65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080(916/2153/20)
Господарський суд Одеської області у складі судді - Антощук Світлани Іванівни,
при секретарі судового засідання Чорбі Г.В.
дослідивши матеріали справи
За позовом: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
до відповідача: Державної судноплавної компанії “Чорноморське морське пароплавство” (65001, Одеська обл., м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд. 1; код ЄДРПОУ 01125614)
про стягнення 262 712, 04 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Олійник Д.М. - у порядку самопредставництва юридичної особи;
від відповідача: Уртаєв О.І. (адвокат) - на підставі ордеру серія №ОД698488 від 21.09.2020р.
СУТЬ СПОРУ: Військової частини НОМЕР_1 (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державної судноплавної компанії “Чорноморське морське пароплавство” (далі - Відповідач) про стягнення упущеної вигоди у сумі 262 712,04 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю Відповідача, а саме невчиненням дій, спрямованих на вивільнення причальної частини лінії Практичної гавані від судна «Лесозаводск», що призвело до недоотримання Позивачем доходів у сумі 262 712,04 грн. Посилається Позивач у заяві на положення ст. ст. 15, 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 224, 225 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.07.2020р. відкрито провадження у справі № 916/2153/20 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до відповідача Державної судноплавної компанії “Чорноморське морське пароплавство” про стягнення 262 712, 04 грн. у межах справи №17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 про банкрутство Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство”. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження із присвоєнням справі №17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080(916/2153/20) та призначено до розгляду у підготовчому засіданні суду на "19" серпня 2020 р. о 15:10 год.
У судовому засіданні 19.08.2020р. судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на "21" вересня 2020 р. о 14:30 год., про що зазначено у протоколі судового засідання.
21.08.2020р. до суду надійшов відзив на позовну, згідно якого позовні вимоги Відповідач не визнає. Зокрема, у відзиві зазначається, що на думку Відповідача, заявлені вимоги є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати Позивач, якщо б Відповідач не здійснював протиправні дії.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.09.2020р. будо закрито підготовче провадження у справі №17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080(916/2153/20) та призначено справу до судового розгляду по суті у засіданні суду на "14" жовтня 2020 р. о 14:30 год.
У зв'язку з тим, що 14 жовтня є святковим днем, а відповідно до ст. 71 Кодексу законів про працю України робота у вихідні дні забороняється, ухвалою Господарського суду Одеської області розгляд справи було призначено на іншу дату, а саме 12.10.2020р. о 15:15 год.
У судовому засіданні 12.10.2020р. представник Позивача позовні вимоги підтримав.
У судовому засіданні 12.10.2020р. представник Відповідача проти позову заперечував.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд
25.01.2016 р. між Приватним вищим навчальним закладом “Інститут післядипломної освіти” (замовник) та Військовою частиною НОМЕР_1 (виконавець) укладено договір №1/2016 (далі - Договір).
Відповідно до п.п.1.1., 1.2. Договору виконавець бере на себе зобов'язання щодо надання платних послуг по короткотерміновій стоянці судна замовника біля причальної лінії Практичної гавані. Виконавець виділяє замовнику частину причальної лінії довжиною 75,0 п.м. для короткотермінової стоянки судна “Лесозаводск”.
Згідно з п. 3.1.6. Договору замовник зобов'язаний вивільнити виділену йому для стоянки суден частину причальної лінії не пізніше дня закінчення терміну дії договору, а у випадку передбаченому п.3.4.2. та 3.4.3. - на протязі 03 (трьох) діб з дня отримання від виконавця вимоги щодо звільнення причальної лінії.
Відповідно до п. 7.1. Договору, з урахуванням додаткової угоди до нього №1 від 17.11.2016, він вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31 жовтня 2016 р.
У відповідності до свідоцтва про придатність до плавання судна “Лесозаводск”, реєстраційний номер 1-30042, його судновласником є Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство».
Позивач звернувся до суду за захистом свого майнового інтересу, оскільки вважає, що судно «Лесозаводск», яке належить Відповідачу, з листопада 2016 року і до даного часу безпідставно перебуває біля причальної лінії Практичної гавані, що позбавляє Військову частину НОМЕР_1 володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, у т.ч. отримувати прибуток.
Посилаючись на ст.ст.15, 16, ч.1 ст.22, ст. 1166 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 20, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України Позивач вважає, що Відповідач порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності та повинен відшкодувати завдані цим збитки у вигляді неодержаних Позивачем доходів (упущеної вигоди).
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
відповідно до частини 2 статті 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч.ч.1, 2 ст.224, ч.1 ст.225 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 923/700/17 (ЄДРСРУ № 75770409) від 03.08.2018 року, аналіз норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків .
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.11.2017р. у справі № 916/2144/17 задоволено позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” про вжиття заходів щодо усунення перешкод.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018р. змінено рішення Господарського суду Одеської області від 20.11.2017р., а саме доповнено пункт 1 його резолютивної частини наступним реченням: "Зобов'язати Державну судноплавну компанію "Чорноморське морське пароплавство" вжити заходи щодо усунення перешкод у здійсненні військовою частиною НОМЕР_1 права користування та розпорядження своїм майном шляхом вивільнення причальної лінії Практичної гавані, що зайнята судном "Лесозаводск"".
Постановою Верховного Суду від 13.06.2018р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018р. залишено без змін.
