ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.10.2020Справа № 910/12278/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сімекс Альянс Україна" до державного підприємства "Укрліктрави" про стягнення 158 698,89 грн.,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
У серпні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Сімекс Альянс Україна" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору поставки № 57, укладеного 22 січня 2018 року між ним та державним підприємством "Укрліктрави" (далі - Підприємство), позивач поставив відповідачу у власність товар на загальну суму 40 144,80 грн. Оскільки Підприємство взяте на себе за вказаною угодою зобов'язання по оплаті вартості цього товару не виконало, позивач, посилаючись на статті 525, 530, 549, 610-612, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 230, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу, а також 106 102,71 грн. пені, 4 014,48 грн. штрафу, 5 531,83 грн. інфляційних втрат і 2 905,07 грн. трьох процентів річних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2020 року позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12278/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 25 серпня 2020 року про відкриття провадження у справі № 910/12278/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка, будинок 1.
Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами пункту 3 частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Копія вищенаведеної ухвали Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2020 року була отримана уповноваженим представником відповідача 28 серпня 2020 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення цього судового відправлення.
Проте Підприємство у встановлений строк відзиву на позов не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.
Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на те, що Підприємство належним чином було повідомлене про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22 січня 2018 року між Підприємством та Товариством був укладений договір поставки № 57, за умовами якого останнє взяло на себе обов'язок поставити відповідачу племінні (генетичні) ресурси, на умовах і в порядку, передбачених даною угодою, у кількості та якості, згідно супровідних документів, які є невід'ємною частиною цієї угоди, а Підприємство - прийняти і своєчасно оплатити вказану продукцію.
Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Найменування, ціна та кількість продукції, яка поставляється відповідно до умов цього договору, вказується у видаткових накладних, що мають силу специфікацій у розумінні статті 266 ГК України та є невід'ємною його частиною (пункт 1.2 даної угоди).
За умовами пункту 1.3 вказаного договору його загальна вартість визначається вартістю продукції, поставленої протягом дії цього договору згідно накладних.
Згідно з пунктом 5.1 зазначеної угоди оплата за придбану продукцію здійснюється в наступному порядку:
- 20 % вартості товару (необхідні постачальнику для реєстрації податкової накладної) сплачується покупцем протягом 5 календарних днів з моменту передачі продукції (дати оформлення видаткової накладної);
- 80 % вартості продукції сплачується покупцем протягом 10 календарних днів з моменту передачі продукції (дати оформлення видаткової накладної) незалежно від того, реалізував покупець продукцію чи ні.
Відпускні ціни на продукцію за кожною окремою поставкою можуть змінюватися постачальником в залежності від зміни вартості курсу гривні у відношенні до іноземних валют на міжбанківському валютному ринку на момент здійснення поставки, зміни відпускних цін постачальників кожного окремого виду продукції, зміни вартості доставки товару та інших факторів, що можуть вплинути на формування відпускних цін (пункт 5.3 договору).
Згідно з пунктом 8.2 вказаної угоди остання діє з моменту її підписання сторонами до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань.
Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного правочину позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 40 144,80 грн. (у т.ч. ПДВ).
Факт поставки вказаного товару підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями видаткової накладної від 24 січня 2018 року № 117, акта надання послуг від 24 січня 2018 року № 118 та рахунку на оплату від 24 січня 2018 року № 63, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печаткою Товариства.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки від 22 січня 2018 року № 57, також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
18 квітня 2020 року Товариство звернулося до Підприємства з претензією щодо оплати заборгованості за поставлену останньому продукцію.
У відповідь на вказану претензію відповідач листом від 2 травня 2019 року № 15 повідомив позивача про те, що визнає вищевказану заборгованість та у зв'язку з фінансовими труднощами просив надати йому тимчасову відстрочку щодо погашення цієї заборгованості, а також зобов'язався погасити борг до 31 травня 2019 року.
Проте всупереч положенням вищенаведеного правочину покупець взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару не виконав, заборгувавши таким чином Товариству 40 144,80 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором поставки від 22 січня 2018 року № 57, яка складає 40 144,80 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, визнана відповідачем і дане підприємство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної поставки товару, позивач також просив суд стягнути з Підприємства три проценти річних у розмірі 2 905,07 грн. нарахованих у період з 25 лютого 2018 року по 24 липня 2020 року на суму основного боргу в розмірі 40 144,80 грн. та 5 531,83 грн. інфляційних втрат, нарахованих у період з 25 лютого 2018 року по липень 2020 року на вищевказану суму основного боргу.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми компенсаційних виплат підлягає задоволенню.
Водночас при досліджені матеріалів справи судом було встановлено, що при здійсненні позивачем розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, нарахованих у період з 25 лютого 2018 року по 24 липня 2020 року на суму основного боргу в розмірі 40 144,80 грн., останнім було допущено арифметичну помилку та вказано, що сума цих компенсаційних виплат за наведений період становить 5 531,83 грн., тоді як обґрунтованою, арифметично вірною сумою інфляційних втрат, нарахованих у вищевказаний період, є 5 257,77 грн.
Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних втрат у загальному розмірі 5 257,77 грн., тоді як у задоволенні вимог Товариства до Підприємства про стягнення інфляційних втрат в сумі 274,06 грн. слід відмовити.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 106 102,71 грн. пені, нарахованої за 881 день прострочення з 25 лютого 2018 року по 24 липня 2020 року на суму основного боргу та штраф у розмірі 4 014,48 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, чи послуг (частина 4 статті 231 ГК України).
Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За змістом пункту 7.2 договору у випадку прострочення оплати покупець сплачує постачальнику за користування чужими грошовими коштами 0,3 % від суми неоплаченої продукції за кожний день прострочення платежу. У випадку прострочення оплати продукції понад 30 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми боргу.
Сторони встановили строк позовної давності для вимог про стягнення неустойки в три роки (пункт 7.5 договору).
Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір штрафу є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної штрафної санкції підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.3 договору сторони передбачили, що нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами починається з наступного дня від дати, коли зобов'язання мало бути виконано, та припиняється в день виконання такого зобов'язання.
Відповідно до статті 3 Закоу України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Водночас, здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою пені, яка підлягає стягненню з Підприємства на користь позивача, є пеня в загальному розмірі 29 782,63 грн., нарахована на суму боргу в розмірі 40 144,80 грн. у період з 25 лютого 2018 року по 24 липня 2020 року із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ.
Разом із тим, у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 76 320,08 грн. слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.
За таких обставин вимоги Товариства підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства "Укрліктрави" (01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка, будинок 1; ідентифікаційний код 37471692) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сімекс Альянс Україна" (08401, Київська область, місто Переяслав-Хмельницький (Переяслав), вулиця Гостинна, будинок 13; ідентифікаційний код 37517349) 40 144 (сорок тисяч сто сорок чотири) грн. 80 коп. основного боргу, 2 905 (дві тисячі дев'ятсот п'ять) грн. 07 коп. трьох процентів річних, 5 257 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят сім) грн. 77 коп. інфляційних втрат, 4 014 (чотири тисячі чотирнадцять) грн. 48 коп. штрафу, 29 782 (двадцять дев'ять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 63 коп. пені, а також 1 231 (одну тисячу двісті тридцять одну) грн. 60 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Сімекс Альянс Україна" про стягнення з державного підприємства "Укрліктрави" інфляційних втрат в сумі 274,06 грн. та пені у розмірі 76 320,08 грн. відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 26 жовтня 2020 року.
Суддя Є.В. Павленко