ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.10.2020Справа № 910/3957/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ципки А.М., розглянувши матеріали господарської справи
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс"
до Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Благодійна організація "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття"
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут розвитку людини" (Інститут інвалідів)
про витребування майна з незаконного володіння
за зустрічною позовною заявою Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"
до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс"
2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"
про визнання недійсним договору
Представники:
від позивача за первісним позовом (відповідача 1 за зустрічним позовом): Щербак Є.М.
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Столярчук І.В.
від відповідача 2 за зустрічним позовом: Литвинова Г.В.
від третьої особи 1: не з'явився
від третьої особи 2: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" про витребування майна з незаконного володіння.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач незаконно володіє та утримує спірне майно не передаючи його новому власнику - ТОВ "Офіс Сервіс Люкс", у зв'язку з чим позивач просить суд витребувати у Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: надати обґрунтування заявленого у прохальній частині позову клопотання про витребування оригіналів доказів щодо кожного документу з заявленого переліку з урахуванням вимог ст. 81 ГПК України; надати докази сплати судового збору у розмірі 14752,50 грн. (платник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс"); встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
02.04.2020 електронною поштою до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі: справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 05.05.2020; залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Благодійну організацію "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут розвитку людини" (Інститут інвалідів).
Підготовче засідання призначене на 05.05.2020 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. на лікарняному.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення підготовчого засідання на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2020 суд ухвалив: підготовче засідання призначити на 26.05.2020.
У підготовче засідання 26.05.2020 прибув представник позивача, представники відповідача та третіх осіб в підготовче засідання не прибули.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 16.06.2020.
16.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з запровадження на території України карантинних заходів.
У підготовче засідання 16.06.2020 прибув представник позивача. Представники відповідача та третіх осіб в підготовче засідання не прибули.
Суд задовольнив клопотання відповідача та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 07.07.2020.
02.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив та зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна від 07.12.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" щодо обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 суд ухвалив: зустрічну позовну заяву Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: надати докази, які підтверджують направлення відповідачам за зустрічним позовом усіх додатків до позовної заяви (зокрема тих, що не були направлені). Встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
У підготовче засідання 07.07.2020 прибув представник відповідача. Представники позивача та третіх осіб в підготовче засідання не прибули.
Представник відповідача заявив клопотання про оголошення перерви з метою підготовки та подання до суду клопотання про усунення недоліків зустрічного позову.
Суд задовольнив клопотання відповідача та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 21.07.2020.
13.07.2020 до відділу діловодства суду від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про усунення недоліків.
Відповідно до ст. 180 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.
Подана до суду зустрічна позовна заява, з урахуванням усунених недоліків, є взаємопов'язаною з первісним позовом, відповідає вимогам, встановленим ст. 162, 164, 172, 173, 180 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає прийняттю до спільного розгляду з первісним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 суд ухвалив: прийняти для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про визнання недійсним договору; вимоги за зустрічним позовом об'єднати в одне провадження з первісним позовом.
21.07.2020 електронною поштою до суду від позивача надійшла заява про відкладення підготовчого засідання та продовження строку для подачі відзиву на зустрічний позов, яка обґрунтована необхідністю надання позивачу можливості ознайомитися із зустрічною позовною заявою, оскільки, позивачем копії такої заяви від відповідача отримано не було.
Аналогічна за змістом заява 21.07.2020 надійшла через відділ діловодства суду.
У підготовче засідання 21.07.2020 прибули представники позивача та відповідача за первісним позовом. Представники третіх осіб та відповідача 2 за зустрічним позовом в підготовче засідання не прибули.
З метою надання позивачу можливості підготувати та подати відзив на зустрічний позов в підготовчому засіданні оголошено перерву до 11.08.2020.
27.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшов відзив на зустрічний позов.
10.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 2 за зустрічним позовом надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою надання можливості ознайомитися із зустрічним позовом.
У підготовче засідання 11.08.2020 прибули представники позивача та відповідача за первісним позовом, представники відповідача 2 за зустрічним позовом та третіх осіб у підготовче засідання не прибули.
У підготовчому засіданні судом задоволено клопотання відповідача 2 та оголошено перерву до 15.09.2020.
19.08.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 2 за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.
У підготовче засідання 15.09.2020 прибули представники позивача та відповідача за первісним позовом та представник відповідача 2 за зустрічним позовом. Представники третіх осіб в підготовче засідання не прибули.
Представник відповідача за первісним позовом заявив клопотання про оголошення перерви з метою ознайомлення з матеріалами справи.
Суд задовольнив зазначене клопотання та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 22.09.2020.
