Справа №755/3324/20
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12575/2020
13 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Коліснику В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Желудкова Владислава Володимировича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року (суддя Гончарук В.П.) про відмову у забезпеченні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю та визначення способу виховання дитини у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з батьком та визначення способу виховання дитини,
встановила:
у лютому 2020р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком та визначення способу участі матері у вихованні дитини шляхом їх побачень у будь-який час, проте за попередньою домовленістю з батьком, з обов'язком вчасно (з зазначенням дати та часу) повертати дитину батькові, при чому перші три зустрічі проводити у присутності психолога задля встановлення психологічного стану матері та її поведінки з сином.
У квітні 2020р. ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю та визначення способу участі батька у вихованні дитини у запропонований нею спосіб.
4 серпня 2020 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Желудковим В.В. подана заява про забезпечення зустрічного позову шляхом зупинення виконання розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №810 від 4 жовтня 2019р. в частині визначення способу спілкування ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вирішення спору шляхом ухвалення Дніпровським районним судом м. Києва рішення у даній справі, посилаючись на те, що розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації визначений графік зустрічей батька з сином, який просить змінити ОСОБА_1 , оскільки останнім порушуються права дитини, який не може проводити час з матір'ю у вихідні дні,
крім того, продовження виконання даного розпорядження може призвести до негативного впливу на дитину.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Желудков В.В. просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви.
Представник відповідача посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали та зазначає, що встановлений розпорядженням графік зустрічей грубо порушує права дитини, яка не може проводити вихідні дні з матір'ю, а також розпорядженням не визначена поведінка батьків у разі хвороби дитини або під час дії карантину.
Також представник ОСОБА_1 вважає, що існують підстави для обмеження права ОСОБА_2 на спілкування з дитиною, а продовження виконання розпорядження з урахуванням тривалості розгляду справи може призвести до негативного впливу на малолітню дитину, так як син сторін зазнає психотравмуючого впливу внаслідок сімейної ситуації, що склалася.
Представник ОСОБА_1 посилається на грубе порушення судом норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, так як у мотивувальній частині ухвали зазначено про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а судом не обґрунтовано відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову та не враховано, що не вжиття заходів забезпечення позову призводить до тиску на відповідача з боку позивача та третьої особи шляхом складання Службою у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації безпідставних протоколів про адміністративні правопорушення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у її задоволенні, ухвалу суду залишити без змін, посилаючись необґрунтованість заяви про забезпечення позову, оскільки в ній не зазначено, в чому полягає загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, не аргументована співмірність заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам. Крім того, вважає, що звертаючись із даною заявою, ОСОБА_1 хоче уникнути адміністративної відповідальності за невиконання розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №810 від 4 жовтня 2019р.
Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.104), у судове засідання свого не направила, клопотання про його перенесення не подала, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність її представника.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Желудкова В.В., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення ОСОБА_2 , який просив залишити ухвалу суду без змін, вивчивши надані копії матеріалів цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 260 ЦПК України передбачено, що ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції обмежився описовою частиною та зазначенням закону, який регулює вирішення заяви про забезпечення позову. Також суд першої інстанції послався на положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику
застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», які стосуються господарської діяльності юридичних осіб та не пов'язані з даним спором.
Отже, доводи апеляційної скарги про необґрунтованість ухвали суду є правомірними.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Пунктами 1-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (пункт 10).
Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 3 ст. 159 СК України за заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
З наданих копій матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю та визначення способу участі батька у вихованні дитини у запропонований нею спосіб.
Разом з цим, заява про забезпечення позову не містить обґрунтування, як саме невжиття заходів забезпечення позову у спосіб, визначений ОСОБА_1 , може ускладнити ефективний захист її прав чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення зустрічного позову.
Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 810 від 4 жовтня 2019 року визначено участь батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітнім сином кожного тижня з п'ятниці після закінчення занять в школі до 17:00 години неділі. У період весняних, літніх, осінніх та зимових канікул: кожні весняні та осінні канікули непарного року, у період зимових канікул з 3 січня непарного року до закінчення
зимових канікул у непарному році, у період зимових канікул з дати початку зимових канікул у непарному році до 3 січня парного року. У період літніх канікул з 16 червня по 30 червня, з 21 липня по 31 липня, з 11 серпня по 31 серпня, в разі необхідності може бути змінено за домовленістю з матір'ю дитини ОСОБА_1 .
З пояснень ОСОБА_2 під час розгляду апеляційної скарги судом встановлено, що графік його зустрічей з дитиною, визначений вищезазначеним розпорядженням, був запропонований ОСОБА_1 , що не спростував її представник.
Також з наданих сторонами пояснень, численних постанов про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за невиконання розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 810 від 4 жовтня 2019 року та перешкоджання ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною, інформаційної довідки про результати діагностичної роботи з малолітнім на момент обстеження № 6 від 19 лютого 2020р., виданої Дніпровським районним в м. Києві центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді вбачається, що між батьками дитини склалися конфлікті відносини, у результаті чого батько позбавлений можливості спілкуватися з сином тривалий час, тому зупинення виконання розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації взагалі позбавить ОСОБА_2 можливості спілкуватися з сином, що не буде відповідати інтересам дитини і може призвести до втрати взаємозв'язку між батьком та сином, враховуючи тривалий час розгляду справи судом.
Доводи апеляційної скарги, що існують підстави для обмеження права ОСОБА_2 на спілкування з дитиною, а продовження виконання розпорядження з урахуванням тривалості розгляду справи може призвести до негативного впливу на малолітню дитину, так як син сторін зазнає психотравмуючого впливу внаслідок сімейної ситуації, що склалася, належними доказами не підтверджені і не можуть бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 права на спілкування з сином.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції).
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни
несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини
є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Ні ОСОБА_1 , ні її представником не надано суду доказів, що спілкування ОСОБА_2 з сином має негативний вплив на дитину, що батько жорстоко поводиться з дитиною, тому колегія суддів не вбачає підстав для позбавлення батька права на спілкування з сином у спосіб, визначений розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 810 від 4 жовтня 2019 року, на період розгляду даної справи судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції вищезазначені обставини не оцінив, допустив порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, однак прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, тому колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає зміні в частині її мотивування.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Желудкова Владислава Володимировича задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2020 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк