"18" вересня 2020 р.
Ленінський районний суд м. Харкова
іменем України
18 вересня 2020 року Справа № 642/4765/20;
Провадження № 2-о/642/197/20
Суд у складі: Головуючого судді Євтіфієва В.М.;
Секретаря Пшеничної Т.М.,
за відсутністю заявника, його представника, зацікавленої особи, повідомлених про день та час розгляду справи, розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини; зацікавлені особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ'янському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 -
ОСОБА_1 , 25.06.2019 зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , від якого народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у місті Луганську, Луганської області.
В обґрунтування заяви заявник зазначив, що отримати свідоцтво народження у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт народження відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації народження відповідно до статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Встановлення факту народження необхідно за для того, щоб зареєструвати народження дитини та отримати свідоцтво встановленого зразка. Іншого способу за для отримання свідоцтва, ніж звернення до суду, немає.
У судове засідання заявник, його представник, зацікавлені особи не з'явилися, про дату та час слухання справи повідомлялися.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, встановив, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд вправі встановити факт народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Підставою для встановлення факту народження є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про народження громадянина в певний час і за певних обставин.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 25.06.2019, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 25.06.2019 зареєстрували шлюб.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Лганськ, Луганської області.
Відповідно до лікарняної довідки про народження від ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 народила дитину чоловічої статі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до листа начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ'янському районах у м. Харкові Тетяни Вдовіної від 16.09.2020 № 2799/22.309, заявнику відмовлено у проведенні державної реєстрації народження, у зв'язку з тим, що документ виданий органами на тимчасово окупованій території та не створює правових наслідків.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України», особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Згідно ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, встановлено, що дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Статтею 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
З огляду на наведене, суд приймає до уваги свідоцтво про народження дитини видане на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження та визнає вказану в цьому документі інформацію в даному випадку достатнім доказом на підтвердження факту народження дитини.
Вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини», а також Молдови та Росії (зокрема, «Мозер проти Республіки Молдова та Росії»), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також те, що встановлення факту народження породжує юридичні наслідки, тобто від нього залежить виникнення особистих чи майнових прав заявника; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення, заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт народження дитини.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви про встановлення факту народження, оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати свідоцтво про народження дитини, виданого державним органом України.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника; справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду; у рішенні про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків; рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 89, 264, 265, 268, 315-319, 430 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення факту народження дитини; зацікавлені особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ'янському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 11), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) - задовольнити.
Вважати ОСОБА_3 , громадянина України, дитину чоловічої статі, народженим ІНФОРМАЦІЯ_2 , у м. Луганськ, Луганської області, Україна, батьками якої є мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; батько дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня його проголошення.
Учасники справи, яким повний текст рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня вручення повного рішення суду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду допустити до негайного виконання.
Копію судового рішення невідкладно надіслати заявнику, його представнику, зацікавленій особі та органу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації народження.
Рішення складено 18.09.2020.
Суддя В.М. Євтіфієв