Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2696/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720)
до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" (64102, Харківська область, м. Первомайський, м-н 1-2 д/с 9, ідентифікаційний код 31679569)
про стягнення 8171,52 грн
без виклику учасників справи
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у загальній сумі 8171,52 грн, у тому числі: пеня у сумі 6831,96 грн та три проценти річних у сумі 1339,56 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме 2102,00 грн. сплаченого судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом даної справи.
В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачем були порушені умови договору № 1458/18-БО-32 постачання природного газу від 08.10.2018 щодо своєчасної оплати переданого газу за даним договором.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2696/20. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
04.09.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №20394), в якому він заперечує проти позову, посилаючись на відсутність вини відповідача у простроченні оплати та у разі задоволення позовних вимог просив зменшити суму пені на 85 відсотків внаслідок наявності виключних обставин.
До відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України відповідачем надані докази надсилання вказаного відзиву на позовну заяву на адресу позивача у справі та судом встановлено, що він поданий у строк визначений судом, а тому судом прийнято відзив на позовну заяву до розгляду.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
На момент ухвалення даного рішення строк для подання відповіді на відзив закінчився, позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відповіді на відзив.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
08.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) та Первомайським комунальним підприємством "Тепломережі" (відповідач) було укладено Договір № 1458/18-БО-32 купівлі-продажу природного газу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" змінено тип Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". При цьому, зміна типу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не є його реорганізацією (перетворенням, злиттям, приєднанням) у розумінні ст.104, 106-109 Цивільного кодексу України та не передбачає правонаступництва.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, позивач, як постачальник, передав у власність відповідача, як споживача, природний газ на загальну суму 9 492 461,68 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2019 на суму 243858,32 грн, 31.03.2019 на суму 1435696,25 грн, 28.02.2019 на суму 1753759,63 грн, 31.01.2019 на суму 2215234,76 грн, 31.12.2018 на суму 2044047,56 грн, 30.11.2018 на суму 1582243,20 грн, 31.10.2018 на суму 217621,96 грн.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Проте, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, з порушенням умов оплати, визначених пунктом 6.1 Договору, про що свідчать відомості щодо операцій по Договору № 1458/18-БО-32 за період з 01.10.2018 по 31.03.2020.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно тю вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 7.2 Додаткової угоди №4 до договору постачання природного газу від 08.10.2018 №1458/18-БО-32 визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати пунктів 5.1., 5.6. Договору відповідач зобов'язується сплати позивачу пеню у розмірі 15,3 річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору становить 6 831,96 грн., розмір якої не оспорюється відповідачем.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Отже, оскільки відповідачем не виконані належним чином умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
За розрахунком позивача, загальний розмір 3% річних від суми основного боргу складає 1 339,56 грн.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача 6831,96 грн пені та 1339,56 грн - 3% річних законними та обґрунтованими.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на відсутність його вини у простроченні оплати через те, що розрахунки за поставлений природний газ здійснювалися з використанням рахунку зі спеціальним режимом використання. Крім іншого, відповідач зазначає, що нормативи перерахування грошових коштів з цього рахунку визначалися не підприємством теплових мереж, а НКРЕКП. Отже, він, як споживач, не міг впливати на розподіл коштів з цього рахунку. Відсутність вини підприємства в порушенні строків оплати за договором є підставою для звільнення від відповідальності за порушення господарсько-правових зобов'язань і як наслідок - відмови у задоволенні позовних вимог.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Пунктом 3 частини 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, серед загальних засад цивільного законодавства встановлено свободу договору.
При цьому, частиною 1 стастті 12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до положень ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зазначене кореспондується з положеннями статті 627 ЦК України, якими визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
У Договорі постачання природного газу сторони прямо передбачили обов'язок споживача в будь-якому випадку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього Договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу (пп. 2 п. 6.3 Договору).
Тобто, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання, споживач зобов'язаний сплачувати власними коштами в строки, передбачені у п. 6.1. Договору.
При цьому, ст. 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду (постанова у справі № 910/16072/16 від 21.02.2018). Зокрема, Верховний Суд вказує, що у відповідності до статті 1 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції та зазначає, що вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них… Порядок визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, і не впливає на зобов'язання сторін щодо належної оплати послуг за Договором.
Відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу природного газу та беручи на себе зобов'язання оплачувати вартість природного газу, мав усвідомлювати (свідомо допускати) можливість настання вказаних вище обставин.
Уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.
Крім того, відповідно до статей 42, 44 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
За змістом цих правових норм у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду (Постанова ВС від 06.03.2019 по справі № 905/1851/17).
З огляду на викладене, суд вважає доводи відповідача безпідставними та не приймає їх.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення розміру пені на 85% з посиланням на скрутне матеріальне становище та відсутністю вини відповідача.
Розглядаючи вказане клопотання відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на те, що зобов'язання за договором відповідачем виконане повністю, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, те, що основним споживачем послуг відповідача є населення та бюджетні організації, враховуючи майновий стан підприємства відповідача, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 85% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.
Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18, постанові Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в сумі 1024,79 грн, у зв'язку зі зменшенням її розміру на 85%, а також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 1339,56 грн.
Отож, в частині стягнення решти суми пені у розмірі 5807,17 грн суд відмовляє у зв'язку зі зменшенням розміру неустойки.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладає на відповідача в сумі 2102,00 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 6, 11, 12, 509, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 624, 625, 627, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 44, 173, 193, 216, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково в сумі 2364,35 грн.
Стягнути з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" (64102, Харківська область, м. Первомайський, м-н 1-2 д/с 9, ідентифікаційний код 31679569) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) боргу у загальній сумі 2364,35 грн, у тому числі: пеня у сумі 1024,79 грн та три проценти річних у сумі 1339,56 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Врешті частині позову в сумі 5807,17 грн - відмовити.
Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 2102,00 грн покласти на відповідача: Первомайське комунальне підприємство "Тепломережі" (64102, Харківська область, м. Первомайський, м-н 1-2 д/с 9, ідентифікаційний код 31679569).
Стягнути з Первомайського комунального підприємства "Тепломережі" (64102, Харківська область, м. Первомайський, м-н 1-2 д/с 9, ідентифікаційний код 31679569) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Позивач: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720).
Відповідач: Первомайське комунальне підприємство "Тепломережі" (64102, Харківська область, м. Первомайський, м-н 1-2 д/с 9, ідентифікаційний код 31679569).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "26" жовтня 2020 р.
Суддя І.О. Чистякова