26 жовтня 2020 року справа № 200/451/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., секретар судового засідання - Харечко О.П., за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Судак О.Л., представника відповідача - Лещенко І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції (з використанням для проведення судового засідання системи «EasyCon») апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року (повний текст складено 17 лютого 2020 року в м. Слов'янськ Донецької області) у справі № 200/451/20-а (суддя в 1 інстанції - Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського міського центру зайнятості про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Бахмутського міського центру зайнятості (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій щодо прийняття рішення про припинення виплати допомоги по безробіттю згідно п. 12 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та зобов'язання скасувати це рішення і продовжити виплату допомоги по безробіттю з 13.11.2019 відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за листопад 2019 року в розмірі 80,28 грн., відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів. Згідно з п. 2 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613, передпенсійний вік - вік особи за 2 роки до досягнення нею пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Втім, позивач має право на дострокове призначення пенсії за віком - 55 років відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки є учасником бойових дій, що виконував інтернаціональний обов'язок. За твердженнями позивача йому на момент реєстрації як безробітного було 53 роки, а отже він є особою передпенсійного віку. Таким чином, позивач мав право на отримання допомоги по безробіттю протягом 720 календарних днів протягом двох років, а відтак відповідач протиправно припинив виплату цієї допомоги після спливу 360 календарних днів.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 200/451/20-а у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи в суді першої інстанції.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, проти чого заперечувала представник відповідача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до виданого 02.10.1996 посвідчення є учасником бойових дій.
З 12.11.2018 позивачу Бахмутським міським центром зайнятості (відповідач у справі) надано статус безробітного відповідно до наказу від 12.11.2018 № НТ181112, з 19.11.2018 по 13.11.2019 призначено виплату допомоги по безробіттю на 360 календарних днів відповідно до наказу від 19.11.2018 № НТ181119, а 14.11.2019 виплату допомоги по безробіттю припинено у зв'язку з закінченням строку виплати.
В листопаді 2019 позивач звернувся до відповідача із вимогою продовжити виплату допомоги по безробіттю. Листом від 14.11.2019 № 428-2019 відповідач повідомив позивача про те, що у розумінні п. 2 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613, позивач не є особою передпенсійного віку, оскільки за статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи набувають права на призначення пенсії у 60 років, в той час як позивачу на час призначення допомоги було 53 років. Відтак, позивачу правомірно виплачувалась допомога протягом 360 у відповідності до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а її виплата була припинена у зв'язку з закінченням строку її виплати.
Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» держава гарантує у сфері зайнятості соціальний захист у разі настання безробіття.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю»; особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
У відповідності до ч. 1 ст. 6 вказаного Закону, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.
Згідно з ч.ч. 1, 3-5 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», - 180 календарних днів.
Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.
У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку її виплати.
Аналогічні приписи містяться у Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженому Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613 (далі - Порядок № 613), який визначає процедуру, умови надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, та механізм обчислення районними, міськими, районними у містах та міськрайонними центрами зайнятості державної служби зайнятості (далі - центри зайнятості) страхового стажу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу призначена допомога по безробіттю на строк 360 календарних днів, з 19.11.2018 розпочато її виплату, а з 14.11.2019 її виплату припинено через закінчення строку її виплати. Станом на час реєстрації позивача як безробітного та призначення йому допомоги він досяг 53 років.
Позивач наполягає на тому, що допомога мала виплачуватись йому відповідно до визначеного у 2 абзаці ч. 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» - протягом 720 днів як особі передпенсійного віку, оскільки відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (п. 4 ч. 1) має право на призначення пенсії до досягнення пенсійного віку після настання 55 років, оскільки є учасником бойових дій, що виконував інтернаціональний обов'язок.
При цьому, відповідно до п. 2 розділу 1 Порядку № 613 передпенсійний вік - вік особи за 2 роки до досягнення нею пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено умови призначення пенсії за віком.
Так, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.
При цьому колегія суддів зауважує, що у межах даної справи не вирішується питання того, чи має позивач право на призначення пенсії за віком до досягнення пенсійного віку у відповідності до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки наведене питання має вирішуватись відповідними пенсійними органами станом на час набуття особою права на пенсію та належить до дискреційних повноважень таких органів.
Оскільки як визначено у п. 2 розділу 1 Порядку № 613 передпенсійний вік - це вік особи за 2 роки до досягнення нею пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою таким віком визначено 60 років, в той час як позивачу станом на час реєстрації як безробітного та призначення відповідної допомоги було 53 роки то, відповідно, 58 років (передпенсійного віку у розумінні п. 2 Порядку № 613 Порядку № 613) він не досяг. Відтак, позивачу правомірно припинено виплату допомоги по безробіттю після спливу 360 календарних днів, на які вона призначалась.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, зважаючи на наведене, вимоги позивача про визнання неправомірними дій відповідача щодо прийняття рішення про припинення виплати допомоги по безробіттю та зобов'язання скасувати це рішення і продовжити виплату допомоги по безробіттю з 13.11.2019 задоволенню не підлягають.
Вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів і відшкодувати моральну шкоду є похідними від попередніх вимог, у зв'язку з чим задоволенню також не підлягають.
За наведених обставин у сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна заява задоволенню не підлягає.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 200/451/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 200/451/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова