Справа № 645/4875/20
Провадження № 2/645/1860/20
20 жовтня 2020 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:
Головуючого судді - Шарка О.П.
при секретарі судових засідань - Христенко А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом електроенергії Акціонерного товариства«Харківобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості спожитої електроенергії,
Комунальне підприємство «Харківобленерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути вартість спожитої електроенергії у розмірі 3008 грн. 79 коп.
Позивач в обґрунтування позовних вимог за позовом зазначав, що відповідач ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем електричної енергії. Відповідач свого обов'язку щодо сплати за надані послуги своєчасно та в повному обсязі не здійснює, у зв'язку з чим, станом на 31.12.2018 року має заборгованість за спожиту електроенергію за період з 20.08.2017 року по 31.12.2018 року в розмірі 3008 грн. 79 коп., на показники приладу обліку 020318. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 3008 грн. 79 коп., а також судові витрати.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова області від 27.08.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явилася, надала суду заяву, в якій просив розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала повністю, та просила суд постановити по справі заочне рішення.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, хоча про час, дату та місце слухання справи повідомлялися у встановленому законом порядку за місцем реєстрації, про що свідчать конверти, які повернулися на адресу суду із зазначенням причини повернення - за закінченням терміну зберігання, причини неявки суду не повідомляв, відзиви на позовну заяву не надходили, а тому суд за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК Україна, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасним існуванням умов, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вислухавши пояснення представника, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що предявляється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини і відповідні ним правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем електричної енергії.
Відповідач свої обов'язки щодо сплати за надані послуги своєчасно та в повному обсязі не здійснює, у зв'язку з чим, станом на 31.12.2018 року має заборгованість за спожиту електроенергію за період з 20.08.2017 року по 31.12.2018 року в розмірі 3008 грн. 79 коп., на показники приладу обліку 020318.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-ІV, законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст. 1 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-ІV, комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-ІV, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Взаємовідносини між споживачами електричної анергії та електропостачальником регулюються Законом України «Про ринок електричної енергії» №2019-VIII від 13.04.2017 року та «Правила роздрібного ринку електричної енергії», затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 року (далі - Правила).
Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» №2019-VIII від 13.04.2017 року, розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку.
Відповідно до п. 1.2.7 Правил постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Згідно з п.п. 2 п. 5.5.5 Правил споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Враховуючи наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 в добровільному порядку не здійснює оплату за спожиту електроенергію, отже зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ «Харківобленерго» обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 509, 526, 611, 638, 639, 714 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 279, 280-283 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Харківобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості спожитої електроенергії - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (п/р НОМЕР_2 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313, ЄДРПОУ 00131954) заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 3008 грн. 79 коп. (три тисячі вісім гривень сімдесят дев'ять копійок) за період з 20.08.2017 року по 31.12.2018 року.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (п/р НОМЕР_2 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313, ЄДРПОУ 00131954) сплачений судовий збір у розмірі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривні).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Харківської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений 20 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя