ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.10.2020Справа № 910/5359/20
За позовом до проДержавного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" Держави України в особі: 1) Офісу Генерального прокурора; 2) Державної казначейської служби України стягнення 2 062 958, 18 грн
Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін: від позивача: Бєляєв А.П. - представник за довіреністю;
від відповідача-1: від відповідача-2:Збарих С.М. - представник за довіреністю; не з'явився.
Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" (надалі також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Держави України в особі Офісу Генерального прокурора (надалі також - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (надалі також - відповідач-2) про стягнення заборгованості в розмірі 2 062 958, 18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що весь час з моменту накладення арешту 18.05.2018 та до часу примусової реалізації та передачі новому власнику 21.04.2019 вантаж мінерального добрива "Карбамід марки Б" перебував на території Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" у зв'язку з чим позивач був змушений нести витрати по зберіганню вантажу.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 відкрито провадження у справі № 910/5359/20, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 29.05.2020.
20.05.2020 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що пред'являючи позов, позивач безпідставно зазначив відповідачем саме Офіс Генерального прокурора, при тому, що звернення із даним позовом про стягнення з Державного бюджету грошових коштів здійснено за відсутністю предмету спору, оскільки законодавством не передбачено строків розгляду слідчим, або процесуальним керівником заяв щодо витрат на зберігання речових доказів. Окрім того, відповідач-1 зазначив, що зроблений позивачем розрахунок зберігання речових доказів є суттєво завищеним.
28.05.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1.
29.05.2020 в судовому засіданні вирішено відмовити у задоволенні клопотання позивача про залучення третьою особою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а також вирішено продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкласти підготовче судове засідання на 10.07.2020.
29.05.2020 відповідачем-2 надано відзив на позовну заяву в якому також міститься клопотання про продовження строку для його подання та у якому відповідач-2, зокрема, зазначив про відсутність порушеного права позивача з боку відповідача-2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 було закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання, що відбулось 16.10.2020 представник відповідача-2 не з'явився.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
При цьому частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, оскільки відповідача-2 було належним чином повідомлено про судове засідання та останнім, у свою чергу, не повідомлено про причини неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-2.
В судовому засіданні, що відбулось 16.10.2020 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
На виконання договору №7/63Д від 27.04.2018 на перевантаження імпортних та каботажних вантажів укладеного між Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕМБУДАВІА" 30.04.2018 на території позивача було розміщений вантаж - "Карбамід марки Б" загальною вагою 3236,845 тон., що підтверджується індосаментами № 1 від 28.04.2018 (СНКВ-4) та № 1 від 28.04.2018 (СНКВ-5), копії яких містяться в матеріалах справи.
18.05.2018 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва ухвалою суду у справі №757/23544/18-к за клопотанням Київської місцевої прокуратури №6 у кримінальному проваджені №12018100060001956 було накладено арешт на мінеральне добриво "Карбамід марки Б" у кількості 3226,845 тон, яке знаходилось на баржі "СНКВ-05" та баржі "СНКВ-04" у Херсонському морському торговельному порту.
30.05.2018 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/256 83/18-к ухвалою суду скасовано раніше накладений арешт на мінеральне добриво "Карбамід марки Б".
01.06.2018 слідчим суддею Херсонського міського суду Херсонської області ухвалою суду у справі №766/10216/18 за клопотанням слідчого відділу Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області у кримінальному проваджені №12018230040001928 накладено арешт на мінеральне добриво "Карбамід марки Б" у кількості 3202,345 тон.
Відповідно до постанови про визначення місця зберігання речових доказів у кримінальному провадженні від 04.06.2018, копія якої міститься в матеріалах справи, Херсонською місцевою прокуратурою було визначено відповідальним зберігачем арештованого майна Товариство з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнську Енерго Компанію", а місцем зберігання - Херсонський морський торговельний порт.
07.06.2018 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі 757/27893/18-к за клопотанням заступника начальника відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України Дяченка Олександра Олександровича у рамках у кримінального провадження №42017000000004215 накладено арешт на мінеральне добриво "Карбамід марки Б" у кількості 3226,845 тон.
26.06.2018 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/30766/18-к за клопотанням Київської місцевої прокуратури №6 у кримінальному проваджені №12018100060001956 було накладено арешт на мінеральне добриво "Карбамід марки Б" у кількості 3236 тон.
04.09.2018 слідчим суддею Херсонського міського суду Херсонської області ухвалою суду у справі №766/10216/18 скасовано арешт накладений згідно ухвали слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області ухвалою суду у справі №766/10216/18 від 01.06.2018 року (кримінальне провадження №12018230040001928).