22.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив ТОВ «ФК «Фактор Плюс».
У підготовче засідання 22.09.2020 прибули представники позивача та відповідача за первісним позовом, представники відповідача 2 за зустрічним позовом та третіх осіб у підготовче засідання не прибули.
У підготовчому засіданні 22.09.2020 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 06.10.2020.
У судове засідання 06.10.2020 прибули представники позивача та відповідача за первісним позовом та відповідача 2 за зустрічним позовом, представники третіх осіб у судове засідання не прибули.
Представник позивача за первісним позовом подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та просив оголосити перерву в судовому засіданні у зв'язку зі вступом у справу нового представника позивача.
Суд задовольнив зазначене клопотання та оголосив перерву в судовому засіданні до 13.10.2020.
У судове засідання 13.10.2020 прибули представники позивача та відповідача за первісним позовом та відповідача 2 за зустрічним позовом, представники третіх осіб у судове засідання не прибули.
Позивач за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічним позовом) підтримав первісні позовні вимоги та заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) підтримав зустрічний позов та заперечив проти задоволення первісного позову.
Відповідач 2 за зустрічним позовом заперечив проти задоволення зустрічного позову.
У судовому засіданні 13.10.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
25.03.2015 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (заставодержатель) та Вищим навчальним закладом «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (заставодавець) укладено Договір № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна (у тому числі основних засобів), надалі - «Договір застави» з метою забезпечення виконання власних зобов'язань, що випливають з:
- кредитного договору № 40-47/4-07 від 26.06.2007 (надалі «кредитний договір 1»), згідно з яким заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю в строк до 25 серпня 2017 року кредит в сумі 21947355,00 грн, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, сплатити 3% річних від прострочення суми кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, крім того, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а також сплатити комісію, можливу неустойку і відшкодувати завдані збитки, що можуть наступити згідно з кредитним договором-1;
- кредитного договору № 54-47/4-07 від 10.08.2007 (надалі «кредитний договір 2»), згідно з яким заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю в строк до 25 серпня 2017 року кредит в сумі 6283033,00 грн, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, сплатити 3% річних від прострочення суми кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, крім того, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а також сплатити комісію, можливу неустойку і відшкодувати завдані збитки, що можуть наступити згідно з кредитним договором-2;
- генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008 та укладеного в його межах кредитного договору № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 (надалі «кредитний договір 3»), згідно з яким заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю в строк до 25 серпня 2017 року кредит в сумі 17532190,00 грн, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, сплатити 3% річних від прострочення суми кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, крім того, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 21% річних, а також сплатити комісію, можливу неустойку і відшкодувати завдані збитки, що можуть наступити згідно з кредитним договором-3;
- кредитного договору № 58-47/1-13 від 24.12.2013 (надалі «кредитний договір 4»), згідно з яким заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю в строк до 25 серпня 2017 року кредит в сумі 11633000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 19% річних, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму з урахуванням індексу інфляції, який мав місце у період прострочення, сплатити 3% річних від прострочення суми кредиту відповідно до ст. 625 ЦК України, крім того, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 19% річних, а також сплатити комісію, можливу неустойку і відшкодувати завдані збитки, що можуть наступити згідно з кредитним договором-4;
Положеннями розділу 1 Договору застави передбачено, що заставодавець передає заставодержателю в заставу наступне рухоме майно (основні засоби): обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), яка обліковується на балансі заставодавця на рахунку № 1031 «будинки та споруди (власні)», первісною балансовою вартістю 818094,30 грн, залишковою балансовою вартістю 519355,74 грн, інвентарний номер 10005258, надалі «заставне майно» або «предмет застави».
Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. Договору застави заставне майно належить заставодавцю на підставі довідки заставодавця № 11 від 24.03.2015, і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23. За домовленістю сторін вартість предмета застави становить 983500,00 грн.
Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у випадку, якщо у момент настання строку виконання будь-якого зобов'язання, забезпеченого цією заставою, воно не буде виконано, а також у разі невиконання заставодавцем своїх зобов'язань за цим договором та/або недійсності його гарантій і запевнень (п. 4.1 Договору застави).
Пунктом 4.3 Договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється заставодержателем на підставі рішення суду або в позасудовому порядку згідно Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та відповідно до цього договору. До початку звернення стягнення заставодержатель реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до п. 4.4. Договору застави при застосуванні позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави заставодержатель одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави попереджає заставодавця (а також позичальника, якщо заставодавець є особою, відмінною від позичальника) про задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави і якщо протягом 30 днів з дня реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов'язання, забезпечені цією заставою, не будуть виконані на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним з таких способів:
-від імені заставодавця продає предмет застави третім особам і спрямовує отримані кошти на задоволення своїх вимог;
-приймає у власність предмет застави в рахунок погашення зобов'язань, забезпечених цією заставою;
-надає заставодавцю згоду на реалізацію предмета застави третім особам за умови, що кошти, виручені від його реалізації, будуть направлені на погашення зобов'язань, забезпечених цією заставою.
У пункті 5.1 Договору застави зазначено, що заставодавець гарантує, що предмет застави знаходиться у його власності і він вправі розпоряджатися ним на свій розсуд; предмет застави нікому не проданий, не подарований, іншим способом не обтяжений, не перебуває у спорі та під забороною відчуження; він має передбачені законом повноваження на укладення цього договору.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань, забезпечених цією заставою (п. 6.1 Договору застави).
Дослідивши зміст Договору № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна (у тому числі основних засобів) від 25.03.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» та Вищим навчальним закладом «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором застави рухомого майна, яким забезпечено виконання зобов'язання боржника за кредитними договорами № 40-47/4-07 від 26.06.2007, № 54-47/4-07 від 10.08.2007, № 58-47/1-13 від 24.12.2013, генеральним договором № 24-47/1-08/G від 04.06.2008 та укладеним в його межах кредитним договором № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з частиною першою статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Частиною першою статті 584 ЦК України передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, та (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов'язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.
Відповідно до частини другої статті 584 ЦК України опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
Згідно із статтею 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Судом встановлено, що 26.03.2015 на підставі Договору застави рухомого майна (у тому числі основних засобів) № 58-47/1-13/02 реєстратором Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження на предмет застави (обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків).
22.09.2017 за результатами проведених електронних торгів між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» укладено Договір № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальника - Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» зазначеного у Додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржника або які зобов'язані виконати обов'язки боржника за кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, № 58-47/1-13 від 24.12.2013, що укладені в рамках Генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008, кредитними договорами № 40-47/4-07 від 26.06.2007, № 54-47/4-07 від 10.08.2007 та/або Договором іпотеки № 24-47/І-08/04 від 12.06.2008 та/або Договором № 58-47/І-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015.
Положеннями Додатку № 1 до Договору № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 визначено, що в день укладення договору № 2017/2-Ю банк відступає, а новий кредитор набуває права вимоги кредитора за основними договорами в загальному розмірі 60600353,56 грн.
Поряд з цим, між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» укладено Договір № 2017/2-Ю/З про відступлення права вимоги за договором застави, відповідно до якого банк відступив новому заставодержателю (ТОВ «ФК «Фактор Плюс») права вимоги за Договором № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна від 25.03.2015.
На підставі Договору № 2017/2-Ю/З про відступлення права вимоги за договором застави, 22.09.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відомості про зміну обтяжувача - з ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс».
Судом встановлено, що 25.09.2017 ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «ФК «Фактор плюс» направили на адресу відповідача за первісним позовом спільне повідомлення про відступлення права вимоги, включаючи право вимоги за Договором застави рухомого майна (у тому числі основних засобів) № 58-47/1-13/02 від 25.03.2015.
Зазначене повідомлення отримано відповідачем за первісним позовом 03.10.2017.
Судом встановлено, що 10.10.2017 заставодержатель - ТОВ «ФК «Фактор Плюс» направило Вищому навчальному закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» претензію-вимогу про усунення порушень зобов'язань від 09.10.2017 № 10/10-17/2, у якій заставодержатель вимагав протягом тридцятиденного строку сплатити заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами та зазначив, що в разі несплати заборгованості ним буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом продажу від імені заставодавця предмету застави третім особам.
Докази направлення претензії-вимоги про усунення порушень зобов'язань від 09.10.2017 № 10/10-17/2, а саме копія списку поштових відправлень № 2386, копія опису вкладення у цінний лист, копія фіскального чеку міститься в матеріалах справи.
13.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. було зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави.
У зв'язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом зобов'язань щодо сплати заборгованості, ТОВ «ФК «Фактор плюс» (продавець) відповідно до положень п. 4.1 Договору застави 07.12.2017 в порядку позасудового стягнення уклало з ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» (покупець) договір купівлі-продажу рухомого майна, відповідно до умов якого продавець у порядку передбаченому Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передає у власність, а покупець приймає у власність наступне рухоме майно: обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann Vitoplex 100 SX1, теплопродуктивність 1400 кВт кожний з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), яка обліковується на балансі Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на рахунку № 1031 «будинки та споруди (власні)», первісною балансовою вартістю 818094,30 грн, залишковою балансовою вартістю 519355,74 грн, інвентарний номер 10005258. Майно знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23.
У пункті 2.1. Договору купівлі-продажу зазначено, що вказане майно належить Вищому навчальному закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на праві приватної власності як обладнання (основні засоби) на підставі довідки заставодавця № 11.
Відповідно до пункту 2.3. Договору купівлі-продажу на момент укладення цього договору заборгованість боржника перед продавцем за кредитним договором становить 34600353,56 грн (без урахування штрафних санкцій, нарахованих продавцем боржнику за порушення остатнім умов кредитних договорів).
Цей продаж за домовленістю сторін, вчиняється на суму 272000,00 грн, які покупець зобов'язаний сплатити до 31.12.2018 на рахунок продавця вказаний в п. 9 договору та які враховуються в рахунок часткового погашення зобов'язань боржника за кредитним договором перед продавцем (як кредитором) (п. 3.1 Договору купівлі-продажу).
Відповідно до п. 4.1 Договору купівлі-продажу перехід права власності відносно майна відбувається в день підписання сторонами цього договору.
07.12.2017 на виконання умов Договору купівлі-продажу продавцем та покупцем підписано Акт приймання-передачі рухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23 без претензій та зауважень.
Судом встановлено, що 19.02.2020 позивачем за первісним позовом / відповідачем 1 за зустрічним позовом направлено на адресу відповідача за первісним позовом / позивача за зустрічним позовом Вимогу № 20-02/2020/ВМУРОЛ від 19.02.2020 про передачу протягом 3 (трьох) днів з дня отримання даної вимоги власнику (ТОВ «Офіс Сервіс Люкс») обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann Vitoplex 100 SX1, теплопродуктивність 1400 кВт кожний з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), що було раніше предметом застави за Договором застави рухомого майна (у тому числі основних засобів) № 58-47/1-13/02 від 25.03.2017.
Так, обґрунтовуючи первісні позовні вимоги, позивач за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічним позовом) зазначає, що Вимогу № 20-02/2020/ВМУРОЛ від 19.02.2020 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) отримав 27.02.2020, однак, у встановлений строк належне ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» майно не передав, з огляду на що позивач просить суд витребувати у Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс» зазначене вище майно.
У свою чергу, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) проти задоволення первісних позовних вимог заперечує та зазначає, що Договір купівлі-продажу рухомого майна від 07.12.2017, укладений між ТОВ «ФК «Фактор Плюс» та ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» є недійсним, відтак, позивач за первісним позовом не набув права власності на спірне майно, а відтак, не має права його витребовувати.
І саме обставиною недійсності зазначеного договору відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) обґрунтовує заявлені ним зустрічні позовні вимоги, зокрема, він зазначає про таке:
- всупереч положенням ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжував належним чином не повідомив боржника про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зокрема, Університет таке повідомлення ніколи не отримував, як і не отримував вимог про передачу у володіння ТОВ «ФК «Фактор Плюс» заставного майна;
- продаж заставного майна відбувся при фактичному володінні ним Університетом, а це свідчить про те, що на час укладання спірного договору, продавець (ТОВ «ФК «Фактор плюс») не набув право на відчуження спірного майна;
- оскільки, ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» було здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки, в силу приписів ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» наступні вимоги іпотекодержателя-кредитора ТОВ «ФК «Фактор Плюс» до Університету, зокрема, і вимога від 09.10.2017 по стягненню заборгованості або звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу на момент вчинення договору купівлі-продажу предмета застави була недійсною.
Позивач за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічним позовом) проти задоволення зустрічного позову заперечує та зазначає про безпідставність доводів відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), що виражається, зокрема, в наступному: вимоги ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачають обов'язок заставодержателя надіслати вимогу та не передбачаєють як передумову звернення стягнення на предмет застави обов'язковість вручення боржнику такої вимоги; спірні котли були фізично, фактично та юридично передані ТОВ «ФК «Фактор Плюс» позивачу - ТОВ «Офіс Сервіс Люкс», який мав доступ до котлів до вересня 2018 року, допоки Університет не змінив замки на будівлі котельні; пунктом 2.1 Договору купівлі-продажу визначено, що рухоме майно, яке є предметом договору належить Університету «Україна», відтак, за наявності непогашеного боргу за кредитними договорами укладення договору купівлі-продажу не порушує права Університету; ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» було звернено стягнення на будівлю як предмет іпотеки, тому вимоги про стягнення з Університету 26 млн. грн 12.10.2017 припинилися, проте жодного впливу на права вимоги ТОВ «ФК «Фактор плюс» на суму 34600353,56 грн таке стягнення не має, тому 07.12.2017 ТОВ «ФК «Фактор плюс» правомірно звернуло стягнення на предмет застави.
