Номер провадження 2/754/4676/20
Справа №754/4191/20
Іменем України
21 жовтня 2020 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Скрипки О.І.,
при секретарі судових засідань Моторенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, в зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 29.12.2010 року, тобто, відповідно до ст.634 ЦК України між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором та містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Також, відповідачем була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», чим підтвердив, що з фінансовими умовами і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів він ознайомлений. На підставі вказаного договору банком було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 18 000,00 грн.
Як зазначає позивач, банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, в процесі користування кредитними коштами відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, внаслідок чого станом на 12.03.2020 року він має заборгованість в розмірі 55 435,45 грн., яка складається з : заборгованість за простроченим тілом кредиту - 26 009,83 грн., заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України - 6329,47 грн., пеня - 19 980,18 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 2615,97 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27.05.2020 року провадження у цивільній справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
08.10.2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що при укладенні кредитного договору було встановлено кредитний ліміт у розмірі 1000,00 грн., який в подальшому було збільшено до 18 000,00 грн. Відтак, позивач має право на стягнення заборгованості, що не може перевищувати вказаний розмір, а тому вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 26 009,83 грн. є незаконними. Відповідач вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсотками без надання доказів того, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів за ч.2 ст.625 ЦК України, ніж 3 % річних, не є підтвердженням наявності у нього заборгованості за відсотками, нарахованими за прострочений кредит. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що він при укладенні кредитного договору, підписуючи анкету-заяву, ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Тому зміна в подальшому умов кредитного договору щодо встановлення процентної ставки в розмірі 86,4 % за порушення позичальником грошового зобов'язання є незаконною. Відповідач зауважив і на те, що заборгованість по відсоткам, нарахована на тіло кредиту в розмірі 26 009,83 грн. є невірним, а застосування неустойки є порушенням ст.61 Конституції України, оскільки фактично позивач вимагає тричі застосувати до нього відповідальність. Також, нарахування сум штрафів є невірною, оскільки також обраховується з завищеного розміру тіла кредиту. Щодо пені, з урахуванням положень ст.ст.258, 267 ЦК України, позивач має право на стягнення пені виключно за рік, що становить 10 972,22 грн. за період з 24.03.2019 року по 24.03.2020 року, а тому просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що наданий банком розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитування, погодженим між сторонами при його укладенні, а саме: невідповідність розміру заборгованості за тілом кредиту, розміру процентної ставки за прострочення сплати кредиту у відповідності до ст.625 ЦК України, невірності нарахування неустойки за порушення зобов'язання, то даний розрахунок не є належним та допустимим доказом для встановлення реальної заборгованості за кредитним договором. Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв'язку з недоведеністю розміру позовних вимог, а також покласти на позивача витрати на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у позовній заяві зазначив, що у разі його неявки в судове засідання, розглянути справу без участі представника АТ КБ «Приватбанк».
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просить розглядати справу в його відсутність.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2010 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 1000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому було збільшено до 18 000,00 грн.
Банком зобов'язання за договором виконались, а саме відповідачу надались кредитні кошти.
Посилаючись на те, що відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з нього заборгованість в сумі 55 435,45 грн., яка складається з : заборгованість за простроченим тілом кредиту - 26 009,83 грн., заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України - 6329,47 грн., пеня - 19 980,18 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 2615,97 грн.
Відповідач проти вказаних вимог заперечував, посилаючись на їх незаконність та неправильність розрахунків.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно із частинами 1-2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом з Умовами і тарифами складає між сторонами кредитний договір.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, в разі укладення договору, кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 29.12.2010 процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Відсутня інформація, яка кредитна картка буде отримана відповідачем та обслуговуватися банком.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15).
Також суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.12.2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Крім того, враховуючи, що Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.12.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03.04.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову, тому у суду не має підстав вважати, що Умови та правила надання банківських послуг є договором приєднання у розумінні ст.634 ЦПК України.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вказана правова позиція потверджена постановою Великої палати Верховного Суду № 342/180/17 від 03 липня 2019 року.
Крім того, відповідно до ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.
Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року №39/248, наголошує: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 84 ЦПК України).
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
У зв'язку із цим, такі Умови та правила надання банківських послуг і Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами Договору від 29.12.2010 року.
Таким чином, з розрахунку заборгованості, який наданий позивачем, суд дійшов висновку, про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Банку відсотків, пені та штрафів.
Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в частині з підстав його необґрунтованості, то питання щодо пропуску строку позовної давності відносно вимог про стягнення пені судом не вирішується (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).
Що ж стосується вимог про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, то суд дійшов наступних висновків.
Кредитний ліміт - це поновлювальна кредитна лінія. Тобто, позичальник, користуючись кредитним лімітом, може отримувати кредитні гроші в межах такого ліміту, вносити платежі на погашення заборгованості, що виникла, та знову використовувати кредитні кошти.
Тобто, заборгованість за тілом та простроченим тілом кредиту не є сталою, адже на кожен конкретний проміжок часу розраховується в залежності від сум, які використані боржником, та сум, внесених на погашення заборгованості.
Платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості по кредиту. У разі несвоєчасного або не в повному обсязі внесення щомісячного мінімального платежу, сума кредиту вважається простроченою.
Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Цим самим касаційний суд прийшов висновку про укладеність кредитного договору в силу вимог закону, та, як наслідок, врахувавши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно розрахунку заборгованості розмір фактично отриманих коштів, які не були повернуті позивачу відповідачем, станом на дату звернення до суду з позовною заявою становить 26 009,83 грн., що є заборгованістю за простроченим тілом кредиту, і такі кошти є такими, що були надані позивачем у розпорядження відповідача та ним використані без їх повного повернення.
За ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, підлягають до задоволення, оскільки отримання відповідачем кредитних коштів за договором підтверджується наявними у матеріалах доказами, а його посилання на перевищення кредитного ліміту підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині не дають.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року
З огляду наведеного, даючи оцінку наданим доказам в їх сукупності, суд вважає, що вищевикладене є достатніми та вичерпними підставами для задоволення позову в цій частині.
Відтак, з урахуванням викладеного, суд стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 26 009,83 грн. та відмовляє позивачу в задоволенні інших вимог. Питання щодо застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту суд не вирішує, оскільки, як вбачається з тексту відзиву, відповідач зазначав про пропуск строку позовної давності лише стосовно щодо пені.
На підставі ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволених вимог в розмірі 987 грн. 94 коп., а також стягує з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3180 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 247, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 11, 207, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 1046-1056 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 26 009 грн. 83 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 987 грн. 94 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , витрати на правову допомогу в розмірі 3180 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: