печерський районний суд міста києва
Справа № 363/2739/20-ц
"19" жовтня 2020 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Литвинової І. В.,
при секретарі судових засідань Винник С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації трьох відсотків річних,
08 вересня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва, на виконання ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року, надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 09 вересня 2020 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
18 вересня 2020 року ухвалою судді відкрито у справі провадження для розгляду у спрощеному порядку без виклику сторін у судове засідання.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, виходячи з наступного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові від 01 березня 2013 року № 3 вказав, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Так, позивач просить стягнути з Державного бюджету України компенсацію 3 % річних у сумі 1 477, 03 грн шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку, передбачену статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статті 625 та 1173 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. Із наведених положень можна зробити висновок, що процедури, передбачені згаданим Законом, є особливим елементом завершальної стадії судового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 3, частиною шостою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Згідно з частиною першою статті 5 згаданого Закону в разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Із наведеного випливає, що: перерахування коштів є одним з етапів особливої процедури виконання судового рішення, передбаченої цим Законом; порушення, скоєне під час цього етапу, є процедурним порушенням; компенсація - це різновид процедурної відповідальності, тобто відповідальності за процедурне порушення.
У зв'язку з цим норми Цивільного кодексу України, у тому числі щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання (стаття 625), відшкодування шкоди (глава 82), які стосуються інституту цивільної відповідальності як матеріально-правового за своєю природою, не поширюються на зазначений інститут компенсації, що є процедурно-правовим за своєю природою.
Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори про стягнення компенсації за порушення строків перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів на підставі статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Так, хоча позивач і обґрунтовував свій позов нормами цивільного права, правильним є віднесення даного спору до категорії адміністративних, оскільки визначальними за наведених у ньому обставин є процедурно-правовий порядок.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо вона не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 1-20, 43, 49, 255, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації трьох відсотків річних.
Роз'яснити позивачу його право на звернення з позовом до адміністративного суду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І. В. Литвинова