Відповідач 2 за зустрічним позовом, також, заперечує проти задоволення зустрічних позовних вимог та зазначає, що ТОВ «ФК «Фактор Плюс» вжило всіх можливих заходів для повідомлення Університету «Україна» про наявність заборгованості, а відтак, мало право звернути стягнення на предмет застави з метою реалізації права на задоволення вимог заставодержателя; майно за договором купівлі-продажу відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відчужено продавцем від імені боржника; факт звернення стягнення ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» 12.10.2017 на предмет іпотеки (будівлю) не припинило зобов'язання Університету «Україна» погасити решту боргу за кредитними договорами перед ТОВ «ФК «Фактор Плюс», оскільки, після звернення стягнення на предмет іпотеки, ТОВ «ФК «Фактор Плюс» продовжувало бути кредитором на решту суми боргу (60600353,56 грн - 26000000,00 грн = 34600353,56 грн) і заставодержателем рухомого майна - котлів та обладнання, а тому правомірно звернуло стягнення на зазначене рухоме майно шляхом його продажу третій особі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню, а вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Щодо вимог за зустрічним позовом.
Як встановлено судом, 25.03.2015 між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» та Вищим навчальним закладом «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» було укладено Договір № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна (у тому числі основних засобів) з метою забезпечення виконання власних зобов'язань, що випливають з кредитних договорів, які визначені вказаних довором.
Положеннями розділу 1 Договору застави передбачено, що заставодавець передає заставодержателю в заставу наступне рухоме майно (основні засоби): обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), яка обліковується на балансі заставодавця на рахунку № 1031 «будинки та споруди (власні)», первісною балансовою вартістю 818094,30 грн, залишковою балансовою вартістю 519355,74 грн, інвентарний номер 10005258, надалі «заставне майно» або «предмет застави».
Як встановлено судом, пунктом 4.3 Договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється заставодержателем на підставі рішення суду або в позасудовому порядку згідно Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та відповідно до цього договору. До початку звернення стягнення заставодержатель реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до п. 4.4. Договору застави при застосуванні позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави заставодержатель одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави попереджає заставодавця (а також позичальника, якщо заставодавець є особою, відмінною від позичальника) про задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави і якщо протягом 30 днів з дня реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави зобов'язання, забезпечені цією заставою, не будуть виконані на свій розсуд задовольняє свої вимоги одним із способів, визначених договором.
Судом було встановлено, що 22.09.2017 за результатами проведених електронних торгів між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» укладено Договір № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальника - Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» зазначеного у Додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, спадкоємців боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржника або які зобов'язані виконати обов'язки боржника за кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, № 58-47/1-13 від 24.12.2013, що укладені в рамках Генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008, кредитними договорами № 40-47/4-07 від 26.06.2007, № 54-47/4-07 від 10.08.2007 та/або Договором іпотеки № 24-47/І-08/04 від 12.06.2008 та/або Договором № 58-47/І-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015.
Положеннями Додатку № 1 до Договору № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 визначено, що в день укладення договору № 2017/2-Ю банк відступає, а новий кредитор набуває права вимоги кредитора за основними договорами в загальному розмірі 60600353,56 грн.
Також, як було встановлено судом, між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» укладено Договір № 2017/2-Ю/З про відступлення права вимоги за договором застави, відповідно до якого банк відступив новому заставодержателю (ТОВ «ФК «Фактор Плюс») права вимоги за Договором № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна від 25.03.2015.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що відступлення права вимоги (уступка вимоги - цесія) являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Цесія - це заміна особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. Так, договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.
Згідно з частиною 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Наведені норми закону, які регулюють забезпечення виконання зобов'язання, дають підстави для висновку, що забезпечувальне зобов'язання поділяє юридичну долю основного, оскільки акцесорне правовідношення за своєю правовою природою є додатковим до іншого, основного, без якого воно втрачає свій сенс і значення та виявляється, в тому числі, у неможливості переходу прав кредитора до третьої особи за основним зобов'язанням без одночасного переходу до неї зобов'язання додаткового.
Так, у додатковому характері забезпечувальних зобов'язань вбачається неможливість їх існування поза межами існування основного зобов'язання, а отже виходячи з правової природи забезпечувальних зобов'язань, акцесорні права, що виникають з таких зобов'язань, слідують долі основних у відносинах цесії.
