26 жовтня 2020 року м. Житомир справа № 240/17618/20
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській обл. про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області у якому просить:
- визнати протиправною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідківського А.С. від 21.09.2020 ВП № 62243946 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.;
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідківського А.С. від 21.09.2020 ВП № 62243946 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
В обґрунтування позову вказано, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 у справі №240/3817/19, яке набрало законної сили 11.07.2019, визнано дії Управління неправомірними та зобов'язано починаючи з 24.01.2019 провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи, понад встановлений стаж 20 років, але не більше 75% заробітку.
На виконання зазначеного рішення суду ОСОБА_1 проведено перерахунок починаючи з 24.01.2019 відповідно до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи, понад встановлений стаж 20 років, але не більше 75% заробітку.
Позивач вказує, що судове рішення по справі № 240/3817/19 виконано ним в повному обсязі у відповідності до мотивувальної та резолютивної частин, а тому у відповідача були відсутні підстави для винесення постанови про накладення штрафу в порядку ст. 75 Закону № 1404. Крім того, позивач наголошує, що рішення суду виконано добровільно, до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою від 09.10.2020 було відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо забезпечення позову.
У встановлений судом строк відповідачем було надано відзив на позовну заяву за змістом якого просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що оскільки пенсія позивачу призначена згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та враховуючи особливості, передбачені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» перерахунок пенсії ОСОБА_1 має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років для жінок і 20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік. Відповідач вказує, що з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області було встановлено, що для проведення перерахунку розмір пенсії ОСОБА_1 було зменшено, що свідчить про те, що боржник вчинив певні дії, а саме видав розпорядження з метою невиконання судового рішення у спосіб визначений виконавчим документом, а тому оскаржувана постанова є правомірною.
Усною ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання ОСОБА_1 , який є стягувачем у виконавчому провадженні ВП № 62243946 було залучено до розгляду справи у якості третьої особи.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та заперечував щодо задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Третя особа та її представник також заперечували щодо задоволення позову.
Після наданих сторонами пояснень, суд усною ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд дійшов наступного висновку.
У ході судового розгляду справи було встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 у справі №240/3817/19, було задоволено позов ОСОБА_1 та визнано протиправними дії Житомирського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок пенсії із збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи понад мінімальний стаж 20 років згідно з п.2 ст.56 Закону України №796-ХІІ.
Зобов'язано Житомирське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, починаючи з 24 січня 2019 року провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі збільшенням на 1% заробітку за кожний рік роботи, понад встановлений стаж 20 років, але не більше 75%. заробітку.
З врахуванням ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07. 2019 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 у справі №240/3817/19 набрало законної сили.
З метою виконання зазначеного судового рішення Житомирським окружним адміністративним судом 28.08.2019 було видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідківського А.С. від 04.06.2020 було відкрито виконавче провадження ВП № 62243946 з примусового виконання судового рішення у справі №240/3817/19 та встановлено боржнику час для добровільного виконання судового рішення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 07.07.2020 №0600-0305-8/31729 від 07.07.2020 повідомило державного виконавця, що при проведені перерахунку пенсії, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2019 по справі № 240/3817/19, розмір пенсії ОСОБА_1 з 24.01.2019 становить 1624,32 грн., а саме:
1510,44 грн. - основний розмір пенсії;
113,88 грн. - додаткова пенсія особам, віднесеним до 3 категорії (Ліквідатор) пост.№ 112 п. 5.
У зв'язку з тим, що в результаті проведеного перерахунку пенсії, розмір пенсії зменшується, виплата продовжується у попередньому розмірі.
Крім того, у листі вказано, що рішення суду виконано добровільно, до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
На підтвердження вказаних обставин Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було надано копію розпорядження №808918 від 08.08.2019.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідківського А.С. від 21.09.2020 ВП № 62243946 на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за невиконання рішення суду повному обсязі без поважних причин було накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог та надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону, зокрема, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першою статті 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону).
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Суд зазначає, що постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Також, суд звертає увагу на те, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
Суд наголошує, що у мотивувальній частині судового рішення у справі №240/3817/19 було чітко вказано, що перерахунок призначеної позивачу ( ОСОБА_1 ) пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для нього мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
Вказані обставини спростовують твердження позивача щодо того, що судове рішення по справі № 240/3817/19 виконано ним в повному обсязі у відповідності до мотивувальної та резолютивної частин, оскільки самим позивачем не заперечується факт того, що при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 розмір його пенсії зменшився, а тому виплати здійснюються у попередньому розмірі.
Також з огляду на ці ж обставини, суд вважає безпідставним твердження позивача, що ним було у добровільному порядку виконано судове рішення у справі №240/3817/19 до відкриття виконавчого провадження.
З огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини та норми законодавства, які їх регулюють суд дійшов висновку, що державним виконавцем правомірно застосовано до позивача штраф за невиконання судового рішення у повному обсязі без поважних причин.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваної постанови, тому у задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.С. Токарева