26.12.2018 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/63619/18-к скасовано арешт накладений на мінеральне добриво «Карбамід марки Б», на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.06.2018 року у справі № 757/30766/18-к та арешт накладений на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2018 у справі № 757/27893/18-к, які знаходяться на Державному підприємстві "Херсонський морський торговельний порт" (кримінальні провадження №12018100060001956 та №42017000000004215).
03.01.2019 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/175/19-к за клопотанням прокурора четвертого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та інших органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Дмитренка С.О. у кримінальному провадженні №42017000000004215 накладено арешт на Карбамід в біг-бегах у кількості 4092 б/бег вагою 3087,295 тонн, який фактично знаходиться на складах ДП "Херсонський морський торговельний порт" та прибув туди баржами "СНКВ-05" та "СНКВ-04" від ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія" (ЄДРПОУ 37403140), встановивши заборону службовим особам та працівникам ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія", ТОВ "Рембудавіа", Транс Коммодітіс НьюЙорк Інк. (Trans Commodities New York Inc.), AT "Одеський припортовий завод" їх представникам та будь-яким іншим особам відчужувати, розпоряджатись та/або користуватись вищезазначеним майном.
04.01.2019 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/198/19-к за клопотанням прокурора відділу Генеральної прокуратури України Павлюка Ю.М. у кримінальному провадженні №12018100060001956 ухвалою суду накладено арешт на майно, що належить на праві власності ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія" (код ЄДРПОУ 37403140), а саме товарно-матеріальними цінностями у вигляді Карбаміду марки Б, у кількості 3 226 тон 845 кг, які фактично знаходиться на території ДП "Херсонський морський торговельний порт".
01.02.2019 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №757/4813/19-к за клопотанням слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань Центрального апарату Державного бюро розслідувань Нехаєнка І.О. передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ -41037901) в управління з метою реалізації у порядку та на умовах, визначених статтями 1,9, 19-21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розпуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", майно, а саме: карбамід в біг-бегах у кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087,295 тон, який фактично знаходиться на складах ДП "Херсонський морський торговельний порт" та прибув туди баржами "СНКВ-05" та "СНКВ-04" від ТОВ "Всеукраїнська Енерго Компанія" (код ЄДРПОУ - 37403140), на яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03.01.2019 року по справі №757/175/19-к, накладено арешт у кримінальному провадженні №42017000000004215 від 17.11.2017 року. Зобов'язано Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 41037901) забезпечити реєстрацію прав на управління та інших речових прав, що виникатимуть на підставі даної ухвали щодо передачі Національному агентству в управління майна, на яке накладено арешт, а саме: карбамід в біг-бегах у,кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087,295 тон. Реєстрацію здійснити у суб'єкта державної реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно. Контроль за виконанням ухвали покладено на прокурора, що здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42017000000004215.
Листом 18.04.2019 Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів було сповіщено позивача про те, що 11.04.2019 на виконання положень ухвали суду від 01.02.2019 Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів було проведено реалізацію на електронних торгах мінерального добрива Карбамід у біг-бегах у кількості 4092 шт. вагою 3087,295 тон Товариству з обмежено відповідальністю "СОІЛ КОМПАНІ ЛТД" відповідно до договору купівлі-продажу від 18.04.2019.
Як вбачається з акту приймання-передачі активу (арештованого ванта Карбаміду марки "Б"), копія якого міститься в матеріалах справи, 22.04.2019 майно було передане Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів Товариству з обмежено відповідальністю "СОІЛ КОМПАНІ ЛТД".
Натомість, як вбачається із листів від 25.04.2019 за №21/3-46321вих-19 та від 26.04.2019 за №21/3-6954-18, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідач-1 заперечував проти вивезення з території позивача вантажу Карбаміду марки "Б" та забороняв його передачу Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів згідно ухвали суду від 01.02.2019.
17.05.2019 слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва у справі №>757/24448/19-к за клопотанням заступника начальника Департаменту - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Генеральної прокуратури було передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в управління для реалізації, майно: товарно-матеріальні цінності у вигляді карбаміду марки "Б", у кількості 3,226,845 тон, на яке ухвалою Печерського районного суду міста Києва №757/198/19-к від 04.01.2019 накладено арешт у кримінальному провадженні № 12018100060001956 від 09.05.2018.
Передача та вивезення вантажу "Карбаміду марки Б" у кількості 3087,295 тон з території порту відбулась лише після винесення 24.05.2019 Печерським районним судом міста Києва ухвали у справі №757/21031/19-к.
