"26" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2452/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2452/20
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергогазрезерв» (вул. Гоголя, №137, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 36860996)
до відповідача: Комунального некомерційного підприємства «Любашівська центральна районна лікарня» (вул. Софіївська, №47, смт. Любашівка, Одеська область, 66502, код ЄДРПОУ 01998822)
про стягнення 431 804,65 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергогазрезерв» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Любашівська центральна районна лікарня», в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за спожитий природний газ у лютому 2020 - березні 2020 року в розмірі 337 334, 26 грн., 20 914, 44 грн. - пені, 4 111, 94 грн. - 3% річних, 1977, 16 грн. - інфляційні збитки та 67 466, 85 грн. - штраф 20%.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про постачання природного газу № С/79-20 від 28.02.2020р. щодо своєчасної оплати за спожитий природний газ.
Позивач вказує, що між ТОВ «Енергогазрезерв» та Комунальним некомерційним підприємством «Любашівська центральна районна лікарня» був укладений договір постачання природного газу № С/79-20 від 28.02.2020р. за результатами проведених конкурсних відкритих торгів для споживачів, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.
Відповідно до вказаного договору позивач зобов'язався поставити відповідачу у 2020 році товар: а саме природній газ, в обсягах і порядку, передбаченому даним договором, а відповідач зобов'язався прийняти газ та оплатити позивачу його вартість у розмірах, строках, порядку та на умовах договору.
Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору та заявки відповідача від 28.02.2020р. позивач поставив протягом лютого-березня 2020 року природний газ в повному обсязі, виконавши свої зобов'язання перед відповідачем, зокрема, поставив відповідачу протягом лютого 2020 року природний газ в загальній кількості - 29,9570000 тис.м.куб. на загальну суму - 247 145,26 грн. та протягом березня 2020 року природний газ в загальній кількості - 10,9320000 тис.м.куб. на загальну суму - 90 189,00 грн., що так і залишається не сплаченою.
Отже, як зазначає позивач, станом на момент подачі позовної заяви, відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за 01.01.20-13.08.2020р. заборгованість відповідача перед позивачем становить - 337 334,26 грн.
Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України та умов укладеного між сторонами договору, позивачем розраховано пеню, 3% річних, сума інфляційних втрат та штраф, які, за твердженням позивача, також підлягають стягненню з відповідача.
14.09.2020 року до Господарського суду Одеської області від КНП «Любашівська центральна районна лікарня» надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 24288/20), в якому відповідач частково визнає позовні вимоги на суму 252 715,05 грн.
Відповідач зазначає, що 28.02.2020 року між позивачем та відповідачем дійсно було підписано договір з постачання природного газу №С/79-20 та останній спожив за даним договором природній газ, в зв'язку з відсутністю коштів та перехідними положеннями медичної реформи не оплатив за спожитий природний газ, загальна заборгованість в сумі становить 337 334.26 грн.
Проте, як вказує відповідач, відповідно до п.3 вищевказаного договору місячна вартість газу визначається в актах приймання-передачі на відповідний місяць, а відповідно до пункту 2.6. вказаного договору - зміна ціни на газ, що відбувається у зв'язку із зміною ставок, податків і зборів пропорційно до змін таких ставок, та/або зміною встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Plats, врегульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни та є обов'язковою для розрахунків між сторонами за даним договором.
Водночас, за твердженням відповідача, відповідно до листа Департаменту економічної політики та стратегічного планування від 22.07.2020р. № 04/2-0681526, ціна природного газу в ІІІ кварталі 2020 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року зменшилась для бюджетних установ та організацій, та для промислових підприємств та інших суб'єктів господарювання. Найбільше у ІІІ кварталі 2020 року у порівнянні з 4 кварталом 2019 року зменшилась ціна на газ для бюджетних установ та організацій. Ринок природного газу дуже волатильний, а ціни на нього постійно змінюються, що зумовлює необхідність переглядати ціну на газ, встановлену договором.
Отже, на думку відповідача, відповідно до вказаного періоду КНП «Любашівська центральна районна лікарня» Любашівської районної ради Одеської області повинна виплатити відповідачу зайвих 84 618,91 грн.
Крім того, КНП «Любашівська центральна районна лікарня» не визнає вимоги позивача стосовно стягнення штрафів та пені за несвоєчасне виконання умов договору та зазначає, що адміністрацією КНП «Любашівська центральна районна лікарня» було направлено листа позивачу з проханням провести перерахунок заборгованості за договором постачання природного газу на підставі даних моніторингу проведеного Департаментом економічної політики та стратегічного планування Одеської обласної державної адміністрації.
