26.10.2020
Справа № 497/1437/2020 Провадження № 3/497/576/2020
26.10.2020 року м.Болград
Суддя Болградського районного суду Одеської області, Кодінцева Світлана Володимирівна, розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, пенсіонера, ФОП, вид діяльності пасажирські перевезення, не інваліда, одруженого, утриманців не має, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Болградським РВ ГУМВС України в Одеській області 05.04.2012 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, складеного поліцейським СРПП Болградського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП України в Одеській області, капітаном поліції Перпері В.Г. відносно ОСОБА_1 за ст. 44-3 КУпАП вбачається, що «08.09.2020 року, по вул. Заводська, в м. Болград, Одеської області, водій ОСОБА_1 на транспортному засобі «Ford Transit», державний номер НОМЕР_3 , перевозив пасажирів у кількості 7 (сім) чоловік, чим порушив умови карантину».
В судовому засідання особа, відносно якої складено протокол ОСОБА_1 заперечував свою вину, пояснивши, що 08.09.2020 року він здійснював перевезення пасажирів за маршрутом м. Болград - м. Ізмаїл. Йому було відомо, що м. Болград було включено до червоної зони карантину, та обмеження складає 50 відсотків від загальної кількості місць в транспортному засобі. В його автомобілі було 7 пасажирів при загальній кількості місць шістнадцять, які були в масках. При цьому троє дітей віком до 14 років були в супроводі двох батьків, та ще було двоє дорослих громадян. Тому кількість дорослих осіб не перевищувало п'яти осіб. Просив не притягувати його до відповідальності, оскільки порушення він не допускав.
Перевіривши матеріали адміністративної справи, дослідивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що провадження в справі слід закрити з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 КУпАП законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
Статтею 7 КУпАП врегульовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення в діяннях винної особи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Докази оцінюються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Частина 1 ст. 44-3 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Норма ч. 1 ст. 44-3 КУпАП є бланкетною, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативних актів. Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом, для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації за відповідною статтею чи частиною статті КУпАП.
Так, в статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Згідно ст.29 цього Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), встановлено з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626).
Залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється “зелений”, “жовтий”, “помаранчевий” або “червоний” рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19 (далі - рівень епідемічної небезпеки) (п.2 цієї постанови).
Так відповідно до інших пунктів цієї постанови вбачаються такі обмеження:
- п. 15: на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково до протиепідемічних обмежень, передбачених для “зеленого”, “жовтого” та “помаранчевого” рівня епідемічної небезпеки, забороняються:
1) регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним, залізничним транспортом, міським електротранспортом, метрополітеном у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, крім перевезення:
легковими автомобілями, кількість пасажирів, включаючи водія, в яких не більше п'яти осіб без урахування осіб віком до 14 років;
службовими та/або орендованими автомобільними транспортними засобами підприємств, закладів та установ за умови забезпечення водіїв та пасажирів під час таких перевезень засобами індивідуального захисту в межах кількості місць для сидіння і виключно за маршрутами руху, про які поінформовано не менше ніж за два дні органи Національної поліції …
- п.16 на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено “помаранчевий” та “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково можуть застосовуватись обмежувальні протиепідемічні заходи, встановлені органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах компетенції.
- п.17 головним державним санітарним лікарем України розробляються та затверджуються протиепідемічні заходи, які визначають особливості провадження діяльності суб'єктами господарювання на період карантину.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 23.02.2006 викладено визначення понять: регулярні пасажирські перевезення це перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами договірних сторін у разі міжнародних перевезень; нерегулярні пасажирські перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дата та час перевезень, інших умов перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт; регулярні спеціальні пасажирські перевезення - перевезення певних категорій пасажирів (працівників підприємств, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших) на автобусному маршруті за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку замовником транспортних послуг або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.
Разом з тим, в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено та докази, долучені до вказаного протоколу, не містять даних щодо того, який саме вид перевезень здійснював ОСОБА_1 , а також не конкретизовано, яких саме норм останній не дотримався, та які саме заборони порушив, у чому виразилося це порушення, тобто не викладено фактичних обставин правопорушення.
Не наведено перелік пасажирів, які були в транспортному засобі, не було відібрано від них пояснення.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Не можна самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суддя перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішеннях «Малофеева проти Росії» від 30.05.2013 року та «Керелін проти Росії» від 20.09.2016 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само, не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Статтею 251 КУпАП визначено порядок збору і процесуального закріплення доказів. При цьому, протокол про адміністративне правопорушення, а також інші докази, долучені до нього, мають бути використані у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо складені та добуті в порядку і з джерел, передбачених цим законодавством.
У матеріалах, які додані до протоколу про адміністративне правопорушення також відсутні відомості, які б підтверджували б кількість пасажирів, яких перевозив ОСОБА_1 , відсутній їх перелік та дані про їх ПІП, адресу місця проживання, не відібрано у них пояснень, відсутні пояснення будь-яких свідків цього порушення.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
З огляду на встановлені обставини, з урахуванням практики ЄСПЛ, відповідно до якої збір судом на підтвердження винуватості особи за відсутності сторони обвинувачення у справах про адміністративне правопорушення, свідчить про порушення права особи на неупереджений судовий розгляд, при відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, наявними у справі доказами не доведений факт вчинення останнім правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП.
Відповідно до вимог п.1ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За встановлених обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.44-3 КУпАП підлягає закриттю.
Керуючись ст. ст. 3, 8, 9, 62 Конституції України, ст.ст.7, 9-11, 33, 44-3, 221, 245, 247 п. 1, 251, 252, 256, 266, 283-285 КУпАП, суд,-
Провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Суддя: С.В.Кодінцева