Таким чином, з моменту накладення арешту 18.05.2018 та до часу примусової реалізації та передачі новому власнику 21.04.2019, вантаж мінерального добрива "Карбамід марки Б" перебував на території позивача, у зв'язку з чим позивач вказує на те, що він був змушений нести витрати по зберіганню вантажу і лише з 22.04.2019 по 24.05.2019 витрати по зберіганню арештованого вантажу на території порту ніс його новий власник - Товариство з обмежено відповідальністю "СОІЛ КОМПАНІ ЛТД" та при цьому позивач вказує на те, що він неодноразово звертався до відповідача-1 з вимогами щодо виведення з території підприємства арештованого майна, проте кожного разу отримував категоричну відмову та попередження про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що дозволять або здійснять таке переміщення Карбаміду з території позивача, у зв'язку із чим позивачем понесені витрати на зберігання вантажу на загальну суму 2 062 958,18 грн.
Так, відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
За приписом ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання та права вимоги його виконання є, зокрема, закон, що встановлює обов'язкові дії для того чи іншого суб'єкта.
Підставою позову позивачем визначено невиконання державою України в особі Офісу Генерального прокурора обов'язку з відшкодування понесених позивачем витрат за час вимушеного зберігання, у період з 18.05.2018 до 21.04.2019, визнаний речовим доказом в рамках досудового розслідування у кримінальних провадженнях №42017000000004215 від 17.11.2017, №12018230040001928 від 01.06.2018 та №12018100060001956 від 09.05.2018 вантаж мінеральних добрив "Карбаміду марки Б" у кількості 3087,295 тон., що знаходився на
на баржі "СНКВ-05" та баржі "СНКВ-04" у Херсонському морському торговельному порту.
Відповідно до п. 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, фінансування витрат, пов'язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.
Згідно із абз. 4 п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, витрати, пов'язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави.
З огляду на наведені положення вбачається, що в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству.
Тобто, не в залежності від суб'єкта зберігання відшкодування понесених витрат на таке зберігання здійснюються за рахунок бюджетних коштів, а у випадку здійснення зберігання не спеціалізованим підприємство, відшкодування понесених ним витрат є безумовним обов'язком держави.
В даному випадку, позивач не є органом досудового розслідування чи спеціалізованою установою, а також не являється учасником відповідного кримінального провадження, а тому покриття понесених ним витрат на зберігання спірного майна, переданого за ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №757/23544/18-к в якості речових доказів у кримінальному провадженні №12018100060001956, зумовлено виключно обставинами перебування такого майна у нього на момент його виявлення слідчими органами, має здійснюватися саме за рахунок держави.
Аналогічна правова позиція містяться у постановах Верховного Суду від 28.10.2019 у справі № 910/13638/18 та від 29.05.2019 у справі №923/456/18
Частиною 1 ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частин 1, 2, 5, 6 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан; передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.
Згідно із ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
За змістом ст. 168 Кримінального процесуального кодексу України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
З огляду на викладені положення вбачається, що з моменту надання майну статусу речового доказу в кримінальному провадженні та застосування до нього таких заходів збереження як накладення арешту будь-яка можливість подальшого розпорядження ним обумовлюється прийняттям відповідних рішень органом досудового розслідування у визначеному законодавством порядку.
Тобто, прийняття рішення щодо збереження речового доказу шляхом його арешту позбавляє особу, у володінні якого фактично знаходиться таке майно, можливості розпоряджатися ним будь-яким чином за відсутності вказівки про це органу досудового розслідування, яким ініційовано відповідне збереження, а відтак, і автоматично покладає на таку особу обов'язок по збереженню відповідного доказу до його вилучення чи передачі на збереження спеціалізованій установі, підприємству, організації, або ж припинення відповідних заходів збереження у визначених законом випадках.
При цьому, суд звертає увагу на те, що закріплена в наведених положеннях суть арешту речового доказу в кримінальному проваджені, не в залежності від прийняття чи ні рішення щодо передання його на зберігання уповноваженій особі, не лише позбавляє особу, у володінні якої фактично знаходиться таке майно, можливості розпорядження ним, а фактично блокує будь-яку можливість фізичного впливу на нього, в т.ч. шляхом переміщення, адже при здійсненні останнього за відсутності вказівки відповідного органу досудового розслідування існує ймовірність приховування, пошкодження, псування чи знищення такого речового доказу, що буде порушенням мети накладення арешту.