28.09.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №25629/20), де позивач не погоджується з твердженнями відповідача, вважає їх необґрунтованими та не доведеними жодними належними доказами.
Так, позивач зазначає, що відповідно до п.2.5 договору зміна ціни природного газу визначається в додаткових угодах даного договору, у відповідності до вимог ЗУ «Про публічні закупівлі. Також умови договору може бути змінено на підставі на підставі нормативних актів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, НКРЕКП або іншого органу, що регулюють відносини з поставок газу та правил роботи на ринку газу України, шляхом підписання відповідних додаткових угод, які мають перевагу над раніше укладеними та над положеннями даного договору лише в разі, коли вини укладені в письмовій формі, мають дату, номер, посилання на договір, підписи уповноважених представників сторін та оригінальні печатки підприємств.
Однак, як стверджує позивач, протягом дії договору сторони ніяких додаткових угод не затверджували, в тому числі про зміну ціни та одиницю товару, а посилання відповідача на сайт НКРЕКП є посиланням на статистичні дані, отже позиція відповідача, на думку позивача, це намагання переглянути ціну за одиницю товару в односторонньому порядку, що не відповідає суті господарських відносин та умовам укладеного договору.
Крім того, позивач вказує, що листа від відповідача з проханням провести перерахунок заборгованості за договором постачання природного газу на підставі даних моніторингу, проведеного Департаментом економічної політики та стратегічного планування Одеської обласної державної адміністрації, позивач не отримував.
Отже, позивач вважає, що вказані у відзиві обґрунтування для часткового задоволення позовних вимог є такими, що не підтверджені належними доказами, не відповідають вимогами чинного законодавства, суті господарських відносин та умовам укладеного між сторонами договору.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2020р. позовна заява вх.№2540/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.08.2020р. прийнято позовну заяву (вх.№2540/20) до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу №916/2452/20 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Про відкриття провадження у справі позивач повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ухвали суду від 25.08.2020р. (вх. № 38272/20 від 03.09.2020р.).
Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.
Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою: вул. Софіївська, буд.47, смт. Любашівка, Одеська область, 66502, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№38120/20 від 02.09.2020р., повернуте на адресу суду з відміткою про вручення.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
26.10.2020 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
28.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергогазрезерв» (позивач, постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством «Любашівська центральна районна лікарня» (відповідач, споживач) укладено договір №С/79-20 постачання природного газу (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачу у 2020 році товар: природний газ (Код ДК 021:2015-09120000-6-Газове паливо (природний газ) (далі-газ), в обсягах і порядку, передбачених даним договором, а споживач зобов'язується прийняти газ та оплатити постачальнику його вартість у розмірах, строках, порядку та на умовах.
Згідно з п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для власних потреб, а не для перепродажу.
За умовами п. 1.5 договору постачальник передає споживачу газ в обсягах 24 240 куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 24240 тис.куб.м.
Дані обсяги є плановими та можуть зменшуватися та/або збільшуватися залежно від потреб споживача та/або від реального фінансування видатків споживача.
У п. 1.11 договору сторонами встановлено, що споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунку періоді (газова доба та/або газовий місяць) має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна вартість даного договору складає 199 980 грню, в т.ч. ПДВ: 33330,00 грн.
Згідно з пунктом 2.5. договору зміна ціни природного газу визначається в додаткових угодах до даного договору, у відповідності до вимог Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до пункту 2.6. договору зміна ціни на газ, що відбувається у зв'язку із зміною ставок, податків і зборів пропорційно до змін таких ставок, та /або зміною встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Plats, врегульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни та є обов'язковою для розрахунків між Сторонами за даним договором.
У розділі 3 Договору узгоджено порядок та умови проведення розрахунків.
Відповідно до пункту 3.1. порядок оплати встановлюється наступним чином:
3.1.1. Споживач зобов'язаний сплатити вартість місячного обсягу газу на рахунок постачальника на наступних умовах:
3.1.2. У разі зменшення або збільшення місячного обсягу споживання споживачем газу порівняно із замовленим обсягом, оплата розраховується наступним чином:
3.1.2.1. При зменшенні місячного обсягу споживання газу споживачем - залишок грошових коштів зараховується в оплату за наступний місяць поставки, з урахуванням положень п. 2.1., п. п. 3.1.1. даного договору.
