Справа № 420/8014/20
26 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
21 серпня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» №15-6155/13-19-СГ від 18 жовтня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі клопотання ОСОБА_1 від 15 травня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем з посиланням на фактичні обставини справи щодо прийняття спірного рішення зазначено, що ним було виконано усі передбачені умови для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Ухвалою суду від 26.08.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у адміністративній справі.
Вказаною ухвалою судом встановлено сторонами строки для подання заяв по суті справи та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.
05.10.2020 року до суду від відповідача за вх.№41014/20 надійшов відзив на позовну заяву.
Так, у відзиві зазначено, що відповідно до доручення Віце-прем'єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 №37732/0/1-14 передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, необхідно враховувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування.
Отже, як стверджує відповідач, наявність такого погодження є обов'язковим, оскільки на підставі вищезазначеного доручення, начальники головних управлінь мають забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач зазначає, що вказане є дискреційними повноваженнями відповідача.
Враховуючи викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Станом на 26.10.2020 року інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Отже, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
15.05.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,00га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності державної власності на території Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населеного пункту).
Разом із клопотанням ОСОБА_1 від 15.05.2019р. було надано до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області: копії паспорту і ідентифікаційного коду заявника та графічні матеріали, з позначанням бажаного місця розташування земельної ділянки.
Листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №Н-5571/0-3430/0/37-19 від 04.06.2019р. адресованого ОСОБА_1 відповідачем надано відповідь на клопотання від 15.05.2019р. згідно якої повідомлено позивача, що дорученням від 08.10.2014р. №37732/0/1-14 Віце-прем'єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, необхідно враховувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, щодо можливості надання дозволу на розроблення - документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування та те, що станом на той час у Головному управлінні була відсутня інформація щодо позиції Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області про надання у власність даної земельної ділянки. Для врегулювання та вирішення питання по суті, рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до органу місцевого самоврядування за місцем розташування бажаної для відведення земельної ділянки, після чого подати клопотання до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з урахуванням зауважень.
Правомірність відмови Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за №Н-5571/0-3430/0/37-19 від 04 червня 2019 року "Про надання відповіді" була предметом розгляду у справі №420/3912/19.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2020м року, яке набрало законної сили 10.10.2019 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за № Н-5571/0-3430/0/37-19 від 04 червня 2019 року "Про надання відповіді" та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 15 травня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням висновків суду.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 року по справі №420/3912/19 Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області прийнято наказ №15-6155/13-19-СГ від 18.10.2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» (а.с.23), яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населених пунктів) орієнтовною площею 2 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Підставою для прийняття вказаного рішення у ньому визначено відсутність погодження Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області.
Вважаючи наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» №15-6155/13-19-СГ від 18 жовтня 2019 року протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Пунктом "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 Земельного кодексу України).
Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Згідно з ч.2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати ЗК України.
При вирішенні даної адміністративної справи, суд враховує висновки, викладені Верховним судом у постанові від 04.05.2020 року по справі №813/2061/17, а саме: «…Обмежившись лише посиланням на те, що міська рада не погодила надання дозволу, Відповідач не врахував вимог ст. 118 Земельного кодексу України. Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28.05.2020 року по справі 813/1949/16.
В свою чергу, як встановлено судом, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у спірному наказі визначено відсутність погодження Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області щодо можливості надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою
Отже, вказані рішення фактично визначають ще одного суб'єкта земельних правовідносин при вирішенні питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яким є сільська рада.
Водночас, перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Підстава для відмови, яка була зазначена відповідачем, нормами Земельного Кодексу України не передбачена.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що оскаржуваний позивачем Наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не містить жодної із законодавчо передбаченої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При вирішенні даної адміністративної справи судом відхиляються, та не приймаються до уваги посилання відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на наявність Доручення Віце-прем'єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва за житлового комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014р. №37732/0/1-14, з урахуванням наступного.
Зокрема, судом встановлено, що на виконання Доручення Віце-прем'єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва за житлового комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014р. №37732/0/1-14 наказом Держземагентства України №328 від 15.10.2014р. "Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України" в дію введено рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014р. (протокол засідання №2) "Про обов'язкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності" №2/1, відповідно до п.2 якого начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м.Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15.10.2014року, забезпечують обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою.
В той же час, як вже встановлено судом в матеріалах справи відсутні заперечення Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області щодо надання дозволу позивачеві на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.
Статтею 122 Земельного кодексу України визначено повноваження, у т.ч., органів виконавчої влади, та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Так, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з п.1 Положення №333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Підпунктом 13 пункту 4 цього Положення передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Отже, беручи до уваги вищевикладене, судом встановлено, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області є спеціально уповноваженим органом на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, та відповідно наділений повноваженнями на прийняття самостійного рішення з питань, віднесених до його компетенції. При цьому, наявність у суб'єкта владних повноважень вказаних повноважень виключає необхідність участі у спірних правовідносинах органу місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у Постановах від 03 липня 2019року у справі №823/1103/16, від 24 грудня 2019року у справі №823/59/17.
Суд зазначає, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
Водночас, з урахуванням системного аналізу статей 116, 118 Земельного кодексу України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки жодним чином не означає прийняття у подальшому позитивного рішення про надання її у власність, що фактично свідчить про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, а також те, що, у даному випадку, суб'єктом владних повноважень, з урахуванням вимог ч.2 ст.77 КАС України, не доведено наявності законодавчо передбачених підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтованого розміру земельної ділянки 2 га. із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, суд дійшов висновку, що оскаржуваний позивачем наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
В той же час, посилання відповідача на те, що з урахуванням приписів статті 118 Земельного кодексу України, прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні є одним з безпосередніх прав органу виконавчої влади, у даному випадку, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, та належить до його дискреційних повноважень, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку суд дійсно не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних у цій справі правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
До такого правового висновку дійшла й колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи №813/2273/18 (постанова від 20.08.2019). Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у Постанові від 24 грудня 2019року у справі №823/59/17.
Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями.
У світлі такого правового регулювання, надані процесуальним законом повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 22 квітня 2020 року по справі № 818/1707/16.
В даному випадку відповідачем по суті розглянуто заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населеного пункту) згідно доданих графічних матеріалів до клопотання від 15.05.2019 р., орієнтований розмір земель ділянки 2 га, із цільовим призначення - для ведення особистого селянського господарства шляхом прийняття спірного рішення.
Розглядаючи дану адміністративну справу, суд дійшов висновку, підстави, які лягли в основу спірних рішень є необґрунтованими, в свою чергу інших недоліків, заяви позивача відповідачем не встановлено.
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» №15-6155/13-19-СГ від 18 жовтня 2019 року, суд вважає, що похідна позовна вимога позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі клопотання ОСОБА_1 від 15 травня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням висновків суду також підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, позивачем за подання даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.(а.с.32)
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь позивача суми сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» №15-6155/13-19-СГ від 18 жовтня 2019 року;
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі клопотання ОСОБА_1 від 15 травня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтовною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Петровірівської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населених пунктів), з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107; код ЄДРПОУ 39765871).
Суддя С.М. Корой
.