Рішення
15.09.2020 р. м. Ужгород Справа № 907/51/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143”, м. Іршава
до відповідача Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації, м. Іршава
про стягнення 440 383 грн. 61 коп. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування за період з січня 2016 року по серпень 2016 року,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача - Мокрянин М.М., адвокат, ордер серії ЗР № 53813 від 31.01.2019 року
Відповідача - Скоблей Р.М., довіреність № 2817/04 від 17.12.2019 року
СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143”, м. Іршава заявлено позов до відповідача Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації, м. Іршава про стягнення 440 383 грн. 61 коп. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування за період з січня 2016 року по серпень 2016 року.
Позивач просить суд задоволити позов повністю, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо проведення компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за січень - серпень 2016 року, посилаючись на порушення вимог ч. 2 ст. 29 Закону України “Про автомобільний транспорт” та ст. ст. 509, 525, 526, 527, 629 Цивільного кодексу України.
Вказує на те, що відповідач, в порушення зобов'язань, що випливають із закону, не компенсував витрати за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за січень - серпень 2016 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 440 383 грн. 61 коп.
Покликаючись на норми Закону України “Про автомобільний транспорт”, Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, представник позивача наголошує на тому, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути) із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування. При цьому, договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Як наголошує позивач, на підставі ст. 37 Закону України “Про автомобільний транспорт” пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. В свою чергу, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у відповідності до Закону України “Про автомобільний транспорт”, зобов'язанні надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Аналізуючи положення Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, позивач наголошує, що головним розпорядником бюджетних коштів на виплату компенсації витрат, пов'язаних з перевезенням позивачем пільгової категорії громадян (пасажирів) на автобусних маршрутах загального користування на території Міжгірського району є Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації і на нього покладений обов'язок забезпечити виплати компенсацій надавачу послуг.
При цьому, за переконанням позивача, чинне законодавство не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, а зобов'язання у таких відносинах виникають безпосередньо із Закону.
Позивач також вказує, що ним вживалися заходи спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування за січень - серпень 2016 року, для чого відповідачу щомісячно надавались відомості про перевезення пільгової категорії громадян.
Згідно Зведеної відомості, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143” за перевезення пільгової категорії громадян на приміських та міських маршрутах загального користування за січень - серпень 2016 року склали 440 383 грн. 61 коп.
Проте, як стверджує позивач, відповідач всупереч вимог чинного законодавства не здійснив відшкодування витрат позивача та умисно, з метою не виплати таких компенсацій, не підписує жодних документів, пов'язаних із наданням послуг пільговій категорії громадян та відповідно компенсації вартості таких послуг.
Зокрема, листом від 15.03.2017 року відповідач інформував позивача про те, що Законом України “Про державний бюджет України на 2016 рік” субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян не передбачена, а отже, фінансування буде здійснюватися тільки за наявності асигнувань, призначених на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, законодавством на 2017 рік.
Представник позивача у судових засіданнях вказував також на те, що відповідач як орган, уповноважений на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в порушення пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин), що регламентує, зокрема, обов'язок уповноваженого органу щомісяця: звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадити розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації, неправомірно ухилявся від виконання свого обов'язку з проведення звірки з позивачем, як підприємством, що надає послуги перевезення, зокрема, пільговим категоріям населення, та від відшкодування останньому втрат доходу у зв'язку з наданням ним послуг пільговим категоріям населення.
Відповідач - Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації проти позову заперечив, про що подав суду письмовий відзив на позов № 261204 від 22.11.2019 року.
Зокрема стверджує, що Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації не може нести відповідальність за зобов'язаннями, що виникли на підставі договорів про організацію перевезення пасажирів, покликанням на які обґрунтовано позовні вимоги у даній справі, оскільки Управління не є стороною зазначених договорів та на нього не покладено обов'язку щодо відшкодування витрат на перевезення пільгової категорії громадян, а самі договори регламентують організацію перевезення пасажирів, а не підстави та порядок відшкодування перевізнику вартості здійснених ним перевезень пільгової категорії громадян.
Відповідач наголошує, що між Управлінням соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143” у спірному періоді не укладалося жодних договорів про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, та не виникало жодних правовідносин щодо компенсації перевізникам наданих послуг з перевезення пільгової категорії громадян. За твердженням відповідача, у 2016 році він не мав правових підстав для укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143” через невизначений механізм фінансування видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення окремих категорій громадян місцевих бюджетів на надання пільгових перевезень громадян та інших передбачених законодавством пільг, а тому обмін інформацією і звірка інформації щодо списків пільгової категорії осіб не проведені, позивачем акти виконаних робіт про фактичне перевезення пільговиків не надані, що виключає можливість виявити розбіжності у списках пільговиків та наданих послуг. За переконанням відповідача, без перевірки та уточнення такої інформації неможливо встановити правильність здійснених позивачем розрахунків заявленої до стягнення суми заборгованості та відповідно вважати позовні вимоги доведеними та обґрунтованими.
