27 жовтня 2020 року справа №200/7419/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді- доповідача Ястребової Л. В., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі № 200/7419/20-а (головуючий І інстанції Логойда Т.В., складене в повному обсязі 10 серпня 2020 року в м. Слов'янську Донецької області) за заявою ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та нечинним акту індивідуальної дії в частині та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, -
19 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, відповідно до якої просив зупинити дію пунктів 92 та 93 доручення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 червня 2020 року в частині нежитлового приміщення з пандусом, яке належить на праві власності ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) утриматися від вчинення будь-яких дій щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що є власником нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення площею 53,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке облаштовано пандусом і одним входом через пандус. 04 серпня 2020 року до його нежитлового приміщення прийшли співробітники комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та повідомили, що на підставі пунктів 92 та 93 доручення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 червня 2020 року (в яких зазначено належне заявнику нежитлове приміщення) будуть руйнувати (демонтувати) приміщення і все забирати на штраф-майданчик. Вважає, що вказане доручення є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства. Як повідомили співробітники комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) його винесенню передувало невиконання вимог приписів від 11 червня 2020 року, якими ОСОБА_2 рекомендовано надати до вказаного комунального підприємства документи на нежитлове приміщення. У приписах не зазначено про порушення вимог законодавства, крім того приписи стосуються не його, а іншої особи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зупинено дію пунктів 92 та 93 доручення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 червня 2020 року, які стосуються ОСОБА_1 та належного йому майна за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої остання, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення, постановити ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що незважаючи на те, що доручення від 24.06.2020 є предметом спору, в оскаржуваному рішення суд змісту цього доручення не досліджував, які і не досліджував підстав його задоволення. Вважає, що зупиняючи дію рішення суб'єкта владних повноважень без достатніх на те підстав, суд фактично втручається в дискрецію суб'єкта владних повноважень. Суд першої інстанції не звернув увагу та не дослідив обставин справи, що заявником не було отримано містобудівних умов та обмежень, контрольної картки на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення, отже не встановлено очевидної протиправності рішення.
Апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) пункт 3 частини першої статті 151 КАС України виключено на підставі Закону №460-IX від 15.01.2020 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із ч.6 ст.154 КАС України, в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа (або буде перебувати у провадженні суду), до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів для створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Слід зазначити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправним, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів особи, за захистом яких вона звернулась або має намір звернутися до суду.
З аналізу вказаних норм слідує, що при розгляді заяви про забезпечення позову суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити наявність хоча б однієї з передбачених ст.150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», за змістом яких при розгляді заяв про забезпечення позову суд має навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Так, в обґрунтування необхідності вжиття заходу забезпечення позову позивачем зазначено, що було порушено процедуру винесення оскаржуваного доручення, та відновлення прав позивача у разі задоволення позову буде значно ускладнено.
В той же час, позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 826/16888/18 вказав, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
За Рекомендацією №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду, або про очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 826/16888/18 вказав, що вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо очевидності ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх якість: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Суд звертає увагу на те, що загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в частині другій статті 150 КАС України.
В заяві про забезпечення адміністративного позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав позивача із обов'язковим підтвердженням цього відповідними доказами, оскільки йдеться лише про ймовірність та припущення можливості настання таких порушень.
В обґрунтування заяви позивач посилається на порушення процедури винесення оскаржуваного доручення, що може бути встановлене лише під час розгляду справи по суті.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України, що обумовлює задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову у задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду про забезпечення позову від 10 серпня 2020 року у справі № 200/7419/20-а скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправним та нечинним акту індивідуальної дії та зобов'язання утриматись від дій відмовити.
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць