23.10.2020
642/6192/17
1-кп/642/228/20
23 жовтня 2020 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинувальним актом у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_9 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 12,13, ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 185 КК України та ОСОБА_10 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 12, ч.2 ст. 115 КК України, -
В провадженні суду знаходиться вищезазначене кримінальне провадження.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 08 вересня 2020 року строк тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продовжено на 60 днів до 06 листопада 2020 року.
Враховуючи те, що головуючий у справі до спливу строку дії запобіжного заходу буде знаходитись у щорічній відпустці, що унеможливить розгляд питання продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 безпосередньо перед його спливом, суд вважає за необхідно вирішити це питання у даному судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до нього вказаного запобіжного заходу. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Прокурор, в судовому засіданні у зв'язку з цим, просив продовжити ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи вагомість доказів у вчиненні тяжкого злочину, наявний ризик переховування від суду обвинуваченими, внаслідок їх репутації, та з метою запобігання вчинення ними іншого кримінального правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_9 заперечував проти продовження тримання під вартою, вважав за можливе обрати більш м'який запобіжний захід.
ОСОБА_10 посилався на розсуд суду.
Згідно із ч. 2 ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченими переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні не завершено, усі докази по справі не дослідженні, а тому існує певна ймовірність того, що обвинувачені можуть незаконно впливати на свідків та з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій щодо переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Так, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого п.п.12, 13 ч.2 ст.115 КК України, тобто у скоєнні особливо тяжкого злочину, а саме у протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб та особою, яка раніше вчинила умисне вбивство. Санкція ч.2 ст.115 КК України передбачає найбільш тяжкий вид покарання у виді довічного позбавлення волі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім цього, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Рішенням Європейського суду з прав людини «Клоот проти Бельгії» визначено, що «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 які раніше судимі; відбували покарання у виді позбавлення волі; неодружені; офіційно не працевлаштовані та законних джерел прибутку не має, можуть вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Колегія суддів вважає, що з огляду на фактичні обставини цього кримінального провадження, зокрема неповоротних наслідків від вчиненого злочину смерть потерпілого; вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння у за попередньою змовою групою осіб; ступінь тяжкості вчинених злочинів; даних про особу обвинуваченого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою є виправданим.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, є суб'єктивними, оскільки повністю спростовуються відомостями матеріалів судового провадження та висновками суду, що зазначені в оскаржуваному судовому рішенні.
З урахуванням фактичних обставин вчинення злочину, зокрема невідворотних наслідків - смерть потерпілого, вчинення злочину у стані алкогольного спяніння за попередньою змовою групою осіб, ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про особу обвинувачених, їх чисельні судимості, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, а тому продовження дії запобіжного заходу є виправданим.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами обвинуваченого ОСОБА_9 .
Керуючись ст. ст. 331, 372 КПК України, суд,-
Продовжити обвинуваченим ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 строк тримання під вартою на 60 діб, тобто до 21 грудня 2020 року.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3