Як вбачається із матеріалів справи, встановивши при проведенні обшуку наявність у володінні позивача спірного майна, що підпадає під ознаки речового доказу в кримінальному провадженні №12018100060001956 та слідчим було прийнято рішення про його фактичне тимчасове вилучення шляхом накладення арешту, у зв'язку з чим і ініційовано звернення до суду із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого слідчим суддею і було постановлено ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №757/23544/18-к.
Отже, з постановленням ухвали Печерського районного суду міста Києва від 18.05.2018 у справі №757/23544/18-к, позивач був позбавлений можливості вчиняти будь-які дії відносно спірного майна, окрім, як його збереження, адже в іншому випадку мало-б місце існування підстав для застосування до нього відповідальності за втрату чи пошкодження речового доказу.
Таким чином, в силу означених вище судових рішень щодо накладення арешту, а також приписів ст. ст. 100, 168 Кримінального процесуального кодексу України, Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010, протягом з 22.04.2019 по 24.05.2019 між суб'єктом владних повноважень в особі органів досудового розслідування та позивачем, у результаті вимушеного зберігання спірного майна, зумовленим фактичною бездіяльністю органу досудового розслідування в рамках кримінальних проваджень, щодо вчинення дій спрямованих на передачу спірного майна спеціалізованій установі, організації чи підприємству для його зберігання чи реалізації, виникли оплатні цивільно-правові відносини зі зберігання вантажу мінеральних добрив "Карбаміду марки Б" у кількості 3087,295 тон., що перебував на території позивача, витрати на що у відповідності до положень п. 32 зазначеного Порядку та п. 13 визначеної Інструкції покриваються за рахунок держави.
Доводи відповідача-1 з приводу відсутності підстав для стягнення фактичних витрат на зберіганні доказів з Державного бюджету України спростовуються приписами статті 123 Кримінального процесуального кодексу України відповідно до яких витрати, пов'язані зберіганням і пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державне бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також означеними вище приписами п. 32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганні, пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінальне провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012 та абз. 4 п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання і передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органам дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральш прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суд України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державно судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010.
Тобто в будь-якому випадку витрати на зберігання речових доказів в кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету, а саме: за рахунок бюджетних коштів, передбачених для утримання органу, що здійснив передачу відповідних доказів на зберігання, або ж безпосереднього за рахунок держави у випадку передачі органом таких доказів на зберігання іншій установі чи підприємству.
Щодо посилань відповідача на недоведеність позивачем розміру понесених витрат, суд зазначає, що дані доводи не містить жодних обґрунтувань чи підтвердженнях їх відповідними доказами, а тому суд, керуючись приписами ст. ст. 13, 74-76, 79 ГПК України, приходить до висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджується обґрунтованість заявленого позивачем розміру понесених витрат за час вимушеного зберігання, у період з 22.04.2019 по 24.05.2019, визнаного речовим доказом в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018100060001956 вантажу мінеральних добрив "Карбаміду марки Б" у кількості 3087,295 тон., розрахунок яких наведено в розрахунковій довідці та на підтвердження її обґрунтованості додано відповідний алгоритм розрахунків, а також відповідні копії нарядів-завдань, видаткових ордерів, приймально-здавальних актів, актів виконаних робіт, актів списання товарно-матеріальних цінностей, звітів по проводкам, інформацією про складські приміщення, аналізами по відповідним рахункам, відомості по амортизації, деталізовану інформацію за телекомунікаційні послуги та розрахунки за ними.
Вказані обставини чи обґрунтованість наданих доказів не спростована відповідачем-1 та натомість суд враховує, що заперечення відповідача-1 фактично ґрунтуються на непогодженні із покладення обов'язку з відшкодування спірних витрат саме на прокуратуру, в той час як спір у справі стосується покриття таких витрат саме за рахунок коштів держави України, а не виділеного відповідачеві-1 фінансування.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача до Держави України в особі відповідача-1 та відповідача-2 про стягнення заборгованості в розмірі 2 062 958, 18 грн є обґрунтованими, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Поряд із тим, відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що боржником у спірному зобов'язанні є держава Україна як учасник цивільних відносин в особі уповноважених органів, а Офіс Генерального прокурора не є в даному випадку розпорядником стягнутих коштів, то понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню саме державою Україна.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (73000, Херсонська обл., пр-т Ушакова, 4; ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 01125695) заборгованість у розмірі 2 062 098, 18 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 30 944, 37 грн. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26.10.2020 року.
Суддя Ю.О. Підченко