З наведеного вбачається, що ТОВ «ФК «Фактор Плюс» (новий кредитор) набув права вимоги до Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, № 58-47/1-13 від 24.12.2013, що укладені в рамках Генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008, кредитними договорами № 40-47/4-07 від 26.06.2007, № 54-47/4-07 від 10.08.2007 та/або Договором іпотеки № 24-47/І-08/04 від 12.06.2008 та/або Договором № 58-47/І-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015 в загальному розмірі 60600353,56 грн, про що 03.10.2017 (дата отримання боржником спільного повідомлення ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «ФК «Фактор плюс» про відступлення права вимоги № 2-1/4333 від 25.09.2017) було повідомлено відповідача за первісним позовом / позивача за зустрічним позовом.
При цьому, суд зазначає, що повідомлення № 2-1/4333 від 25.09.2017 містить найменування нового кредитора та реквізити для перерахування коштів на погашення заборгованості за вказаними кредитними договорами.
Судом було встановлено, що на підставі Договору № 2017/2-Ю/З про відступлення права вимоги за договором застави, 22.09.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відомості про зміну обтяжувача - з ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс».
Судом було встановлено, що 10.10.2017 заставодержатель - ТОВ «ФК «Фактор Плюс» направило Вищому навчальному закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» претензію-вимогу про усунення порушень зобов'язань від 09.10.2017 № 10/10-17/2, у якій заставодержатель вимагав протягом тридцятиденного строку сплатити заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами та зазначив, що в разі несплати заборгованості ним буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом продажу від імені заставодавця предмету застави третім особам.
У підтвердження факту направлення вказаної вимоги позивачем за первісним позовом надано:
- копію фіскального чеку від 10.10.2017, у якому міститься посилання на список відправлень № 2386;
- копію списку поштових відправлень № 2386, у якому адресатом зазначено ВМУРЛ Україна;
- копію опису вкладення у цінний лист № 0103322236267 (в графі «найменування предметів» зазначено: претензія-вимога про усунення порушень зобов'язання № 10/10-17/2 від 09.10.2017, на ім'я: ВНЗ «ВМУРЛ «Україна», куди: 04071, м. Київ, вул. Хорива, 1 Г) з відміткою відділення поштового зв'язку про прийняття відправлення до відправки 10.10.2017;
- інформацію із сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення № 0103322236267, з якої вбачається, що зазначене відправлення не було вручено під час доставки (час перевірки статусу відстеження 13.08.2018 о 15:08).
Положеннями статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Так, наведені норми Закону дають підстави для висновку, що для звернення стягнення на предмет застави шляхом позасудового врегулювання значення має саме факт надсилання боржнику вимоги про усунення порушення, а не факт отримання такої вимоги, оскільки в будь-якому разі факт отримання адресатом надісланого йому поштового відправлення пов'язаний з його волею, тоді-як така особа може утримуватись від отримання адресованого їй листа, у зв'язку з чим для звернення стягнення на предмет застави шляхом позасудового врегулювання необхідно встановлювати власне факт направлення вимоги про усунення порушення, тобто вчинення обтяжувачем всіх необхідних дій, а не факт отримання такої вимоги, оскільки ця подія може і не настати.
В той же час, відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом заперечує як факт отримання вимоги (претензії), так і загалом факт її надсилання, посилаючись на відсутність інформації щодо листа із трекінговим номером 0103322236267 на сайті Укрпошти.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» від 05.03.2009 № 270 розрахунковим документом, що підтверджує факт надання послуг поштового зв'язку є документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Згідно з п.п. 59, 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
З сукупного аналізу наведених вище норм вбачається, що належними доказами на підтвердження факту надання послуг поштового зв'язку (здійснення відправлення) є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Як встановлено судом, у підтвердження факту направлення вказаної вимоги позивачем за первісним позовом надано, зокрема, копію фіскального чеку від 10.10.2017 та копію опису вкладення у цінний лист з відміткою відділення поштового зв'язку про прийняття відправлення до відправки 10.10.2017.
Наведені докази у сукупності є належними, допустимими та достатніми для встановлення факту направлення 10.10.2017 відповідачеві за первісним позовом претензії-вимоги про усунення порушень зобов'язання №10/10-17/2 від 09.10.2017, невиконання якої в 30-денний строк в силу норм Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та договору № 58-47/1-13/02 застави рухомого майна (у тому числі основних засобів) від 25.03.2015 є достатньою підставою для звернення стягнення на предмет застави шляхом позасудового врегулювання (продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем).
