Головуючий І інстанції: С.С. Бойко
26 жовтня 2020 р. Справа № 440/1882/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020, по справі № 440/1882/20
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною відмову,її скасування та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оформленої листом від 17.03.2020 № 563, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.04.2019 по 15.03.2020 за 345 днів із розрахунку 600,88 грн. в день в загальній сумі 207303,60 грн. з відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 позовні вимоги залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 05.04.2019 № 29 майора ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.12.2018 № 771, виключено із списків особового складу частини з 05.04.2019.
В подальшому рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі № 440/3388/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020, визнано протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, викладену у листі № 1491 від 02.09.2019; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018.
В порядку виконання вказаного судового рішення у справі № № 440/3388/19 16.03.2020 на картковий рахунок позивача зараховано грошові кошти в сумі 4435,68 грн.
Таким чином остаточний розрахунок із позивачем з моменту звільнення зі служби проведений 16.03.2020.
Наведені обставини стали підставою звернення до суду позивача із даним позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в період з 05.04.2019 по 16.03.2020.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення, у тому числі за рішенням суду, не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку № 100.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців врегульовані низкою спеціальних актів, зокрема Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07 листопада 2007 року №1294, постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889.
Втім, зазначені акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Так, за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними.
Таким чином норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічних правових висновків щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців дійшов Верховний Суд у постановах від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.
Судовим розглядом встановлено, що спір стосовно однієї із складових грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 , яка невиплачена відповідачем, вирішений судом на користь позивача, рішення якого набрало законної сили 04.02.2020.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі № 440/3388/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020, встановлений обов'язок відповідача виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 30.11.2018.
У виконання зазначеного рішення відповідні виплати Військовою частиною НОМЕР_1 у розмірі 4435,68 грн. проведені 16.03.2020.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 (№ К/9901/35979/19).
Статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Так, Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
При цьому, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Так, у зв'язку із наведеними вище обставинами позивач визначив належну до виплати суму компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 207303,6 грн.
При цьому, розмір простроченої заборгованості роботодавця, виплаченої позивачу відповідно до судового рішення у справі № 440/3388/19, становив 4435,68 грн.
Однак, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Отже, враховуючи наведені обставини, застосовуючи принцип співмірності, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, оскільки стягнення компенсації у розмірі 207303,6 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 4435,68 грн. є неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 грн.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо необґрунтованості позовних вимог, внаслідок чого оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 по справі № 440/1882/20 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 5000 (п'ять тисяч ) грн.
В іншій частині адміністративний позов ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов Г.Є. Бершов