Справа № 645/4821/20
Провадження № 2/645/1842/20
15 жовтня 2020 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді- Шарка О.П.
при секретарі судових засідань - Христенко А.В.
розглянувши у відкритому судому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що за договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку було надано в безстрокове користування земельну ділянку по АДРЕСА_1, на якій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 побудували домоволодіння, яке прийняте в експлуатацію рішенням виконкому Московської районної ради депутатів трудящих від 11.05.1965 року. Право власності на 1/2 частину домоволодіння було зареєстровано в КП „Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_7 , проте право на іншу 1/2 частину домоволодіння ОСОБА_6 зареєстровано не було. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 . Спадщину прийняла ОСОБА_2 та її брат ОСОБА_5 , оскільки вони звернулися до нотаріальної контри з відповідними заявами, але оформити спадщину не змогли, оскільки 1/2 частина спірного домоволодіння не була зареєстрована КП „Харківське міське БТІ". Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.09.2012 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 . Чоловік позивача ОСОБА_5 оформити спадщину не встиг, так як помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що позивач є донькою спадкодавця, постійно проживала разом із ним на момент відкриття спадщини та від спадщини не відмовився, просила визнати за нею право власності на 1/4 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, надала суду пояснення аналогічні виклдаеним у позовній заяві.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду заяви повідомлялися заздалегідь і належним чином, надали суду відзиви, в яких зазначили, що викладені в позовних вимог обставини відповідають дійсності, проти задоволення позовних вимог в повному обсязі не заперечували.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що надані підприємствами - виробниками/виконавцями житлово-комунальних послуг відомості про заборгованість є неправомірними , які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст.9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У ході судового розгляду встановлено, що відповідно до договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 07.08.1957 року ОСОБА_6 , відповідно до рішення виконкому Сталінської райради депутатів трудящих № 105 від 24.05.1957 року відведена земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 було збудовано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який прийнятий в експлуатацію рішенням виконавчого комітету Московської районної ради депутатів трудящих від 11.05.1965 року, житловою площею 72,90 кв.м..
За ОСОБА_7 рішенням народного суду Московського району м.Харкова від 09.06.1965 року було визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, ОСОБА_6 , право власності на свою частину будинку не оформив.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР (чинного на час смерті ОСОБА_6 ) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).
Спадщину після смерті ОСОБА_6 фактично прийняли ОСОБА_2 та її брат ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №17721 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 ).
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.09.2012 року (справа 2033/2965/2012, провадження 2/2033/1381/2012) встановлено, що відповідно до договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 07.08.1957 року ОСОБА_6 , згідно рішення виконкому Сталінської райради депутатів трудящих № 105 від 24.05.1957 року відведена земельна ділянка по АДРЕСА_1 . Цим же заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину домоволодіння №3 по проїзду в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 . Рішення набрало законної сили.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2014 року (справа 645/12695/13, провадження №2/645/589/14 )встановлено, що син ОСОБА_6 - ОСОБА_5 звернувся до 12 Харківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але оформити право на спадщину не встиг, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 . Заповіту ОСОБА_5 не залишив, тому право на спадщину після його смерті одержують спадкоємці за законом. Цим же рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/12 частину домоволодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 7 травня 2020 року (справа 645/4991/19, провадження 2/645/234/20), визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 1/12 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Позивачка є спадкоємцем за законом першої черги на підставі ст. 529 ЦК України ( в редакції 1963 року), оскільки є дружиною померлого ОСОБА_5 (свідоцтво про одруження серія НОМЕР_3 .
Згідно 549 ЦК України (в редакції 1963 року ) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Постановою П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори від 30.01.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 через відсутність оригіналів правоустановчих документів.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Цивільним кодексом України передбачена черговість спадкоємців за законом, відповідно до якої у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Також, згідно діючого законодавства, ч. 3 ст.1268 ЦК України, спадкоємці, які постійно мешкали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаються прийнявшими спадщину, якщо під час строку, встановленого ст.1270 ЦК України, вони не заявили про відмову від спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач фактично прийняла спадщину, оскільки на момент відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем.
Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.
У відповідності до вимог ст.ст.1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування одержують особи, зазначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до вимог ст.ст.1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування одержують особи, зазначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до статі 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
У своєму інформаційному листі №10-1387 від 27.09.2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що відповідно до ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Згідно зі ст.3 зазначеного закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набирання чинності цим Законом, визнаються державою.
Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
З врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин справи, суд оцінивши, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що вимоги позивача знайшли своє доведення в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 16,392, 328,1218, 1261, 1267 ЦК України, ст.ст. 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК, Конституцією України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_4 , право власності на 1/12 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 23.10.2020 року.
Позивач: ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , іпн. НОМЕР_5 , АДРЕСА_3
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , іпн. НОМЕР_6 , АДРЕСА_4
Повний текст рішення виготовлено 22.10.2020 року.
Головуючий суддя -