При цьому, доводи відповідача за первісним позовом / позивача за зустрічним позовом про те, що відсутність інформації на сайті Укрпошти щодо поштового відправлення № 0103322236267 свідчить про не направлення ТОВ «ФК «Фактор плюс» зазначеного відправлення на адресу Університету, оцінюється судом критично, оскільки, термін зберігання інформації для відстеження руху рекомендованих листів - обмежений, і після спливу встановленого терміну неможливо з даних вказаного веб-сайту встановити, зокрема, факт відправлення кореспонденції, поряд з цим, позивачем за первісним позовом / відповідачем 1 за зустрічним позовом надано суду належні докази направлення вказаного поштового відправлення.
Судом було встановлено, що на виконання умов договору застави, 13.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави.
У зв'язку з невиконанням відповідачем за зустрічним позовом зобов'язань (доказів повернення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 34600353,56 грн, а також пені, комісії, штрафних санкцій матеріали справи № 910/3957/20 не містять), ТОВ «ФК «Фактор плюс» (продавець) відповідно до положень п. 4.1 Договору застави 07.12.2017 в порядку позасудового стягнення уклало з ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» (покупець) договір купівлі-продажу рухомого майна, відповідно до умов якого продавець у порядку передбаченому Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передає у власність, а покупець приймає у власність наступне рухоме майно: обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann Vitoplex 100 SX1, теплопродуктивність 1400 кВт кожний з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), яка обліковується на балансі Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на рахунку № 1031 «будинки та споруди (власні)», первісною балансовою вартістю 818094,30 грн, залишковою балансовою вартістю 519355,74 грн, інвентарний номер 10005258. Майно знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23.
Відповідно до положень статті 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 1, 2 статті 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави (ч. ч. 5, 6 ст. 590 ЦК України).
Положеннями статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, так, обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:
1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;
2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.
5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
За змістом п. 4.4 Договору застави при застосуванні позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання зобов'язань, забезпечених такою заставою, заставодержатель може задовольнити свої вимоги шляхом продажу від імені заставодавця предмета застави третім особам.
Суд зазначає, що абсолютний характер застави виявляється в тому що у кредитора виникає переважне право перед іншими кредиторами боржника; це речове право наслідує юридичну долю речі; право застави не дає заставодержателю правомочностей щодо володіння та користування річчю (майном), але заставодержатель має правомочність щодо позбавлення заставодавця його права власності у випадку невиконання боржником забезпеченого заставою основного зобов'язання.
Таким чином, застава є речовим правом на чуже майно, реалізація якого кредитором за основним зобов'язанням може привести до примусового позбавлення власника майна права власності на належне йому майно.
Викладене вище свідчить про необґрунтованість доводів відповідача за первісним позовом / позивача за зустрічним позовом щодо того, що договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки, ТОВ «Фактор Плюс» не набувши права на відчуження спірного майна (так як не отримав від Університету зазначене майно за актом прийому-передачі) передав його ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» при фактичному володінні Університетом таким майном.
Так, реалізуючи своє право на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс» договір купівлі-продажу, умовами якого визначено, що рухоме майно, яке є предметом договору належить Вищому навчальному закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 659 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, п. 4.1 Договору купівлі-продажу від 07.12.2017 встановлено, що перехід права власності відносно майна відбувається в день підписання сторонами цього договору.
Договір купівлі-продажу рухомого майна 07.12.2017 підписано сторонами та скріплено їх печатками, що свідчить про перехід права власності на визначене договором рухоме майно до ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» з моменту підписання такого договору.
Щодо підстави недійсності договору через недійсність вимоги іпотекодержателя-кредитора ТОВ «ФК «Фактор Плюс» до Університету по стягненню заборгованості або звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу в силу приписів ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», суд зазначає наступне.
Так, позивач за зустрічним позовом / відповідач за первісним позовом зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки одним із нових кредиторів та іпотекодержателів, а саме ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» призвело до недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателів, у тому числі вимог ТОВ «ФК «Фактор Плюс», який залишався іпотекодержателем в силу договору № 2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 та договору № 2017/2-Ю-1 від 22.09.2017 про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Фактор плюс» на підставі Договору про відступлення частини прав вимоги № 02/10-17/2 від 02.10.2017 відступило ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» право вимоги до Університету «Україна» на суму 26000000,00 грн, а також право вимоги за Договором іпотеки № 24-47/1-08/04.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.
Положеннями частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній стоном на жовтень 2017 року визначено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Суд зазначає, що вказана норма закону захищає боржника від подвійного стягнення боргу та не свідчить про те, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку між сторонами припиняються всі зобов'язальні правовідносини щодо виконання кредитних договорів та договорів застави, адже загальні підстави припинення зобов'язань визначені ст. 598 Цивільного кодексу України.
