61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
19.10.2020р. Справа №905/1374/20
за позовом: Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, проспект Миру, буд.70, код ЄДРПОУ 33852448)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення 18924 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Позивач, Маріупольська міська рада Донецької області, м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 , м.Маріуполь про стягнення внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою №368-001 від 01.12.2016р. у розмірі 18924 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору №368-001 від 01.12.2016р. щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.07.2020р. на виконання приписів ст.174 Господарського процесуального кодексу України направлено запит до Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради з метою отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .
14.08.2020р. на адресу суду надійшов лист №099-99.02-03988 від 29.07.2020р. Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, згідно з яким господарському суду Донецької області надано інформацію про місце реєстрації ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 19.08.2020р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1374/20, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Як свідчать матеріали справи, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору №368-001 від 01.12.2016р., який був укладений між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем.
В силу норм ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Виходячи зі змісту відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність Тимофєєвої Наталі Павлівни як фізичної особи-підприємця припинено 10.07.2019р.
Відповідно до ч.4 ст.25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Згідно із ст.26 вказаного нормативно-правового акту усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
За приписами ч.1 ст.34 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Статтею 52 вказаного кодексу України встановлено цивільно-правову відповідальність фізичної особи-підприємця, згідно з якою така фізична особа відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст.ст.51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (п.4.22 постанови Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №910/8729/18).
Одночасно, з 15.12.2017р. господарський суд згідно з п.6 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р.) не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Відтак, з 15.12.2017р. господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції) спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Зазначену правову позицію викладено у п.п.72, 73 постанови Верховного Суду від 05.06.2019р. у справі №338/180/17.
Таким чином, з огляду на те, що між сторонами виник спір, пов'язаний з виконанням умов господарського договору, який згідно із п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України є підвідомчий господарським судам, з огляду на правові позиції Верховного Суду, заявником обґрунтовано визначено належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
31.08.2020р. від відповідача до суду надійшов відзив б/н від 28.08.2020р. на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, посилаючись на такі обставини:
- відповідачем за визначеною у договорі адресою тимчасову споруду встановлено не було, умови договору в цій частині виконані не були;
- відповідно до умов договору Фізична особа-підприємець Тимофеева Наталя Павлівна виявила намір встановити тимчасову споруду по АДРЕСА_2 , встановлення тимчасової споруди відповідно до рішення Маріупольської міської ради повинно відбуватися лише після отримання паспорту прив'язки, а сплата пайової участі (внеску) відбувається лише за користування об'єктом благоустрою, тобто після встановлення тимчасової споруди, що призводить до користування благоустрою; у зв'язку з тим, що підприємцем ОСОБА_1 не було встановлено тимчасову споруду за вказаною вище адресою пайова участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполь не повинна сплачуватись.
08.09.2020р. позивачем надано суду відповідь на відзив, за змістом якого останній не погоджується із запереченнями відповідача та наводить наступні аргументи:
- укладанню спірного договору передував конкурс; беручи в ньому участь, відповідач мав твердий намір розмістити тимчасову споруду, отже, укладання договору на всіх погоджених згодом сторонами умовах відповідало його дійсній волі;
- відповідач, скориставшись правами та свободами, наданими чинним законодавством України, добровільно уклав договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, тобто, погодився з усіма наслідками, які можуть настати у разі невиконання зобов'язань за договором. Не обмежуючись строком розміщення тимчасової споруди, відповідач висловив намір її розмістити протягом строку дії договору про пайову участь та сплатити позивачеві кошти, які можливо внести одним платежем або рівними частинами протягом 12 місяців. При цьому, протягом строку дії договору, позивач мав обґрунтовані очікування на отримання грошових коштів від відповідача, яка в будь-який час протягом строку дії договору може розмістити тимчасову споруду на земельній ділянці об'єкта благоустрою;
- сторонами укладено правомірний правочин, який не визнавався недійсним в судовому порядку, тож він є дійсним. Якщо правочин є дійсним, то всі його умови обов'язкові для виконання обома сторонами. Про намір не виконувати умови договору відповідач не повідомив позивача, вчиняв дії, які свідчили про його бажання розмістити тимчасову споруду, зокрема, отримав паспорт прив'язки, що сам й підтверджує;
- відповідач звернувся за отриманням паспорту прив'язки лише у квітні 2017 року, тобто, через 4 місяці від початку дії договору. При цьому, зі змісту п.2.27 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом №244 від 21.10.2011р. Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України випливає, що відповідач може не встановлювати тимчасову споруду протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив'язки, внаслідок чого позивач (його відповідний повноважний орган) може анулювати паспорт прив'язки. Але, навіть за таких обставин договір вже розпочав свою дію й триває;
- позивач також не погоджується з твердженням відповідача щодо відсутності в останнього обов'язку зі сплати плати за пайову участь у зв'язку з нерозміщенням на земельній ділянці тимчасової споруди, оскільки обов'язок відповідача щодо сплати за користування об'єктом благоустрою виникає на підставі діючого договору №368-001 від 01.12.2016р., враховуючи, що умов щодо звільнення відповідача від виконання такого обов'язку у зв'язку з відсутністю доказів розміщення на земельній ділянці тимчасової споруди, наведена угода не містить;
- у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що рішенням №7/14-1058 від 23.12.2016р. Маріупольської міської ради затверджена нова редакція типового договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, згідно з якою умови оплати за користування об'єктом благоустрою змінюються порівняно з тими, що були обумовлені сторонами у вказаному вище договорі; слід зауважити, що договір №368-001 було укладено 01.12.2016р. відповідно до типової форми, що існувала на той час та була затверджена рішенням №7/11-729 від 28.09.2016р. Маріупольської міської ради, тобто, до затвердження нової форми типового договору (до 23.12.2016р.);
- відповідач зазначає, що Маріупольська міська рада не ініціювала у зв'язку з цим внесення змін до спірного договору, натомість, сам не наводить доказів такої пропозиції з власного боку;
- відповідач вже раніше визнав борг за договором № 368-001 від 01.12.2016р., про що надіслав лист до позивача (вхідний №725-22407-26.1 від 16.08.2019р.), копію якого додано до позовної заяви.
Отже, заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 , на думку позивача, зловживає процесуальними правами, а також виказує недобросовісну поведінку у правовідносинах сторін.
Заперечення на відповідь на відзив, подання яких в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком відповідача, до господарського суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
10.11.2016р. Фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Наталею Павлівною на ім'я голови Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м.Маріуполя Маріупольської міської ради було подано заяву про користування об'єктами благоустрою, з якої вбачається, що відповідач пропонував розглянути можливість користування об'єктами благоустрою в місці розміщення тимчасової споруди по вул.Зелінського (№СТС Ц102), бажаний строк розміщення з 01.12.2016р. до 01.12.2017р.
01.12.2016р. між Маріупольською міською радою (уповноважений орган) та відповідачем (замовник) укладений договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою за №368-001, за змістом п.1.1 якого замовник мав намір розташувати на території м.Маріуполь тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності, за адресою: вул.Зелінського (№СТС Ц102) в Центральному районі м.Маріуполя, для торгівлі (хлібобулочними виробами), що є власністю відповідача та погоджується на пайову участь (внесок) у користуванні об'єктів благоустрою м.Маріуполь, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.
За умовами договору площа об'єктів благоустрою м.Маріуполь, за використання яких здійснюється плата (внесок) за пайову участь в користуванні об'єктів благоустрою, складає 19 квадратних метрів (п.1.2).
Пунктами 1.3, 2.1.1 цього договору сторони врегулювали зобов'язання відповідача прийняти участь у пайовій участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполь та перерахувати на рахунок позивача кошти на їх утримання з призначенням платежу: плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктом благоустрою м.Маріуполь.
Розмір пайової участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполь з розрахунку на рік сторони встановили на рівні 18924 грн, із визначенням щомісячного розміру пайової участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполя на рівні 83 грн за один квадратний метр площі об'єктів благоустрою, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (п.1.4 договору №368-001 від 01.12.2016р.).
Згідно з п.1.5 укладеного сторонами правочину плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполь здійснюється відповідачем: при розрахунку єдиним платежем - протягом двадцяти календарних днів після підписання договору, при розрахунку рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним.
Сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 01.12.2016р. до 01.12.2017р. (п.п.4.1, 4.3). Відповідно до п.4.2 договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою строк його дії щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою - один рік та продовжується автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року.
Згідно із п.5.2 договору сторони встановили право для кожного учасника договору на його розірвання з повідомленням іншої сторони за 30 календарних днів. Сторони визначили, що одностороння зміна умов або одностороння відмова від договору неприпустима, крім випадків, передбачених Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (п.5.3). У разі припинення діяльності або відмови у розміщенні тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності пайовий внесок не повертається.
Як стверджує позивач, заборгованість відповідача перед ним за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою №368-001 від 01.12.2016р. за період з 01.12.2016р. по 30.11.2017р. складає 18924 грн.
25.03.2019р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №2053/2019 про погашення заборгованості за договором №368-001 від 01.12.2016р. протягом 5 днів з дня отримання вказаної вимоги. Однак, вказана вимога залишилась відповідачем без відповіді, що і стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом.
За змістом ст.ст.13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
У ч.1 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади вирішувати питання місцевого управління в межах Конституції і законів України.
Згідно зі ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
За приписами ч.1 ст.26 цього закону до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність (п.44); надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів (п.38) тощо.
В силу нормст.40 зазначеного Закону, виконавчі органи забезпечують організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Згідно із ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом №244 від 21.10.2011р. Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
За приписами ст.15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об'єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників тимчасових споруд, розміщених на території об'єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування (ст.36 зазначеного Закону).
