79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.10.2020 справа № 914/2151/20
м.Львів
За позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ
до відповідача: Комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго», м.Сокаль Львівської області
про стягнення трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання. Ціна позову 3390,51 грн.
Суддя С.Б. Кітаєва
Секретар О.Р. Зарицька
За участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Суть спору:
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» про стягнення трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання.
Ухвалою суду від 26.08.2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 21.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.10.2020.
07.10.2020, за вх.№29137/20, відповідач подав клопотання про зменшення розміру пені на 90 %.
15.10.2020, за вх.№29869/20, від позивача надійшло заперечення на клопотання про зменшення пені.
Позивач явки повноважного представника в судове засідання 15.10.2020 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи.
В судове засідання 15.10.2020р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, причини неявки не повідомлено, хоча судом належно виконано обов'язок щодо повідомлення усіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, зокрема відповідача, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції, поштовими рекомендованими повідомленнями №790072841663 про вручення ухвал суду відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. З врахуванням належного виконання обов'язку суду щодо повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх учасників судового процесу, судом забезпечено учасникам судового процесу рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, визнання явки повноважного представника відповідача не обов'язковою, та те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними у справі матеріалами.
Позиція позивача.
Поданий позов позивач обґрунтовує тим, що 17.10.2018 між сторонами укладено договір постачання природного газу №6561/18-БО-21, за яким позивач зобов'язувався поставити відповідачу у 2018 році природний газ, а останній прийняти та оплатити газ до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Оскільки розрахунки за поставлений газ здійснювалися відповідачем несвоєчасно, всупереч строку, встановленого договором, позивач звернуся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача 2834,70 грн пені, 555,81 грн 3% річних, у зв'язку з простроченням внесення платежів.
Заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення пені.
Позиція відповідача.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого щодо розміру заявленої до стягнення суми не заперечив, проте заявив клопотання про зменшення розміру пені на 90%.
Обставини справи.
Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальником) та Комунальним підприємством Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» (споживачем) укладено договір №6561/18-БО-21 постачання природного газу від 17.10.2018 та ряд додаткових угод до нього, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити споживачу (відповідачу) природний газ, а споживач оплатити його на умовах договору (п. 1.1).
Між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 23.10.2018, додаткову угоду №2 від 27.10.2018, додаткову угоду №3 від 05.11.2018, додаткову угоду №4 від 23.11.2018, додаткову угоду №5 від 15.03.2019, додаткову угоду №6 від 20.03.2019, додаткову угоду №7 від 26.03.2019, додаткову угоду №8 від 23.04.2019, додаткову угоду №9 від 24.04.2019, додаткову угоду №10 від 29.05.2019 якими було внесено зміни та доповнення до договору №6561/18-БО-21 купівлі-продажу природного газу від 17.10.2018.
Відповідно до предмету договору, продавець взяв на себе зобов'язання поставити покупцю природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.2. договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населення.
Обсяг природного газу, що передається покупцю передбачено пунктом 2.1. договору.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що право власності на природній газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Відповідно до пункту 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Згідно з пунктом 5.4. договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Пунктом 6.1. договору (з 01.12.2018- п.5.1 Договору в редакції Додаткової угоди від 23.11.2018 №4) передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з, постачальником по договору № 6561/18-БО-21 від 17.10.2018 актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2018 від 31.10.2018, за листопад 2018 від 30.11.2018, за грудень 2018 від 31.12.2018, за січень 2019 від 31.01.2019, за лютий 2019 від 28.02.2019, за березень 2019 від 31.03.2019, за квітень 2019 від 30.04.2019, за травень 2019 від 31.05.2019, за вересень 2019 від 30.09.2019 поставлено КП Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» природний газ на загальну суму 2739376,68 грн. Акти підписані та скріплені печатками представниками обох сторін.
Пунктом 8.2 договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 23.11.2018 №4) сторони погодили, що у разі невиконання споживачем умов п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Однак відповідач не здійснив вчасної оплати за переданий йому природній газ, у зв'язку з чим, позивач на підставі пункту 8.2. договору та на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу відповідача 2834,70 грн пені і 555,81 грн 3% річних.
Оцінка суду.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором, передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2739376,68 грн. відповідно до актів приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами договору без зауважень та скріплені печатками сторін.
Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за природний газ виконав із порушенням встановленого договором строку, що підтверджується випискою щодо рахунку підприємства «Сокальтеплокомуненерго МКП» з 01.10.2018 по 31.03.2020.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 цього Кодексу).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 10.3 договору сторони визначили строк, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, тривалістю у 5 п'ять років.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм та умов договору, можна зробити висновок про те, що сторони договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст. 6 і ч. 1 ст. 259 ЦК України.
Перевіривши правильність проведених нарахувань, вважаючи їх правильними, суд вважає вимогу позивача про стягнення 3% річних (з врахуванням оплат, сум і строку прострочення сплати) в розмірі 555,81 грн. обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.2 договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 23.11.2018 №4) сторони погодили, що у разі невиконання споживачем умов п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, врахувавши передбачений п. 10.3 договору строк позовної давності тривалістю у п'ять років (у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав, в тому числі про стягнення пені) дійшов висновку що сума пені в розмірі 2834,70 грн. розрахована відповідно до умов договору, і позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач, уклавши договір постачання природного газу, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідачем доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань перед позивачем не подано, в матеріалах справи такі відсутні.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідач у клопотанні не послався на відповідні виняткові обставини та не довів їх належними та допустимими доказами.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені відповідач зазначив, що у підприємства є значна дебіторська заборгованість споживачів. Наведена обставина навпаки свідчить про наявність у відповідача фінансового ресурсу, який, однак, не залучений у його господарську діяльність. Водночас, відповідачем не подано доказів на підтвердження того, що ним вживаються відповідні заходи щодо стягнення вказаних сум дебіторської заборгованості, а також не наведено обставин, які б свідчили про неможливість її стягнення.
Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов'язань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені слід відмовити.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 2834,70 грн пені і 555,81 грн 3% річних є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, та підлягають до задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача повністю.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства Сокальської міської ради «Сокальтеплокомуненерго» (80000, Львівська область, м.Сокаль, вул.Героїв УПА, 21, код ЄДРПОУ 22422842) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ20077720) 2834,70 грн пені, 555,81 грн 3% річних та 2102,00 грн. судового збору.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення, у зв'язку з перебуванням судді у відпустці, складено та підписано 23.10.2020р.
Суддя С.Б. Кітаєва