ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
20.10.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/273/20
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд"
до відповідача: Акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод"
про стягнення 18527 грн 74 к.
за участю:
від відповідача : Волосянко Р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" про стягнення заборгованості в сумі 18527 грн 74 к.
Суд ухвалою від 08.04.20 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановив відповідачу строк у 15 (п'ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для надання суду відзиву на позов, 5 днів - на подання суду заяви (клопотання) у разі наявності у відповідача заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін та 5 днів з моменту отримання відповіді на відзив для надання суду заперечення.
Ухвалою суду від 16.07.20 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" вх.№8720/20 про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 13.08.20.
Ухвалою суду від 13.08.20 за клопотанням відповідача вх.№310036/20 від 07.08.20 відкладено розгляд справи по суті на 24.09.20.
Разом з тим, судове засідання, призначене на 24.09.20, не відбулося у зв"язку з перебуванням судді Матуляка П.Я. на лікарняному, відтак ухвалою суду від 07.10.20 призначено розгляд справи по суті на 20.10.20.
В судове засідання 20.10.20 представник позивача не з"явився, однак направив суду клопотання вх.№13941/20 від 20.10.20 про розгляд справи без участі позивача за наявними у справі матеріалами.
Зазначене клопотання є обрунтованим та відповідає вимогам ст.169,170 ГПК України, відтак підлягає до задоволення. Враховуючи, що судом не визнавалася обов"язковою явка представника позивача в судове засідання, суд розглядає справу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Позиція позивача.
Позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві вх.35591/20 від 07.04.20 та відповіді на відзив вх.№9700/20 від 04.08.20. Зокрема, вказує на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами у справі договору поставки №52-19 від 16.10.19 позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 828626,22грн., яку відповідач сплатив позивачу з порушенням визначеного п.5.1 договору строку, відтак позивачем у відповідності до п.9.2 договору та ст.625 ЦК України нараховано відповідачу 1745,37грн. 3% річних, 15716,44грн.пені, 1065,93грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог посилається на приписи ст. 526, 530, 546, 548,611, 612, 625 Цивільного та ст. 216, 229, 232 Господарського кодексів України. Щодо заперечень відповідача вказує на те, що твердження відповідача про відсутність належних та допустимих доказів не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки ці докази (зокрема, рахунки на оплату, довіреності та товаротранспортні накладні наявні у обох сторін договору), та долучив до відповіді на відзив вх.№9700/20 від 04.08.20 вищезазначені документи, які суд з огляду на їх відповідність приписам ГПК України та подання у встановлений ГПК України строк прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.
Позиція відповідача.
Проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов вх.№8718/20 від 13.07.20 та доповненні на відзив вх.№12613/20 від 23.09.20. Зокрема, вказує на те, що позивач всупереч умов договору не долучив до матеріалів справи товаротранспортні накладні, на підставі яких можна встановити фактичну дату отримання продукції замовником, а також доручення на отримання продукції, яке в силу п.4.2 договору є обов"язковим елементом та доказом дати і повноважень представника на отримання продукції. Звертає увагу, що обов"язок оплати виникає у замовника протягом 30-ти днів з моменту поставки, у відповідності з рахунком - фактурою, однак в матеріалах справи рахунки-фактури відсутні, відтак через відсутність рахунків-фактур неможливо визначити строк виконання зобов"язання та відповідно розахунок штрафних санкцій є помилковим. Зазначає, що відповідач здійснював оплату за договором, проте позивач всупереч умов договору здійснював зарахування даних платежів як авансовий платіж за поставку іншої продукції за цим же договором. Вказує на те, що у разі наявності заборгованості у відповідності до ст.534 ЦК України платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку. Крім того, здійснивши контррозрахунок штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних, зазначає, що за розрахунком відповідача розмір пені становить 9212,59грн, інфляційних втрат - 669,46грн., 3% річних - 1034,95грн. Також зазначає, що позивачем не доведно співмірності заявлених штрафних санкцій зі спричиненими збитками внаслідок порушення зобов"язання, відтак вважає, що є підстави для зменшення розміру штрафних санкцій до 1000,00грн. Свої заперечення обґрунтовує приписами ст. 509, 534, 551, 625, 627 Цивільного та 233 Господарського кодексів України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
16 жовтня 2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіон Трейд» (далі - Постачальник, позивач) та Акціонерним товариством «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод» (далі - Замовник, відповідач) укладено договір поставки № 52-19 (далі - Договір).
Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до 31.12.19 (п.12.6 договору).
Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а Замовник прийняти й оплатити Продукцію (Металопрокат) в асортименті та кількості відповідно до Специфікацій до даного Договору, оформлених у вигляді Додатків, що є невід'ємною його частиною.
Згідно п.3.3 Договору сума даного договору складає згідно Специфікацій і видаткових накладних.
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що датою поставки вважається дата отримання продукції Замовником.
Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. Договору оплата за Продукцію здійснюється Замовником шляхом оплати протягом 30 календарних днів з моменту поставки продукції у відповідності з рахунком-фактурою. Датою оплати вважається дата відправлення банком Замовника коштів за банківськими реквізитами Постачальника.
На виконання умов Договору Позивачем поставлено Відповідачу Продукції - металопрокату, на загальну суму 828626,22 грн. а саме:
згідно накладної № 515 від 22.10.2019 року - на суму 167889,30 грн.
згідно накладної № 541 від 25.10.2019 року - на суму 2304,00 грн.
згідно накладної № 546 від 30.10.2019 року - на суму 4923,84 грн.
згідно накладної № 559 від 15.11.2019 року - на суму 247394,40 грн.
згідно накладної № 602 від 13.12.2019 року - 64620,48 грн.
згідно накладної № 603 від 13.12.2019 року - на суму 154705,80 грн.
згідно накладної № 625 від 24.12.2019 року - на суму 99274,80 грн.
згідно накладної №626 від 24.12.2019 року - на суму 87513,60грн.
Факт отримання Відповідачем Товару підтверджується накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками Позивача та Відповідача.
Пунктом 9.2. Договору встановлено, що за порушення термінів оплати за Продукцію Замовник сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.
Відповідачем здійснено оплату за поставлену Продукцію, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, однак, із цих виписок вбачається, що в порушення вимог п.5. 1 Договору, Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав у 30-ти денний строк з моменту поставки продукції, у зв'язку з чим на день звернення Позивача до суду у Відповідача відсутня заборгованість по оплаті Продукції за Договором, але не сплачені штрафні санкції, які передбачені умовами Договору та діючим законодавством України.
За розрахунками, доданими Позивачем до позовної заяви, сума інфляційних збитків, понесених Позивачем внаслідок несвоєчасного виконання Відповідачем обов'язків по оплаті, складає 1065,93 грн., сума 3% річних від простроченої суми - 1745,37 грн., пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань - 15716,44 грн.
В порядку досудового врегулювання спору, Позивачем на адресу Відповідача направлено претензію №184 від 27.02.2020 року, відповіді на яку матеріали справи не містять.
Доказів погашення вищезазначених сум пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідачем суду не подано.
Норми права, які застосував суд, та мотивив їх застосування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 cтатті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статей 525,526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтями 627, 628 та 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
За своєю правовою природою відносини між сторонами у справі є такими, що випливають із договору поставки, відтак до них застосовуються відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до частин 1, 6 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 cтатті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88:
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1);
- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.4);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5).
Відтак, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження поставки товару, оскільки за змістом Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Тобто, товарно-транспортна накладна є документом, необхідним для підтвердження витрат на перевезення вантажу та розрахунків за такі послуги, а не для засвідчення факту здійснення господарської операції з поставки товару. Так само відхиляються судом і твердження представника відповідача щодо відсутності рахунків-фактур, оскільки рахунок або рахунок-фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити грошові кошти за договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року в справі № 910/49/17 та від 18.02.20 у справі № 908/771/19.
Водночас, видаткові накладні містять посилання на договір та довіреність представника відповідача(копії яких долучено до матеріалів справи), перелік товарів, найменування сторін, їх реквізити, підписи представників сторін, тому у розумінні положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ці видаткові накладні є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують здійснення господарських операцій відповідача з поставки товару та прийняття цього товару позивачем. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 911/991/19.
Таким чином, суд погоджується із твердженнями позивача про те, що строк оплати вартості поставленого позивачем товару - 30 календарних днів з моменту поставки продукції.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки.
