Справа № 420/7984/20
26 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним, та скасування Рішення №153 від 12.08.2020р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №153 від 12.08.2020р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою суду від 25.08.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у справі №420/7984/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним, та скасування Рішення №153 від 12.08.2020р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, з урахуванням приписів ч.1 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", мала прийняти рішення відносно нього про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На прийняття даного рішення у відповідача були наявні всі підстави, однак, всупереч закону, фактам та обставинам особової справи позивача, грубо порушуючи, на думку позивача, його права, та законні інтереси, суб'єктом владних повноважень відмовлено у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 26.10.2020р. вхід.№44738/20), наголошуючи, зокрема, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою Головного управління Державної міграційної служби України підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи №2020ОD0075 громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач є уродженцем м.Койду, за національністю сьєрра-леонець, за віросповіданням - мусульманин. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 вибув з Сьєрра-Леоне до Гвінеї, звідки вибув авіасполученням ОСОБА_3 . В'їзд в Україну було здійснено 20.03.2015 року на підставі паспортного документу та оформленої одноразової візи типу Д, дійсної до 22.03.2015 року. Метою виїзду ОСОБА_1 до України було навчання у Тернопільському національному економічному університеті, де позивач навчався на підготовчому факультеті у період з 2015р. по 2016р. У зв'язку з сімейними обставинами навчання у Тернопільському національному економічному університеті Турай ОСОБА_4 не завершив.
Судом з'ясовано, що 23.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (особова справа № 2020ОD0075), із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, у якій заявник повідомив, про наявність у нього проблем з органами влади в Сьєрра-Леоне, та можливість його арешту при поверненні до країни.
В подальшому, за результатами розгляду справи №2020ОD0075 громадянина ОСОБА_2 , дослідивши заявлені позивачем обставини та інформацію про країну походження, провідним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області ОСОБА_5 12.08.2020 року складено Висновок, згідно з яким було встановлено, що заявник не підпадає під ознаки біженця, оскільки ОСОБА_1 не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст.ст.3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984року, п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку з відсутністю доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі шукача захисту в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування заявника в Україні подій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов виявлено не було.
Враховуючи зазначені висновки, відповідно до п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», п.п. «б» п.4.3 Розділу IV «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених Наказу МВС від 07.09.2011р. №649, відповідачем - Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято Наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 12.08.2020р. №153, яким відмовлено громадянину Республіки Сьєрра- ОСОБА_6 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись із означеним рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області “ Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту” від 12.08.2020р. №153, позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №153 від 12.08.2020р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, 19.03.2015 року ОСОБА_1 вибув з Сьєрра-Леоне до Гвінеї, звідки вибув авіасполученням ОСОБА_3 . В'їзд в Україну було здійснено 20.03.2015 року на підставі паспортного документу та оформленої одноразової візи типу Д, дійсної до 22.03.2015 року. Метою виїзду ОСОБА_1 до України було навчання у Тернопільському національному економічному університеті, де позивач навчався на підготовчому факультеті у період з 2015р. по 2016р. У зв'язку з сімейними обставинами навчання у Тернопільському національному економічному університеті Турай ОСОБА_4 не завершив.
Судом з'ясовано, що лише 23.07.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, у якій заявник повідомив, що виїхав з Сьєрра-Леоне через бажання отримати вищу освіту на території України. Також, заявником було зазначено наступні причини неможливості повернення в країну громадянської належності, а саме члени родини шукача захисту, підтримували, та були членами політичної партії APC, яка була при владі під час його проживання у Сьєрра-Леоне, при цьому ОСОБА_1 приймав участь у побитті членів опозиційної партії SLPP під час мітингів. При цьому, зараз заявник висловлює побоювання щодо можливості його арешту при поверненні до країни, оскільки при владі, наразі, знаходиться партія SLPP.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування об'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.
Зі змісту ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Згідно зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Між тим, «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 р. №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Водночас, судом з'ясовано, що прибувши до України у період з 2015р. по 2016р. Турай ОСОБА_4 навчався у Тернопільському національному економічному університеті, однак не мав змоги завершити навчання через сімейні обставини, у зв'язку з чим лише 23.07.2020р. звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки є особою стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
До того ж, судом з'ясовано, що докази переслідування ОСОБА_1 за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні як у матеріалах справи, так і не були надані до ГУ ДМС України в Одеській області при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Метою виїзду позивача за межі країни громадянської належності було бажання покращення умов власного життя, оскільки ОСОБА_1 мав вже оформлені документи для візду на територію України, що свідчить про відсутність у нього відповідних проблем у Сьєрра-Леоне. Виїзд ОСОБА_1 за межі країни громадянської належності відбувся без перешкод.
Також, позивачем не надано жодних доказів того, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки докази того, що ОСОБА_1 змушений був прибути до України або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки є особою стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
Зважаючи на розділ 2 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, за результатами проведених з ОСОБА_1 співбесід і матеріалами справи встановлено, що його твердження щодо небезпеки, яка нібито загрожує йому на Батьківщині, є повністю безпідставними, і не мають реального підґрунтя, оскільки позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації. Ним не наведено конкретних фактів щодо обґрунтованості свого побоювання стати жертвою переслідування, не надано доказів того, що він зазнавав переслідування в країні походження.
Відповідно до положень Закону України Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 18.03.2004 № 1629-IV метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Отже, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що Рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.08.2020р. №153 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідає Директивам Європейського Союзу, у тому числі Директиві щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянств біженців або осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем Рішення від 12.08.2020р. №153 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято Державною міграційною службою України на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Оскільки судом встановлено правомірність прийняття Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області спірного Рішення від 12.08.2020р. №153 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно позовна вимога позивача щодо зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є такою, що задоволенню не підлягає.
Відтак, беручи до уваги вищенаведене, судом не встановлено законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог громадянина ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування Рішення від 12.08.2020р. №153 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно позовна вимога позивача щодо зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є такою, що задоволенню не підлягає.
Вищевикладене спростовує твердження позивача, наведені у позовній заяві.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги громадянина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним, та скасування Рішення №153 від 12.08.2020р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання вчинити певні дії, не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову громадянина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м.Одеса, вул.Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним, та скасування Рішення №153 від 12.08.2020р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.
.