"26" жовтня 2020 р.
м. Київ
справа № 755/9851/20
провадження № 2/755/5741/20
Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у підготовчому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Десята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, відповідно до якого просить встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без шлюбу у період з 01.01.2004 року по 01.04.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , мотивуючи свій позов тим, що з 1992 року позивач почала проживати з ОСОБА_5 у належній позивачу на праві власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . За час проживання однією сім'єю у 2007 році за кредитні кошти разом придбали автомобіль «Шевроле», який оформили на ОСОБА_5 . Кредит брала позивач особисто та виплачували його разом із ОСОБА_5 . В 2015 році зазначений автомобіль «Шевроле» було продано та придбано новий автомобіль, який також оформили на ОСОБА_5 . Позивач разом із ОСОБА_5 брали участь у Довірчому товаристві трастовій компанії «Алькор-Траст», їздили разом на відпочинок за кордон, на оздоровлення до санаторія м. Миргород, проживаючи в одній квартирі, разом несли витрати на оплату комунальних послуг. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, витрати та організацію його поховання понесла позивач. Встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю дасть можливість позивачу отримати у нотаріуса свідоцтво на половину майна, яке позивач придбала разом із ОСОБА_5 , у зв'язку з чим позивач вимушена звернутись з даним позовом до суду.
Позивач ОСОБА_1 та її уповноважений представник ОСОБА_2 в підготовчому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, що містить зміст позовної заяви.
Представник відповідача ОСОБА_3 в підготовчому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі, не заперечив проти повного задоволення позову.
Представник третьої особи Десятої Київської державної нотаріальної контори в підготовче засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
За нормою частини другої ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 працювали у будівельному управлінні № 22тр. «Київміськбуд», що підтверджено даними трудових книжок, копії якиї долучено до матеріалів справи. (а.с. 42, 43)
07.12.1995 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на підставі приватизаційних майнових сертифікатів отримали квитанції № 67 та № 68 до видаткового касового ордера. (а.с. 44, 45)
Згідно даних трастових книжок ОСОБА_1 та ОСОБА_5 брали участь у Довірчому товаристві трастовій компанії «Алькор-Траст». (а.с. 46-48)
08.06.2007 року між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 1.32109, поручитель у забезпечення якого був ОСОБА_5 згідно Договору поруки, укладеного із ЗАТ «ПроКредит Банк» від 08.06.2007 року № 1.32109-ДП 1. (а.с. 53, 54)
05.01.2015 року на підставі Договору № 214273-УО2169, укладеного із АТ «Українська автомобільна корпорація», ОСОБА_5 було придбано автомобіль «Шевролу», державний номер НОМЕР_1 . (а.с. 55-58)
19.07.2018 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 отримали паспорти громадянина України для виїзду за кордон. (а.с. 62)
За даними виписки з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк» та чеків ОСОБА_5 здійснювалась оплата житлово-комунальних послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 66-68)
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер у віці 68 років, що підтверджено Свідоцтвом про смерть, виданим Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.04.2020 року, актовий запис № 769. Причина смерті: хронічна серцево-судинна недостатність. (а.с. 50, 51)
Згідно Довідки про поховання померлого громадянина на кладовищі м. Києва (Північного) від 31.05.2020 року, ОСОБА_1 здійснено поховання ОСОБА_5 (а.с. 69)
Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно вимог ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1269 Цивільного кодексу України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно з ч. 1 ст. 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї.
При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
З огляду на положення наведеної норми Закону слід дійти висновку, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання заявника за однією адресою зі спадкодавцем або реєстрація місця проживання заявника за іншою адресою не є абсолютним підтвердженням або спростуванням обставин про те, що спадкоємець проживав або не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Вирішуючи дане питання слід виходити з наявності або відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на момент смерті останнього.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» (далі - Постанова) роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ним чинності.
Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Виходячи із принципу незворотності дії у часі, встановленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, на правовідносини, що виникли раніше дія вказаних нормативних актів не поширюється.
За загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Отже, не можна встановити факт спільного проживання осіб до 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не мало правового значення.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними нормами цивільного законодавства України, ураховуючи повне визнання позову відповідачем ОСОБА_4 , який як син померлого ОСОБА_5 є спадкоємцем першої черги після його смерті, та вказане визнання відповідачем позову не порушує права та законні інтереси третіх осіб, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без шлюбу у період з 01.01.2004 року по 01.04.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , - оскільки такий факт підтверджено наявними та допустимими доказами, долученими до матеріалів справи та дослідженими в розрізі даного спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Десята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, - є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1268, 1269, 1296 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст.ст. 89, 95, 258, 259, 263-265, 317, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Десята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без шлюбу у період з 01.01.2004 року по 01.04.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Повний текст рішення складено 27 жовтня 2020 року.
Суддя: В.І. Галаган