проживання та реєстрації у вищезазначеній квартирі у відповідача немає. Тому, просив суд усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 шляхом позбавлення права користування нею відповідача; зобов'язати ОСОБА_1 звільнити приміщення спірної квартири, виселивши його з неї та знявши з реєстраційного обліку за вказаною адресою, та надати йому право проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом всіх обставин справи.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що власником спірної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 є позивач АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується свідоцтвом про право власності від 12 липня 2018 року, тому оскільки відповідач ОСОБА_1 втратив право власності на зазначену квартиру, то й втратив право користування нею.
АТ КБ «ПриватБанк» зазначає про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував положення ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України «Про іпотеку».
Звертає увагу на те, що суд порушив процесуальні норми, так як не розглянув клопотання позивача про виклик та допит свідків, а саме - відповідача ОСОБА_1 , його дружину ОСОБА_2 та голову правління ЖБК «Веселка -1» - Нагорну В.В.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ КБ «ПриватБанк» - Бродька А.І., який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, відповідача ОСОБА_1 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що відповідно до укладеного договору №KRT0GL00150626 від 29 грудня 2006 року, ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу кредит у розмірі 37 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2026 року, кредит надано на придбання нерухомості житлового призначення (а.с. 2-3, 200-205).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним договором між Банком та ОСОБА_1 29 грудня 2006 року був укладений договір іпотеки №№KRT0GL00150626, відповідно до якого відповідач передав Банку в іпотеку належну йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2006 року, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 200-221).
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання, передбачені Кредитним договором від 29 грудня 2006 року поповерненню кредиту, процентів за користування кредитом у встановлені строки не виконував, мав заборгованість перед Банком по кредитному договору.
13 серпня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено вимогу на адресу відповідача про добровільне звільнення нерухомого майна, належного позивачу (а.с. 4).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про усунення перешкод у здійсненні АТ КБ «ПриватБанк» права користування квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 шляхом позбавлення права користування ОСОБА_1 зазначеною квартирою та виселення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира, яка передано в іпотеку Банку, придбано не за кредитні кошти, а тому, в силу статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, відповідача не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.
Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
За правилами частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя статті 109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК України, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Таким чином, основною обставиною, яку слід з'ясувати при розгляді цієї справи, є те, чи придбано будинок, який став предметом іпотеки , за кредитні кошти, чи ні. Саме від цього залежить можливість виселення відповідача з іпотечного житла з наданням чи без надання іншого жилого приміщення.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВС від 24 червня 2020 рокуу справі №139/839/19.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2006 року ОСОБА_1 подав на адресу АТ КБ «ПриватБанк» Анкету-заяву, зазначивши ціль кредитування: на купівлю житла в кредит (а.с. 206).
29 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та з ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №KRT0GL00150626 від 29 грудня 2006 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 37000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28 грудня 2026 року. Згідно пункту 1.1., кредит надано на придбання нерухомості житлового призначення (а. с. 200-205).
Відповідно до Договору купівлі-продажу від 29 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 208-209).
Відповідно до п.2.1 Договору купівлі-продажу від 29 грудня 2006 року, продаж квартири сторонами вчиняється за 238 521,08 грн., з яких 51 671,08 грн. ОСОБА_1 сплачує готівкою за власний рахунок та які продавець ОСОБА_3 одержав повністю до підписання цього договору, а решту грошей у розмірі 186 850 грн. ОСОБА_1 сплачує продавцю за рахунок кредитних коштів, отриманих на підставі кредитного договору №KRT0GL00150626 від 29 грудня 2006 року (а.с. 208).
Таким чином, враховуючи умови договору купівлі - продажу, умови кредитування та ціль для придбання нерухомості, а саме квартири, з урахуванням того, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання, передбачені Кредитним договором №KRT0GL00150626 від 29 грудня 2006 року по поверненню кредиту, процентів за користування кредитом у встановлені строки не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед Банком по кредитному договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірна квартира, яка передано в іпотеку банку придбано не за кредитні кошти, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.
На підставі свідоцтва від 20 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу, на підставі Акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, затвердженого в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 08 травня 2018 року, здійснено реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 5).
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 391 ЦК України).
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16.
У п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень ст.ст.391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Законом не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі свідоцтва від 20 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу, на підставі Акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, затвердженого в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 08 травня 2018 року, здійснено реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 5).
Відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої ЖБК «Веселка №1» від 07 серпня 2018 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 7).
Крім того, відповідно до пояснень свідка ОСОБА_4 , яка є головою ЖБК «Веселка №1», надані в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , але на протязі більше п'яти років не мешкає, комунальні платежі не сплачує, а квартиру здає у найм іншим особам.
Отже, колегія суддів вважає, що право ОСОБА_1 користування квартирою, яка знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 є похідним від права власності, з припиненням права власності на майно, бувший власник ОСОБА_1 втрачає право користування майном.
Таким чином, зміна власника квартири за адресою: АДРЕСА_3 є юридичним фактом, що тягне втрату бувшим власником ОСОБА_1 права користування зазначеним жилим приміщенням.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про усунення перешкоди у здійсненні АТ КБ «ПриватБанк» права користування квартирою та розпорядження нею, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 шляхом позбавлення права користування ОСОБА_1 зазначеною квартирою та виселення, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню як таке, що постановлене з неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, що потягло за собою невірне застосування норм матеріального права.
При цьому вимоги позивача про зняття з реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_3 задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Так, відповідно до абзацу 3 частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-57цс11 зроблено висновок, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням».
Отже, оскільки вимога позивача про зняття відповідача з реєстраційного обліку відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про виселення, тому виокремлювати цю вимогу як окрему немає підстав.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення суду не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року, оскільки житло, що розташованеза адресою: АДРЕСА_3 передано в іпотеку Банку, яке придбано за кредитні кошти.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, рішення у справі - скасуванню відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», усунення перешкод у здійсненні АТ КБ «ПриватБанк» права користування та розпорядження квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 шляхом позбавлення права користування ОСОБА_1 житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
В задоволенні позовних вимог в частині зняття з реєстрації відповідача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 -відмовити.
Керуючись ст. 374,376,381,382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,- задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2019 року скасувати та прийняти нове рішення про часткове задовлення позовних вимог.
Усунути перешкоди у здійсненні Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» права користування та розпорядження квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 шляхом позбавлення права користування ОСОБА_1 житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішення суду не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 26 жовтня 2020 року.
Головуючий:
Судді: