Рішення
22.09.2020 р. м. Ужгород Справа № 907/626/18
За позовом Фізичної особи - підприємця Марини Івана Миколайовича, с. Нижня Апша Тячівського району
до відповідача Фірми TRANS-EXPONEGREASRL, Румунія
про стягнення 8 400 Євро заборгованості за посталений товар (пиломатеріали),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача -
Відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Фізичною особою - підприємцем Марина Іваном Миколайовичем, с. Нижня Апша Тячівського району заявлено позов до відповідача TRANS-EXPONEGREASRL, Румунія про стягнення 8 400 Євро заборгованості за посталений товар (пиломатеріали).
Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач своєчасно не виконав умови Контракту купівлі-продажу № 2 від 01.10.2017 року в частині взятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати за поставлений товар (пиломатеріали), внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість, яка склала суму 8 400 Євро.
Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, на виклик суду жодного разу не з'явився, хоча підготовчі засідання судом неодноразово відкладалися. Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду було надіслано на його офіційну юридичну адресу, повідомлення про вручення ухвал містяться у матеріалах справи; також повідомлено відповідача через Міністерство юстиції Румунії, судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду та інших документів відповідачу містяться у матеріалах справи), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті. Із заявами та клопотаннями до суду не звертався.
Вирішуючи питання підвідомчості даного спору суд врахував, що учасником спірних правовідносин є іноземний суб'єкт господарювання. Стаття 366 Господарського процесуального кодексу України визначає компетенцію господарських судів у справах за участю іноземних осіб, та передбачає, зокрема, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом. Загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом передбачено ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право", відповідно до якої підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь - які справи з іноземним елементом у випадках, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону (п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Укладеним між сторонами Контрактом погоджено, що всі спірні питання, які виникають за Контрактом купівлі-продажу № 2 від 01.10.2017 року або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів. При неможливості вирішення спірних питань шляхом переговорів, сторони домовились, що справа буде розглядатися Господарським судом Закарпатської області, м. Ужгород. Правом, регулюючим відносини по даному Контракту є законодавство України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Отже, за умовами арбітражної угоди сторін Контракту, спір підлягає розгляду в господарських судах України, а саме, Господарському суді Закарпатської області.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
суд Встановив:
01.10.2017 року між Фізичною особою - підприємцем Мариною Іваном Миколайовичем (продавцем, позивачем у справі) та Фірмою TRANS-EXPONEGREASRL, Румунія (покупцем, відповідачем у справі) було укладено Контракт купівлі-продажу № 2, за умовами якого продавець продає, а покупець купує пиломатеріали з різних порід деревини, обрізні та не обрізні різної ширини, товщини та довжини - 2 000 м.куб. (надалі - Товар) (розділ 1 Контракту).
Згідно розділу III Контракту товар постачається автомобільним транспортом на умовах СІР, FСА, міста будуть вказані в рахунку - фактурі (відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 2012 року). Всі витрати, пов'язані з митними формальностями, кожна сторона несе на своїй території.
Приписами розділу IV Контракту встановлено, що валютою контракту є EUR (Євро). Вартість одного кубічного метра зазначається в рахунку - фактурі, яка є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу. Загальна вартість товару, який постачається за даним Контрактом, приблизно становить 200 000 EUR.
Договірні сторони забезпечують оплату представлених рахунків не пізніше 30-ти днів з дня відвантаження товару, можлива попередня оплата або оплата готівкою на валютний рахунок продавця вказаний в п. 13 договору (розділ V Контракту).
Відповідно до розділу VI Контракту, підтвердженням отримання товару по кількості та якості є рахунок-фактура, CMR. Товар повинен супроводжуватися таким додатковим документом як фітосанітарний сертифікат.
Термін дії контракту - з дня підписання до 31.12.2022 року.
Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов укладеного сторонами Контракту, позивачем було поставлено відповідачу пиломатеріали, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) та рахунками-фактурами № 2 від 21.02.2018 року, № 3 від 27.04.2018 року та № 4 від 16.05.2018 року (копії долучені до матеріалів справи). Однак, відповідач всупереч умовам Контракту, а також в порушення своїх договірних зобов'язань вартість поставленого товару у розмірі 8 400 Євро не оплатив.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Контрактом в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару (пиломатеріалів) стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми 8 400 Євро заборгованості за поставлений товар (пиломатеріали) в примусовому порядку.
В ході судового розгляду спору, відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим положеннями статті 46 ГПК України, а також статті 165 ГПК України, щодо подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На підставі частини першої статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що право, яке підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
У відповідності до розділу X Контракту купівлі-продажу № 2 від 01.10.2017 року, правом, регулюючим відносини по даному контракту, є законодавство України.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець - за договором купівлі-продажу (частина перша статті 44 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Таким чином, у будь-якому випадку, застосуванню до спірних правовідносин підлягає право за місцезнаходженням продавця, яким є позивач у справі, а саме, законодавство України.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу купівлі-продажу товару на підставі контракту відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На підставі ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За умовами контракту, договірні сторони забезпечують оплату рахунків не пізніше 30-ти днів з дня відвантаження товару.
Договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено вільне укладення договору сторонами, вибір контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Обов'язок покупця оплатити повну вартість поставленого йому товару, випливає також із змісту ст. ст. 53 та 58 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі -продажу товарів (є чинною для України з 01.02.1991 року), якими передбачено обов'язок покупця оплатити вартість товару та прийняти поставку.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи строк виконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого товару настав та підлягає виконанню.
Позивач згідно міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) та рахунків-фактур № 2 від 21.02.2018 року, № 3 від 27.04.2018 року та № 4 від 16.05.2018 року поставив відповідачу товар (пиломатеріали) на загальну суму 8 400 Євро.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 8 400 Євро.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар (пиломатеріали) підлягає задоволенню повністю в розмірі 8 400 Євро.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 8 400 Євро документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 4 075 грн. 83 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Фірми TRANS-EXPONEGREASRL, SAPANTA № 1136, Maramures, Romania, CodUnicde Inregistrare (Реєстраційний код) - 25743850 Nr. Inmatriculare - J 24/637/-2009 на користь Фізичної особи - підприємця Марини Івана Миколайовича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму 8 400 Євро (Вісім тисяч чотириста євро), а також суму 4 075 (Чотири тисячі сімдесят п'ять гривень) грн. 83 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 26.10.2020 року.
Суддя Пригара Л.І.