Справа № 161/8636/20 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.
Провадження № 22-ц/802/1055/20 Категорія: 70 Доповідач: Бовчалюк З. А.
26 жовтня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2020 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Свій позов мотивує тим, що сторони з 25.09.2014 року перебували у шлюбі, який був розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.02.2020 року у справі №161/925/20. Від шлюбу у подружжя є син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.
З врахуванням вказаного, просить стягувати з відповідача в її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 3 000,00 грн. щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2020 року позов в даній справі задоволено частково.
Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини -у твердій грошовій сумі в розмірі 1 800 грн. щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення з позовом до суду, а саме - 27 травня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач та відповідач, кожен зокрема, подали апеляційній скарги.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутих аліментів на неповнолітню дитини змінити та стягувати з ОСОБА_2 аліменти в розмірі 3000 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутих аліментів змінити та стягувати з нього на користь позивача на утримання малолітньої дитини в розмірі 1200 грн.
Відповідно до вимог ч. 13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду необхідно залишити без змін.
Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Згідно з ч. 1, 2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Судом встановлено, що сторони з 25 вересня 2014 року перебували у шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.02.2020 року було розірвано ( а.с.5).
У подружжя народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.6).
Малолітній син проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні. В добровільному порядку відповідач коштів на утримання дитини не надає. Між батьками не досягнуто згоди щодо утримання дитини.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання неповнолітньої дитини то кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд.
Суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня.
Визначаючи розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд першої інстанції, застосувавши положення ст.ст.182, 184 СК України, на підставі доказів, поданих сторонами та враховуючи відсутність відомостей про зазначені позивачем доходи відповідача, виходячи із встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів у сумі 1800 грн. на дитину відповідає нормам закону та є достатнім для дитини відповідного віку, з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати дитину, а не лише батька.
Безпідставними та необґрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про неможливість сплати аліментів у визначеному судом розмірі у зв'язку з його нестабільним майновим станом, оскільки офіційно він не працює, а заробітки є не регулярними.
ОСОБА_2 є працездатною особою, не надав належних та допустимих доказів, щодо неможливості працевлаштуватись чи заборону працювати у зв'язку з захворюванням.
Вказуючи про те, що тривалий проміжок часу працював на різних роботах, відповідач не надав належних доказів про розмір його середньомісячних заробітків.
Також позивач ОСОБА_1 не обґрунтувала необхідності стягнення на дитину аліментів у заявленому нею розмірі 3000 гривень та не подала щодо саме такого розміру аліментів належних, допустимих та достовірних доказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України).
Матеріали справи не містять детального опису та розрахунку витрат, які несе позивач для утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 . При відсутності такого обґрунтованого розрахунку витрат, колегія суддів, вважає доводи ОСОБА_1 про недостатність коштів, які стягнуті судом на утримання малолітньої дитини для її гармонійного розвитку безпідставними та бездоказовими.
Крім того, при визначенні розміру аліментів, що стягуються на утримання неповнолітньої дитини, судом першої інстанції було враховано, що з відповідача стягуються аліменти на утримання дружини, з якою проживає неповнолітній син, в розмірі 1500 гривень.
Позивач у випадку зміни її майнового стану в сторону погіршення не позбавлена можливості, у передбачений законом порядок, звернутися до суду з вимогами про збільшення розміру аліментів, що стягуються на утримання неповнолітнього сина.
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг, як позивача так і відповідача, спростовуються наведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 26 жовтня 2020 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 вересня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: