Провадження № 22-ц/803/7899/20 Справа № 206/1441/20 Суддя у 1-й інстанції - Кушнірчук Р. О. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 27
23 жовтня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Деркач Н.М., Куценко Т.Р.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2020 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
У квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим, 20 жовтня 2009 року підписав Заяву № б/н. Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує, в зв'язку з чим, станом на 17 березня 2020 року має заборгованість в сумі 20452,19 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 11265,23 грн., заборгованість по процентам на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 4501,07 грн., заборгованість за пенею - 3235,79 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 950,10 грн..
Вказану суму кредитної заборгованості Банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2020 року частково задоволені позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, а саме з відповідача на користь Банку стягнуто заборгованість за тілом кредиту, по відсоткам та штрафи. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив доведеності позовних вимог в частині заборгованості по тілу кредиту, відсоткам та штрафами.
При цьому, відмовляючи у стягненні пені, суд першої інстанції виходив з неможливості притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й теж правопорушення, так як штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Банку в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що подана банком ксерокопія заяви від 20 жовтня 2009 року не може слугувати належним доказом, який підтверджує виникнення кредитних зобов'язань.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з їх доведеності.
Колегія суддів в повній мірі не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції,
Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, колегія суддів, виходить з наступного.
Так, матеріалами справи встановлено, що АТ КБ “ПриватБанк” на підтвердження своїх позовних вимог надало копію Заяви від 20 жовтня 2009 року про отримання відповідачем кредитної картки.
Однак, зазначена вище Заява позичальника не містить умов щодо розміру та порядку нарахування відсотків, пені та штрафів.
Долучені до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, якими передбачено, зокрема, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору та інші умови, - відповідачем не підписані.
Заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано, яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
На підтвердження своїх позовних вимог банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 20 жовтня 2009 року, згідно якого, станом на 17 березня 2020 року відповідач має заборгованість в сумі 20452,19 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 11265,23 грн., заборгованість по процентам на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 4501,07 грн., заборгованість за пенею - 3235,79 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 950,10 грн..
Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Колегією суддів встановлено, що у Заяві позичальника від 20 жовтня 2009 року заявлений розмір відсотків, а також неустойки, не зазначені.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути й заборгованість по відсоткам, пеню та штрафи.
Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам, пені та штрафів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім розрахунків кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Довідку про умови кредитування, як невід'ємну частину кредитного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату заборгованості по відсоткам, неустойки, наданий Банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір та порядок нарахування заборгованості по відсоткам, пеню та штрафів.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи факт отримання кредитних коштів та їх використання відповідачем, - колегія суддів приходить до висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Встановивши факт отримання відповідачем кредиту, який останнім не спростовано, - колегія суддів вважає, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 11265,23 грн..
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення заборгованості по відсоткам, пені та штрафів, з підстав їх недоведеності.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Колегія суддів приходить до висновку про недоведеність банком, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи Заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати відсотків, пені та штрафів за неналежне виконання зобов'язання.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам, пені та штрафів, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі не встановив фактичні обставини, в зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог Банку в частині стягнення заборгованості по відсоткам та штрафами.
Оскаржуване рішення, як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог Банку щодо стягнення заборгованості по відсоткам, пені та штрафів з підстав їх недоведеності.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1387,32 грн..
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2020 року - скасувати.
Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за тілом кредиту в сумі 11265,23 грн..
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на користь держави судовий збір в розмірі 1387,32 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Н.М. Деркач
Т.Р. Куценко