Справа 237/3764/20
Номер провадження 2-о/237/367/20
19.10.2020 м.Курахове
Мар'їнський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Сенаторова В.А.,
при секретарі Лахно Т.Г. О.І.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Селидівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), про встановлення факту смерті громадянки України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
ОСОБА_1 звернулася до Мар'їнського районного суду Донецької області із заявою про встановлення факту смерті, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у Петровському районі міста Донецьк від хронічної сердцево - судинної недостатності ІІІ ступеню, атеросклеротичний кардіосклероз з артеріальною гіпертензією, померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що були видане лікарське свідоцтво про смерть - « Врачебное свидетельство о смерти №156» від 21.07.2020 року органом, який не визнається і не зареєстрований на території України. Оскільки документи, видані органами та установами, розташованими на тимчасово окупованій території, владою України не визнаються, заявниця позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть встановленого зразку на території України. 13 жовтня 2020 року заявниця звернулась для державної реєстрації смерті своєї матері до Селидівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), отримала відмову в реєстрації цього юридичного факту. В зв'язку з цим заявниця просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк.
Заявниця та Представник заінтересованої особи до суду не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Суд вважає, що відсутність належно повідомлених учасників не перешкоджає розгляду заяви про встановлення факту смерті.
Отже, розглянувши заяву та додані письмові докази, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її матері на тимчасово окупованій території підлягають задоволенню з підстав, які викладені нижче.
У відповідності до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що праву на справедливий судовий розгляд кореспондує певний обов'язок держави в особі судового органу провести ефективне дослідження доводів, аргументів та доказів сторін та зацікавлених осіб.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". А, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору - встановлено частиною 2 ст.2 ЦПК України.
Згідно з Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року № 52/5, у зв'язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та тимчасово окупованих територіях, на території проведення АТО або ООС у Луганскої та Донцької облостях, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.
Державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою - встановлено ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану".
Отже, у відповідності до п.8 ч.1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (в редакції на дату звернення до суду) заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Суд оцінює обставини, які наведені у заяви, з урахуванням п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де наведено, що суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Пунктом 1 глави 5 розділу 111 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні,затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 року № 52/5, визначені підстави про смерть (форма 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 року за № 1150/13024.
2) фельдшерська довідка про смерть форми № 106/1о,затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року №545, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 року за № 1150/13024;
3) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми № 106-2/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року № 545, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024;
4) рішенням суду про встановлення факту смерті;
5) рішення суду про оголошення особи померлою.
Згідно з Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я від 08.08.2006 року № 545-а, перший примірник лікарського свідоцтва про смерть видається родичам померлого чи іншим особам, які зобов'язалися поховати померлого, другий примірник лікарського свідоцтва про смерть залишається в закладі охорони здоров'я.
Згідно ст. 9 Закону України « Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові і службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені в порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт, виданий органами та особами, передбаченими частиною другою цієї статті є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та їх посадових осіб з незаконними органами, створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Відповідно до п. 1 Постанови ПВС України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Згідно висновків ЄСПЛ у справах проти Туреччини зокрема, «Loizidou v. Turkey»,«Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republico f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать. Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного зясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку статті 257-1 ЦПК України.
Отже, переконання суду про те що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у Петровському районі м.Донецьк у віці 89 років внаслідок хронічної серцевої і судинної недостатності ІІІ-го ступеню, атеросклеротичний кардіосклероз з артеріальною гіпертензією, ґрунтується на досліджених судом письмових доказах, випливає із : Довідки про причину смерті № 156 від 21 липня 2020 року; лікарського свідоцтва № 156 від 21 липня 2020 р.; Свідоцтва про поховання НОМЕР_1 від 22 липня 2020. Родинні зв'язки заявниці і померлої встановлені судом за допомогою досліджених Свідрцтва про народження НОМЕР_2 від 20 жовтня 1966 року та Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 30.01.1971.
Внаслідок дослідження листа Селидівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків )про відмові у проведенні державної реєстрації смерті № 20.39-23-1897 від 13.10.2020 можна зробити висновок, що саме ця відмова спонукала заявницю звернутись до суду для встановлення факту смерті її матері.
Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, зокрема і ту обставину, що факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , переконливо доведений дослідженими доказами, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Керуючись ст. ст. 3, 5, 7, 8, 10, 14, 57-60, 208-209, 212-218, 256, 257-1, 259 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Селидівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), про встановлення факту смерті громадянки України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Маріуполь Донецької області УРСР, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у Петровському районі міста Донецьк внаслідок хронічної серцевої і судинної недостатності ІІІ-го ступеню, атеросклеротичний кардіосклероз з артеріальною гіпертензією.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя В.А.Сенаторов
Дата документу 19.10.2020