У вказаних рішення, зокрема зазначалось, що:
- матеріалами справи підтверджується факт наявності обсягу правомочностей з приводу користування спірним майном (причальної лінії Практичної гавані) у Військової частини НОМЕР_1 ;
- відсутні правові підстави для користування Державною судноплавною компанією "Чорноморське морське пароплавство" майном Військової частини НОМЕР_1 , а саме причальною лінією Практичної гавані, оскільки договір, на підставі якого судно “Лесозаводск” знаходилось на причальній лінії Практичної гавані, припинив свою дію 31.10.2016р. та сторонами строк його дії не продовжувався; інші договори, які б свідчили про правомірність знаходження майна Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство» на території причальної лінії Практичної гавані, що належить Військовій частині НОМЕР_1 , не укладались між сторонами;
- враховуючи відсутність правових підстав Державною судноплавною компанією "Чорноморське морське пароплавство" для користування спірним майном, що перебуває на балансі Військової частини НОМЕР_1 , суд вважає, що захист права користування та розпорядження Військової частини НОМЕР_1 шляхом вивільнення причальної лінії Практичної гавані, що зайнята судном “Лесозаводск”, може бути реалізований через усунення перешкод в користуванні позивача даним майном.
Таким чином, судовим рішенням було зобов'язано Державну судноплавну компанію "Чорноморське морське пароплавство" вчинити дії щодо відновлення права Військової частини НОМЕР_1 користуватись та розпоряджатись своїм майно, а саме вивільнити причальну лінію Практичної гавані, що зайнята судном "Лесозаводск".
Незважаючи на те, що у відзиві на позовну заяву Відповідач не висвітлив обставин перебування судна «Лесозаводск» на причальній лінії Практичної гавані на час розгляду справи, у підготовчому засіданні суду 21.09.2020р. та 30.09.2020р. під час розгляду справи по суті Відповідач не заперечував факту перебування судна на території Позивача. Крім того, зазначав, що технічний стан судна не дозволяє Відповідачу здійснити його переміщення, зокрема, за відсутності двигуна. Також, Відповідач звертав увагу суду на те, що ним проводиться робота з метою знайти альтернативні шляхи переміщення судна «Лесозаводск», у т.ч. за участі Позивача. Однак, документів які б підтверджувати надані Відповідачем пояснення суду не надавались.
Таким чином, господарський суд констатує, що Позивачем доведено у даній справі наявність протиправної поведінки Відповідача, як об'єктивної сторони правопорушення, яка втілилась у невиконанні зобов'язання Державною судноплавною компанією "Чорноморське морське пароплавство" звільнити причальну лінію Практичної гавані від судна «Лесозаводск».
Щодо наявності збитків в майновій сфері кредитора та причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, як елементів правопорушення, судом враховується наступне.
За розрахунком Позивача неодержаний прибуток (втрачена вигода) Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із незвільненням причальної лінії Практичної гавані судном «Лесозаводск» складає 262 712,04 грн. Період, за який Позивачем розраховано понесені збитки, складає з 01.11.2016р. по 31.05.2018р. Обґрунтовуючи вірогідність одержання прибутку Позивач зазначає у позовній заяві, що у вказаний період до нього неодноразово звертались юридичні особи з пропозиціями укласти договори про надання послуг із стоянки суден. Однак, на підтвердження вказаного твердження Позивачем не надано жодного доказу, який міг би свідчити про наявність реальних пропозицій з боку замовників послуги на розміщення суден на причальної лінії Практичної гавані, що належить Військовій частини НОМЕР_1 , у т.ч. звернень про надання послуг, листування між замовниками та Позивачем, попередніх договорів та ін.
Наданий Позивачем лист від Дочірнього підприємства «Трансшип-Сервіс» №IVN-0406-01 від 04.06.201р., суд не приймає як належний, допустимий та достатній доказів вірогідності отримання Позивачем доходу у зазначеним ним у розрахунку період, оскільки вказаний лист був направлений Позивачу після сплину періоду розрахунку і зазначена у ньому інформація не містить відсилання на фактичні обставини за попередній період.
На запитання Відповідача у судовому засіданні 12.10.2020р. щодо наявності фінансового плану або іншого документу, який би засвідчував реальне очікування Позивачем прибутку у зазначений у розрахунку період, Позивач зазначив, що у Військової частини НОМЕР_1 існують фінансові плани. Однак, будь яких доказів щодо реального планування доходів від розпорядження причальною лінією Практичної гавані, яка займається судном «Лесозаводск», суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 у справі № 5023/4983/12).
Таким чином, господарський суд вважає обґрунтованими заперечення Відповідача стосовно того, що заявлена Позивачем сума упущеної вигоди є теоретичною, побудованою на припущеннях про можливість отримання певного доходу та непідтвердженою належними, достатніми та допустимими доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, Позивач мав усі процесуальні можливості довести суду належними, достатніми та допустимими доказами свою правову позицію.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 щодо притягнення Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» до цивільно-правової відповідальності шляхом стягнення недоодержаного доходу (упущеної вигоди) у сумі 262 712,04 грн. є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства, оскільки судом встановлено відсутність усіх елементів правопорушення з боку Відповідача. У зв'язку із зазначеним позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про стягнення 262 712, 04 грн. відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 22 жовтня 2020 р.
Суддя С.І. Антощук