З покликанням на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року у справі № 20-рп/2011, відповідач наголошує, що розміри соціальних виплат залежать від соціально - економічних можливостей держави.
Аналізуючи положення Бюджетного законодавства, а також Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджених постановою КМУ № 256 від 04.03.2002 року, відповідач наголошує, що основним джерелом компенсації пільгових перевезень згідно ст. 79 Бюджетного кодексу України є кошти субвенцій з державного бюджету України на відповідний рік, а відповідно до Закону України “Про Державний бюджет на 2016 рік” субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, в тому числі і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не передбачена.
Відповідач вказує, що згідно п. 2.9. Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, органи казначейства не реєструють зобов'язань у разі відсутності документів, які підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання, а тому, за відсутності доказів, які підтверджують взяття на казначейський облік бюджетного зобов'язання, у відповідача відсутній обов'язок відшкодовувати заборгованість за такими зобов'язаннями.
Заперечує також відповідач і факт надіслання позивачем звітів (розрахунків) фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд громадян, оскільки позивач на адресу відповідача надсилав списки перевезених пільгових пасажирів, складені та підписані відповідачем в односторонньому порядку, при аналізі яких було виявлено ряд розбіжностей, а саме, виявлено осіб, які померли на протязі спірного періоду, які не перебувають на обліку в Управлінні як пільговики, зокрема, всі пасажири із наданих списків проживають у м. Іршава і не виявлено жодного пасажира мешканця Іршавського району. За інформацією, яка міститься у списках за серпень 2016 року, 01.08.2016 року громадянин ОСОБА_1 одночасно їхав маршрутом Іршава - Смологовиця і того ж дня їхав маршрутом Іршава - В. Раковець через Болотне, що на думку відповідача, фізично неможливо однією і тією ж особою похилого віку, що вказує на недостовірність та фіктивність списків перевезених позивачем пільгових пасажирів.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у даній справі, відповідач покликається на результати розгляду аналогічного спору, але за правилами адміністративного судочинства, якими встановлено безпідставність позовних вимог та практику Верховного Суду України в аналогічних спорах від 13.09.2016 року, якою зазначено, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
заслухавши пояснення представників сторін,
суд Встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143” (перевізник, позивач у справі) уклало 14 договорів з Іршавською районною державною адміністрацією (організатором) про організацію перевезень пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району (наділі - Договори про організацію перевезень), зокрема:
- від 03.03.2014 року № 9, маршрут № 171-4 Іршава - Ільниця (Новоселиця);
- від 03.03.2014 року № 10, маршрут № 162-1 Іршава - Білки (Зовдуновиця);
- від 03.03.2014 року № 11, маршрут № 189-1 Іршава - В. Раковець;
- від 03.03.2014 року № 12, маршрут № 176-3 Іршава - М. Раковець;
- від 03.03.2014 року № 13, маршрут № 189 Іршава - В. Раковець через Н.Болотне;
- від 03.03.2014 року № 14, маршрут № 181 Іршава - Смологовиця через Локіть;
- від 03.03.2014 року № 15, маршрут № 179 Іршава - Осій;
- від 16.12.2014 року № 16, маршрут № 169 Іршава - Загаття;
- від 16.12.2014 року № 17, маршрут № 174 Іршава - Лисичево;
- від 16.12.2014 року № 18, маршрут № 167 Іршава - Довге;
- від 16.12.2014 року № 19, маршрут № 183 Іршава - Суха;
- від 16.12.2014 року № 20, маршрут № 182 Іршава - Собатино;
- від 16.12.2014 року № 21, маршрут № 161 Іршава - Арданово;
- від 16.10.2015 року № 35, маршрут № 190-1 Іршава - Негрово.
За приписами пункту 1.1. вказаних Договорів організатор надає перевізнику право на перевезення пасажирів на визначених маршрутах загального користування, а перевізник відповідно набуває право здійснювати перевезення пасажирів на таких маршрутах.
Перевізник здійснює перевезення пільгових категорій громадян, визначених чинним законодавством України, які мають право на безкоштовний проїзд в приміському транспорті загального користування (п. 4.1. Договору).
При цьому, на підставі п. 4.2. Договору, перевізнику забороняється безпідставно відмовлятися від перевезення пільгових категорій громадян.
Разом з тим, на організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, Товариство з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143” (перевізник, позивач у справі) уклало 7 договорів (надалі - Договори про організацію перевезень) з Закарпатською обласною державною адміністрацією (організатором), а саме,
- № 19 - 1 від 01.06.2013 року Лисичево - Ужгород, рейси № 723/724;
- № 011530 від 21.05.2015 року Іршава - Ужгород, рейси № 701/702;
- № 021502 від 03.06.2015 року Іршава - Ужгород, рейси № 689/690;
- № 021524 від 03.06.2015 року Мукачево - Ільниця, рейс № 454;
- № 031521 від 12.06.2015 року Липча - Ужгород, рейси № 719/720;
- № 051504 від 25.09.2015 року Іршава - Виноградів-Кушниця, рейси № 515/516;
- № 091601 від 07.07.2016 року Іршава - Хуст через Широке, рейс № 445.
У відповідності до умов п. 1 вказаних Договорів, організатор надає Перевізнику право обслуговувати автобусні маршрути загального користування, а Перевізник набуває право їх обслуговувати у відповідності з конкурсними умовами.
Як встановлює пункт 2.2.19. зазначених Договорів перевізник зобов'язаний забезпечити пільговий проїзд громадян згідно з чинним законодавством України.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до умов Договорів про організацію перевезень перевізник (позивач у справі) здійснював перевезення пільгової категорії громадян у період з січня 2016 року по серпень 2016 року, внаслідок чого поніс витрати на загальну 440 383 грн. 61 коп.
Не отримавши від відповідача відшкодування наданих ним послуг з перевезення пільгової категорії громадян протягом січня - серпня 2016 року в добровільному порядку, позивачем вживалися заходи, спрямовані на погашення відповідачем заборгованості з компенсації виплат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування, для чого відповідачу щомісячно надавались звіти (розрахунки) фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Проте, подальше невиконання відповідачем обов'язку здійснити позивачу відшкодування понесених ним витрат у зв'язку з перевезенням пільгової категорії громадян, стало підставою звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення такої компенсації в примусовому порядку.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з перевезення певних категорій пасажирів автомобільним транспортом загального користування в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Так, приписами ст. 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
При цьому, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який передбачає, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово - комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 11 Закону України “Про автомобільний транспорт” (надалі - Закон) надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Положенням ч. 1 ст. 29 Закону України “Про автомобільний транспорт”, встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч. 1 ст. 42 цього ж Закону).
Разом з тим, приписами ст. 37 Закону України “Про автомобільний транспорт”, визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Як встановлює норма ч. 2 ст. 29 Закону України “Про автомобільний транспорт”, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 916 Цивільного кодексу України).
Кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом - є видатками бюджету (ст. 2 Бюджетного кодексу України). Положеннями ст. 30 цього ж кодексу визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги (п. 9 ч. 1 ст. 87 Кодексу).
Відповідно до підпункту "б" пункту 4 статті 89 цього ж кодексу, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансферів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту. Такі видатки проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 102 Бюджетного кодексу України).
Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).
Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.
Пунктами 2, 3 Порядку (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Згідно з п. 5 Порядку (у редакції від 20.03.2015 року) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20.
На підставі п. 6 Порядку (у редакції від 20.03.2015 року) фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20.
У відповідності до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2013 року "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1-допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.
Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою „ 5-пільга” та реєстр розрахунків згідно з формою „7-пільга”; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою „3-пільга”; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою „3-пільга”; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами „4-пільга” та „6-пільга” (п. 11 Положення).
За твердженням позивача, у період з січня 2016 року по серпень 2016 року ним надано послуги по перевезенню пільгових категорій пасажирів на загальну суму 440 383 грн. 61 коп., розрахунок яких відображений у зведених відомостях за заявлений період.
Доказів відшкодування відповідачем понесених втрат на вказану суму матеріали справи не містять.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що саме відповідачем має бути компенсована вартість наданих позивачем послуг по перевезенню пільгових категорій пасажирів у 2016 році (з січня 2016 року по серпень 2016 року).
Право позивача на отримання компенсації вартості послуг з перевезення, наданих пасажирам - пільговим категоріям громадян, підлягає захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не із зазначеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з виконавцями послуг, зокрема, послуг із перевезення таких категорій громадян.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення ЄСПЛ). У п. 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 року у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справах № 911/4249/16, № 906/621/17.
За наведених обставин, суд не приймає до уваги заперечення відповідачем позовних вимог із підстав відсутності субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, в томі числі, і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Судова практика, на яку покликається відповідач при запереченні підставності позовних вимог у даній справі, а саме, результати розгляду адміністративної справи № 876/7711/16 за аналогічними позовними вимогами, де постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 року встановлено безпідставність позовних вимог, не може бути взята до уваги судом з огляду на наявність судової практики Верховного Суду, викладеної у вищезазначених постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17 про те, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання, рішення Конституційного Суду України, який неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007) та на рішення ЄСПЛ у справі “Кечко проти України”, у справі “Бакалов проти України”, у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України”, в яких зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Покликання відповідача на розгляд судом справи між тими ж учасниками спору про стягнення заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів за вересень 2016 року, де позовну заяву залишено без розгляду з огляду на неподання позивачем оригіналів документів, необхідних для розгляду спору, не мають значення для розгляду спору уданій справі, оскільки вказана справа судом по суті не розглядалася, і аргументи щодо неподання доказів не можуть бути поставлені в основу розгляду по суті даної справи.
Крім того, та обставина, що між сторонами спору у спірному періоді не укладалось жодних договорів про відшкодування вартості перевезення пільгової категорії громадян, не впливає на висновки суду щодо задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на те, що зобов'язання з відшкодування позивачу витрат, понесених ним внаслідок надання послуг з перевезення пільгової категорії громадян виникло в силу дії норм Закону України “Про автомобільний транспорт”, Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Укладення окремих договорів про відшкодування пільг з перевезення автомобільним транспортом пільгової категорії громадян Закон не вимагає.
Суд критично оцінює заперечення відповідача, які обґрунтовані наявністю помилок у здійснених позивачем розрахунках фактичних видатків на компенсаційні виплати за пільговий проїзд громадян, оскільки покликання відповідача на наявність у таких розрахунках осіб, які померли на протязі спірного періоду та осіб, які не перебувають на обліку в Управлінні як пільговики, не підтверджені жодними доказами; суду не надано ні списку таких осіб, ні доказів, які підтверджують факт їх смерті чи не перебування на обліку, ні здійснення відповідачем контррозрахунку позовних вимог за виключенням таких осіб. Аналогічним чином, не містять матеріали справи доказів тверджень відповідача про те, що у списках за серпень 2016 року, 01.08.2016 року громадянин ОСОБА_1 одночасно їхав маршрутом Іршава - Смологовиця і того ж дня їхав маршрутом Іршава - В. Раковець через Болотне, що на думку відповідача, фізично неможливо однією і тією ж особою похилого віку, що вказує на недостовірність та фіктивність списків перевезених позивачем пільгових пасажирів.
Відповідач, у порушення вимог Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, не здійснив перевірку інформації щодо осіб, яким надавалися перевезення на пільгових умовах, ні після надходження такої інформації від відповідача, ні в процесі судового розгляду спору, оскільки відповідних доказів суду не надано, а тому, не заслуговують на увагу аргументи відповідача щодо неправильного визначення позивачем розміру заявлених позовних вимог, та відповідно, їх недоведеність.
Позицію відповідача про подання позивачем неналежних розрахункових форм на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, суд до уваги не приймає, оскільки відповідач не подав суду доказів щодо повідомлення позивача про неприйнятність поданих ним відомостей компенсаційних втрат від перевезення пільгової категорії громадян у спірному періоді, а формат інформації позивача дозволяє здійснити перевірку наявних у її змісті відомостей. Також, на думку суду, форма не може превалювати над суттю, направленою на реалізацію і захист права, у даному випадку, на передбачене чинним законодавством відшкодування витрат позивача на перевезення пасажирів пільгової категорії.
Враховуючи вищенаведені аргументи в сукупності, приймаючи до уваги той факт, що відповідач, який є розпорядником бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян в повному обсязі, відповідно до вимог чинного законодавства - він зобов'язаний відшкодувати понесені позивачем витрати на перевезення пільговиків за 8 місяців 2016 року (січень - серпень 2016 року).
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 6 605 грн. 77 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації, 90100, Закарпатська область, м. Іршава, вул. Волошина, будинок 11 (код ЄДРПОУ 03192856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Іршавське АТП 12143”, 90100, Закарпатська область, м. Іршава, вул. Федорова, будинок 33 (код ЄДРПОУ 38056369) суму 440 383 (Чотириста сорок тисяч триста вісімдесят три гривні) грн. 61 коп. заборгованості з компенсації витрат за пільгові перевезення пасажирів на міських та приміських маршрутах загального користування за період з січня 2016 року по серпень 2016 року, а також суму 6 605 (Шість тисяч шістсот п'ять гривень) грн. 77 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 26.10.2020 року
Суддя Пригара Л.І.