На виконання приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 28.09.2016р. Маріупольською міською радою прийнято рішення №7/11-729, яким затверджено Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.
Доказів визнання зазначеного рішення міської ради незаконним та/або недійсним суду не представлено, а відтак вказаний акт органу місцевого самоврядування враховується судом при розгляді цієї справи.
За змістом вказаного Положення, діючого на час підписання між сторонами вказаного вище договору, порядок користування об'єктом благоустрою передбачав подання суб'єктом господарювання відповідної заяви до Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м.Маріуполя.
Як вказувалось, відповідач звернулася з такою заявою 10.11.2016р.
За змістом п.п.3.6, 3.7 вказаного Положення після прийняття відповідного рішення протягом 15 робочих днів суб'єкту господарювання пропонується підписати договір щодо пайової участі в користуванні об'єктами благоустрою за типовою формою наведеною в додатку 5 до Положення та зберігається за останнім право відмовитися від укладання договору.
У відповідності до зазначеного Положення, розміщенню тимчасової споруди передує укладання договору про пайову участь в користуванні об'єктом благоустрою, залишаючи за суб'єктом підприємницької діяльності право розмістити тимчасову споруду протягом строку дії договору.
Як вказувалось, 01.12.2016р. був укладений договір №368-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою.
З огляду на те, що сторонами не доведено іншого суд виходить з того, що при підписанні договору сторони діяли вільно.
Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Таке імперативне врегулювання договірних відносин, усуває будь-які сумніви щодо юридичного значення умов договору: вони є юридично обов'язковими, гарантують право учасникам договірних відносин бути впевненими в тому, що кожна із сторін має виконувати умови договору належним чином, а цивільні права, що ґрунтуються на його умовах, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які прямо передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, скориставшись правами та свободами, наданими чинним законодавством України, добровільно уклав договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, а отже погодився з усіма наслідками, які можуть настати у разі невиконання зобов'язань за договором.
Як встановлено судом, виходячи зі змісту договору №368-001 від 01.12.2016р. не обмежуючись строком розміщення тимчасової споруди, відповідач висловив намір її розмістити протягом строку дії договору про пайову участь та взяв себе зобов'язання сплатити позивачеві 18924 грн, які можливо внести одним платежем або рівними частинами протягом 12 місяців.
Згідно із ст.188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У відповідності до ст.651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, процедура розірвання договору полягає у вольових діях учасників договірних відносин, направлених на припинення договору шляхом його розірвання.
Доказів щодо ініціювання розірвання договору в порядку п.5.2 укладеного сторонами правочину, відмови від розміщення тимчасової споруди, ініціювання розірвання договору згідно із ст.ст.651, 652 Цивільного кодексу України, відповідачем суду не надано.
Як наслідок, позивач, протягом строку дії договору, мав обґрунтовані очікування на отримання грошових коштів від відповідача, який в будь-який час протягом строку дії договору може розмістити тимчасову споруду на земельної ділянці об'єкту благоустрою.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що тимчасову споруду встановлено не було, паспорт прив'язки відсутній - є безпідставним оскільки не є відкладальною умовою по відношенню до виконання своїх обов'язків замовником за договором в розумінні ст.212 Цивільного кодексу України.
При цьому, приписами ст.204 Цивільного кодексу України, згідно з якими правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, з огляду на принцип правомірності договору №368-001 від 01.12.2016р., всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відтак, виходячи з встановлених п.1.5 договору строків оплати внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою (при розрахунках рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним) з урахуванням порядку обчислення строків, встановленого ст.254 Цивільного кодексу України, останній день оплати внеску за грудень 2016р. є 10.01.2017р., за січень 2017 року - 10.02.2017р., за лютий 2017 року - 10.03.2017р., за березень 2017 року - 10.04.2017р., за квітень 2017 року - 10.05.2017р., за травень 2017 року - 12.06.2017р., за червень 2017 року - 10.07.2017р., за липень 2017 року - 10.08.2017р. , за серпень 2017 року - 11.09.2017р., за вересень 2017 року - 10.10.2017р., за жовтень 2017 року - 10.11.2017р., за листопад 2017 року - 11.12.2017р.
За приписами ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідачем належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, обставин, повідомлених позивачем, не спростовано, доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості перед Маріупольською міською радою не представлено.
За таких обставин, позовні вимоги Маріупольської міської ради Донецької області до ОСОБА_1 про стягнення внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою №368-001 від 01.12.2016р. у розмірі 18924 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 2102 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Іллічівським РВ у м.Маріуполі ГУДМС України в Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Миру, 70 код ЄДРПОУ 33852448) заборгованість в сумі 18924 грн, а також судовий збір в сумі 2102 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 19.10.2020р.
Повний текст рішення складено та підписано 26.10.2020р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.О.Паляниця