3.1.2.2. При збільшенні споживання місячного обсягу газу, споживач зобов'язаний провести оплату за обсяг газу, на який збільшиться поставка, з урахуванням положень п. 2.1., п. п. 3.1.1. даного договору.
Пунктом 3.3 договору встановлено, що відповідно до п. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюється лише за наявності відповідного бюджетного призначення, та п. 1 ст. 48 БКУ взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів проводиться в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Розрахунки проводяться шляхом оплати споживачем грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно рахунків за отриманий товар до 10 числа місяця наступного за місяцем постачання.
Відповідно до п. 4.3 договору приймання-передачі газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг природного газу, зазначений постачальником в акті приймання-передачі природного газу відповідає обсягам газу, які були використанні споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до Реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу.
Згідно з п. 4.3.2 Договору на підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС постачальник протягом 5 робочих днів з дня їх отримання складає, підписує і скріплює печаткою акти приймання-передачі природного газу та направляє їх споживачу.
Споживач протягом двох днів з дати одержання актів приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженими представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу (п. 4.4 Договору).
За умовами п. 5.1.2. договору, споживач, зокрема, зобов'язався забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 7.2. договору в разі порушення споживачем порядку та строків оплати поставленого постачальником газу споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 календарних днів додатково сплатити штраф у розмірі 20% від вартості поставленого обсягу природного газу в місяці, за який виникла заборгованість.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020р., а в частині не виконаних зобов'язань - до їх повного виконання (п. 10.1 договору).
Пунктом 10.3. сторони узгодили, що умови договору може бути змінено на підставі нормативних актів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, НКРЕКП або іншого органу, що регулюють відносини з поставок газу та правил роботи на ринку газу України, шляхом підписання відповідних додаткових угод.
Згідно п. 11.1. договору зміни та доповнення до цього договору набирають чинності та мають перевагу над раніше укладеними та над положеннями даного договору в разі, коли вони укладені в письмовій формі, мають дату, номер, посилання па даний договір, підписи уповноважених представників сторін та оригінальні печатки підприємств.
Матеріалами справи встановлено, а відповідачем не спростовано, що на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу газ у лютому 2020 року в обсязі 29,9570000 тис.куб.м за ціною 6875,0000000 грн. за 1000 куб.м. на суму 247145,26 грн. та у березні 2020 року в обсязі 10,9320000 тис.куб.м. на суму 90189,00 грн. В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2020р. №РН-0001550 на суму 247145 грн. та акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2020р. №РН-0002425 на суму 90189 грн. підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень.
27 травня 2020 року позивач направив на адресу КНП «Любашівська центральна районна лікарня» претензію від 27 травня 2020 року № 27/05-20(02) з вимогою погасити заборгованість у розмірі 337 334,26 грн., а також розраховану пеню та штраф. Однак дана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
У процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним своїх обов'язків по оплаті природного газу за договором на постачання природного газу № С/79-20 від 28.02.2020р.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Спеціальним законом, який визначає засади функціонування ринку природного газу України, є Закон України Про ринок природного газу.
Відповідно до статті 3 Закону України Про ринок природного газу одним з принципів функціонування ринку природного газу є вільна торгівля природним газом та рівності суб'єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені.
Згідно зі статтею 12 названого Закону постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнято природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частини 2, 3 статті 12 Закону України Про ринок природного газу).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Як-то встановлено з матеріалів, позивач взяті на себе зобов'язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо переданого газу від відповідача не надходило. Вказане підтверджується наявним в матеріалах справи за актом приймання-передачі природного газу № РН-0001550 від 29.02.2020 року та актом приймання-передачі природного газу № РН-0002425 від 31.03.2020 року.
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату поставленого природного газу в січні 2020 року.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної та повної оплати поставленого природного газу у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв природний газ, однак не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 337334,26 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Заперечення відповідача, зокрема, щодо перерахунку позивачем заборгованості та щодо зміни ціни природного газу, встановленої договором відповідно до листа Департаменту економічної політики та стратегічного планування від 22.07.2020р. № 04/2-0681526 та постанови НКРЕКП, з урахуванням якої загальна заборгованість відповідача має складати 252715,05 грн, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки природний газ за період з лютого по березень 2020 року був поставлений позивачем на виконання положень договору на постачання природного газу № С/79-20 від 28.02.2020р., чинного на вказаний період поставки природного газу, при цьому, у матеріалах справи відсутні докази укладення між позивачем та відповідачем будь-яких інших додаткових угод щодо зміни ціни природного газу.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4111,94 грн. за період з 11.03.2020р. по 10.04.2020р. та за період з 11.04.2020р. по 14.08.2020р., а також 1977,16 грн. інфляційних втрат за березень 2020р,. згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд встановив, що він є арифметично вірним, а отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4111,94 грн. 3% річних та 1977,16 грн. інфляційних втрат.
