Головуючий І інстанції: Котеньов О.Г.
26 жовтня 2020 р. Справа № 520/828/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.,
суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року по справі № 520/828/2020 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.01.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні йому нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.
В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що під час проходження військової служби до складу його грошового забезпечення входила щомісячна додаткова винагорода. Однак при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги при його звільненні, відповідачем протиправно не враховано цей щомісячний вид грошового забезпечення. Допущене порушення відповідачем не усунене не зважаючи на його звернення від 12.11.2019 року.
У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з вимогами позивача, зазначив, що пунктом 5 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої постановою Міністра оборони України наказом від 15.11.2010 року № 595, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2010 року за № 1194/18489, така винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, складові грошового забезпечення для цілей обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні визначаються ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою № 889 та Інструкцією, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
Рішенням Харківського адміністративного суду від 25.03.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений в повному обсязі.
Судове рішення вмотивоване тим, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Також суд першої інстанції приймав зазначене рішення з посиланням на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 року у справі № 522/2738/17, в якій питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду.
Не погоджуючись із судовим рішенням, Військовою частиною НОМЕР_1 було подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги відповідач вказує, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до структури грошового забезпечення військовослужбовців, також зазначив, про порушення строків звернення позивачем до суду за захистом своїх прав.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції, - без змін.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 01.08.1987 року по 17.11.2017 року у Військовій частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення, у складі якого позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду.
Наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особову складу) від 15.09.2017 року №119 позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я), з урахуванням вимог підпункту «б» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Із списків військової частини НОМЕР_1 позивача виключено 17.11.2017 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2017 року № 361.
Військова частина розрахувала розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатила позивачу одноразову гроші в допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася позивачу відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (зі змінами внесеними постановою КМУ від 13.03.2013 року №161).
Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 12.11.2019 року, в якій просив здійснити новий розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби.
Листом від 06.12.2019 року № 5577 військова частина НОМЕР_1 надала відповідь ОСОБА_1 , в якій зазначила про правильність обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні.
Колегія суддів погоджується з встановленим висновком суду першої інстанції та зазначає.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-XII.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягають саме положення Закону № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Колегія суддів зазначає, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 року по вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
«Згідно з частинами другою, третьою 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. «…»
Таким чином, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат».
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.07.2020 року по справі № 760/8406/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи, що останні 24 місяці перед звільненням на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
На підставі викладеного, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 50% грошового забезпечення, передбачену постановою № 889.
Колегія суддів вважає безпідставними в апеляційній скарзі відповідачем посилання на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки в силу частини 2 статті 233 КзПП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованим та підлягають задоволенню.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частин НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року, - без змін.
Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова
Постанова складена і підписана 26 жовтня 2020 року.