Згідно приписів ч.1ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Наведена правова норма кореспондується зі ст.230 Господарського кодексу України: штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 173 ГКУ господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто, в розумінні ст.173 та ст. 230 ГКУ пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати не тільки в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), але й в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати інформацію тощо (негрошове зобов'язання).
Сторонами договору дотримано вимоги ст.547 ЦКУ щодо письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання: п.9.2 договору встановлено, що за порушення термінів оплати за Продукцію Замовник сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення.
Оскільки сума основного боргу відповідачем своєчасно не сплачена, має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зв"язку з простроченням грошового зобов"язання позивачем нараховано відповідачу 1745,37грн. 3% річних, 15716,44грн. пені, 1065,93грн. інфляційних втрат у відповідності до п. 9.2 договору та ст.625 Цивільного кодексу України по кожній накладній окремо.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а сплата та інфляційних втрат - способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Враховуючи те, що судом встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Судом здійснено перевірку розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі визначеного у позовній заяві періоду, та встановлено, що розрахунок позивача є арифметично вірним, відтак такі вимоги позивача суд задовольняє за його розрахунком. При цьому, контррозрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, здійснений відповідачем, судом відхиляється, оскільки відповідачем невірно визначено періоди нарахувань.
Щодо посилань відповідача на ст.534 ЦКУ слід зазначити, що можливість застосування ст.534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦК України, застосовуватися не може.
У випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.
Правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. № 22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 p., згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.
Оскільки у платіжних дорученнях реквізит "Призначення платежу" не містить повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, відповідачем призначення платежу чітко визначено не було, вказувалось як загальна підстава - "металопрокат згідно договору №52-19 " без зазначення дати, номеру та серії конкретного рахунку або конкретного періоду заборгованості, судконстатує, що в даному випадку розподіл коштів може здійснюватись саме кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.04.18 у справі № 904/12527/16. При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем не доведено суду, а матеріалами справи не підтверджується, що позивач всупереч умов договору здійснював зарахування даних платежів як авансовий платіж за поставку іншої продукції за цим же договором.
Висновок суду.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено факт несвоєчасної сплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару, відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1745,37грн. 3% річних, 15716,44грн.пені, 1065,93грн. інфляційних втрат документально підтверджені, обгрунтовані та підлягають до задоволення.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд виходить з того, що відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Приписами ст.231 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Так, в силу ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржникне звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Санкції за прострочку виконання грошових зобов'язань передбачені статтями 217, 230, 231 ГК України.
При цьому, частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.
Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Судом відхиляються твердження представника відповідача про те, що позивачем не доведно співмірності заявлених штрафних санкцій зі спричиненими збитками внаслідок порушення зобов"язання, оскільки згідно зі ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
В контексті наведеного, у суду відсутні підстави для зменшення розміру пені.
Судові витрати.
Згідно з приписами ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 2102,00грн.
За змістом ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що згідно статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00грн., а також долучив до позовної заяви договір №2519-20 від 20.03.20 про надання правової допомоги, додаткову угоду №1 від 20.03.20 до договору №2519-20 від 20.03.20, акт №1 від 24.03.20 прийому-передачі наданої правової допомоги та виписки по рахунку за 30.03.20 про сплату 3000,00грн. витрат на правничу допомогу.
За змістом ч. 8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Постанова Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Поряд з цим, аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом(Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 у справі № 910/15357/17).
Враховуючи наявність та обґрунтованість доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на суму 3000,00грн., витрати на професійну правничу допомогу слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу, у зв"язку із задоволенням позову у повному обсязі, такі витрати слід залишити за відповідачем.
Керуючись ст.ст.55, 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" до Акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" про стягнення 18 527 грн 74 к.
Стягнути з Акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" (м.Івано-Франківськ, вул.Залізнична, 22, код ЄДРПОУ 13655435) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд"(м.Дніпро,вул.М.Лисиченко, буд.11, кв.28, код ЄДРПОУ 37070162) 1745,37(одну тисячу сімсот сорок п"ять гривень тридцять сім копійок) 3% річних, 15716,44(п"ятнадцять тисяч сімсот шістнадцять гривень сорок чотири копійки) пені, 1065,93(одну тисячу шістдесят п"ять гривень дев"яносто три копійки) інфляційних втрат, 3000(три тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу та 2102(дві тисячі сто дві гривні) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.10.2020
Суддя Матуляк П. Я.