Так, положеннями статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки, на момент розгляду справи повне погашення вимог кредитора за рахунок продажу предмета іпотеки не відбулося, відповідно й зобов'язання за кредитними договорами не припинились. У свою чергу, не припинились і встановлені договорами застави правовідносини із забезпечення даних зобов'язань.
Разом з тим, наведена правова норма (ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») не передбачає автоматичного припинення зобов'язання, яке забезпечено іпотекою в повному обсязі у разі, якщо іпотекодержатель скористався своїм правом на задоволення вимог у позасудовому порядку, а лише вказує на недійсність вимог стосовно основного зобов'язання в тій його частині, в якій останнє було погашено за рахунок предмету іпотеки.
Таким чином, звернення стягнення на суму заборгованості у розмірі 26000000,00 грн не вказує на недійсність інших вимог стосовно непогашеної частини заборгованості, зокрема, і вимоги ТОВ «ФК «Фактор плюс» від 09.10.2017.
За змістом ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочин як юридичний факт є лише однією з підстав виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, передбачених законом. У системі таких юридичних фактів правочини посідають особливе місце, вирізняючись серед них своїми специфічними ознаками. Правочинам, на відміну від деяких інших підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (наприклад, юридичних та фактичних вчинків, заподіяння шкоди) притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З огляду на викладене, враховуючи, підстави на які посилається позивач за зустрічним позовом / відповідач за первісним позовом як на підстави для визнання договору недійсним спростовуються вищенаведеним, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову, а, відтак, відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна від 07.12.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс».
Щодо вимог за первісним позовом, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Судом було встановлено, що 07.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс» укладено договір купівлі-продажу рухомого майна, відповідно до умов якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність наступне рухоме майно: обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann Vitoplex 100 SX1, теплопродуктивність 1400 кВт кожний з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків), яка обліковується на балансі Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на рахунку № 1031 «будинки та споруди (власні)», первісною балансовою вартістю 818094,30 грн, залишковою балансовою вартістю 519355,74 грн, інвентарний номер 10005258.
Положеннями Договору купівлі-продажу визначено, що вказане майно належить Вищому навчальному закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на праві приватної власності як обладнання (основні засоби) на підставі довідки заставодавця № 11 та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23.
Відповідно до п. 4.1 Договору купівлі-продажу перехід права власності відносно майна відбувається в день підписання сторонами цього договору.
Судом було встановлено, що 19.02.2020 позивачем за первісним позовом / відповідачем 1 за зустрічним позовом направлено на адресу відповідача за первісним позовом / позивача за зустрічним позовом Вимогу № 20-02/2020/ВМУРОЛ від 19.02.2020 про передачу протягом 3 (трьох) днів з дня отримання даної вимоги власнику (ТОВ «Офіс Сервіс Люкс») обладнання модульної транспортабельної котельні, однак, як вказує позивач за первісним позовом, зазначені вимоги виконані не були, доказів протилежного (доказів передачі рухомого майна) матеріали справи не містять.
За змістом ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Положеннями ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 399 Цивільного кодексу України право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.
Статтею 400 Цивільного кодексу України визначено, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Суд зазначає, що у зв'язку з переходом права власності на рухоме майно до позивача за первісним позовом, право власності попереднього власника такого майна є припиненим в порядку ст. 346 Цивільного кодексу України, разом з тим, суду не надано будь-яких доказів у підтвердження наявності законних підстав для фізичного знаходження (перебування) такого майна у відповідача за первісним позовом.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
З огляду на встановлення факту незаконного володіння належним позивачу за первісним позовом рухомим майном, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо витребування такого майна є ефективним, а вимоги за первісним позовом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням первісного позову, судові витрати позивача за зустрічним позовом по сплаті судового збору покладаються на позивача за зустрічним позовом з огляду на відмову в зустрічному позові.
Керуючись ст.ст. 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Витребувати у Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (04071, м. Київ, вул. Хорива, 1-Г; ідентифікаційний код: 30373644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс» (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33, прим. 20; ідентифікаційний код: 33735808) обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків).
3. Стягнути з Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (04071, м. Київ, вул. Хорива, 1-Г; ідентифікаційний код: 30373644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс» (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, 33, прим. 20; ідентифікаційний код: 33735808) судовий збір у розмірі 14752 (чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят дві) грн 50 коп.
4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 23.10.2020
Суддя Ю.В. Картавцева