У зв'язку з неналежним виконанням обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому природного газу, позивач, відповідно до п. 7.2. договору, просив суд стягнути з КНП «Любашівська центральна районна лікарня» пеню у сумі 20914,44 грн., нараховану за період 11.03.2020 року по 14.08.2020 року та штрафу в розмірі 67466,85 грн.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.
Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо оплати наданих послуг, наявні достатні правові підстави для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 7.2 Договору неустойки.
Перевіривши розрахунок штрафу та пені, господарський суд встановив, що він є арифметично вірним, відповідає умовам договору, а отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 67466,85 грн. штрафу та 20914,44 грн. пені.
Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, суд, крім розміру збитків, повинен також враховувати: ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, тобто суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Суд також може зменшити розмір штрафних санкцій у разі наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.
У контексті зазначеного, зменшення заявленого штрафу та пені, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 910/143/19, від 21.10.2019 по справі № 910/1005/19.
Суд також враховує правову позицію викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, згідно якої у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати на нього непомірним тягарем і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).
Суд приймає до уваги, що розмір пені та штрафу, який обґрунтовано заявлений позивачем до стягнення, разом становить 88 381,29 грн. В той же час матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння позивачу збитків в розмірі, співмірному із сумою заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Також суд враховує, що крім пені та штрафу позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення 3% річних та інфляційні втрати. Нарахування і стягнення вказаних сум є способом захисту майнового права й інтересу позивача, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від відповідача, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити позивачу.
Усі вищевказані обставини дають підстави для висновку про відсутність збитків внаслідок прострочення оплати товару відповідачем та неспівмірність вимог про стягнення пені та штрафу в порівнянні з вартістю переданого та неоплаченого товару за договором. Тому суд вважає за можливе зменшити заявлений до стягнення розмір пені та штрафу на 50%.
Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Судом враховано те, що позивачем не подано доказів того, що порушення зобов'язання завдало йому збитків, а відповідачем фактично визнано суму основної заборгованості та те, що відповідач фінансується з державних та місцевих бюджетів, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені та штрафу на 50%, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10457,22 грн. пені та 33733,43 грн. штрафу (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 13.06.2018 у справі №904/9781/17, від 10.05.2018 у справі № 921/43/17-г/5, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, № 920/1013/18 від 23.09.2019).
При цьому, розмір, до якого пеня підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором №С/79-20 від 28.02.2020р. підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в сумі 337334,26 грн. заборгованості, 33733,43 грн. - штраф, 10457,22 грн. - пеня, 4111,94 грн. - 3% річних та 1977,16 грн. - інфляційні втрати. В решті позову слід відмовити.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
До позову позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку із розглядом справи, в якому окрім суми судових витрат, позивач зазначив про витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у сумі 5000 грн.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).
Відповідно до приписів частини 4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. до матеріалів справи не надав.
Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору в частині відсотків за користування товарним кредитом та неустойки (пені, штрафу), розмір яких зменшено судом відповідно до статті 233 ГК України, відшкодовуються за рахунок відповідача, в сумі сплаченій за такими вимогами, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Тобто за рахунок відповідача мають бути відшкодовані судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6477,07 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Любашівська центральна районна лікарня» (вул. Софіївська, №47, смт. Любашівка, Одеська область, 66502, код ЄДРПОУ 01998822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергогазрезерв» (вул. Гоголя, №137, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 36860996) заборгованість за спожитий газ в сумі 337 334 (триста тридцять сім тисяч триста тридцять чотири) грн. 26 коп., пеню в сумі 10 457 (десять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 22 коп., 3% річних в сумі 4 111 (чотири тисячі сто одинадцять) грн. 94 коп., інфляційні втрати в сумі 1 977 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят сім) 16 коп., 20% штрафу в сумі 33 733 (тридцять три тисячі сімсот тридцять три) грн. 43 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6 477 (шість тисяч чотириста сімдесят сім) грн. 07 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 26 жовтня 2020 р.
Суддя О.В. Цісельський