ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 жовтня 2020 року м. Київ № 640/13012/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженні, без виклику сторін, адміністративну справу
за позовом доГромадянина Афганістану ОСОБА_1 Державної міграційної служби України
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Афганістану ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач, ДМС) про визнання протиправним та скасування рішення ДМС від 25 березня 2020 року №43-20 про залишення без розгляду скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання повторно розглянути скаргу на рішення територіального органу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача прийняте формально, без врахування обставин, на які посилається позивач, оскільки ним надано аргументи щодо необхідності захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається про незгоду із заявленими позовними вимогами, в якому зазначено про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що позивачем не надано жодних доказів щодо наявнсті загрози для нього у країні громадянської належності.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, народився в Ісламській Республіці Афганістан, м. Майдан Вардак, район Нахр, за національністю - пушту, віросповідає іслам (суніт), одружений на громадянці Афганістану ОСОБА_3 та має двох неповнолітніх дітей.
22 червня 2017 року позивач вперше звернувся до Головного управління ДМС у м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що в Афганістані його життю загрожує небезпека через відмову йти на службу до лав терористичної організації «Талібан», життя в цій країні позбавлене відчуття спокою та безпеки.
За результатами звернення наказом ГУ ДМС у м. Києві від 13 липня 2017 року №308 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду скарги позивача на наказ ГУ ДМС у м. Києві від 13 липня 2017 року №30 ДМС України прийнято рішення від 08 листопада 2017 року №104-17 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС України про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За наслідками оскарження рішення ДМС України від 08 листопада 2017 року №104-17 в рамках адміністративно справи №826/1480/18 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року, позовну заяву залишено без розгляду.
12 листопада 2019 року позивач повторно звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою у зв'язку з обставинами, які, на думку позивача, є новоиявленими у справі, а саме: в Афганістані ОСОБА_1 хочуть вбити; нові атаки в країні; неможливість жити у постійному страху; небажання влади захистити від бандитів, їх самих вбивають.
03 грудня 2019 року Центральним міжрегіональним управлінням державної міграційної служби у м. Києві та Київській області було складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту.
Наказом Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 02 грудня 2019 року №809 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Афганістану ОСОБА_1 , про що позивача повідомлено повідомленням від 02 грудня 2019 року №343, отриманим 03 грудня 2019 року.
Не погоджуючись із таким рішенням позивач подав скаргу до ДМС України на рішення Центрального Міжрегіонального Управління ДМС України у м Київ та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25 березня 2020 року ДМС України складено висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до якого за результатами дослідження особової справи позивача та його скарги встановлено, що строк направлення скарги сплинув 10 грудня 2019 року, а скаргу подано 12 грудня 2019 року, у зв'язку з чим скаргу позивача доцільно залишити без розгляду.
Рішенням ДМС України від 25 березня 2020 року №43-20 скаргу позивача залишено без розгляду на підставі частини п'ятої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», підпункту «в» пункту 8.3 розділу VIII Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки скаргу подано після закінчення строків оскарження, про що позивача повідомлено повідомленням від 16 квітня 2020 року №130, отриманим 09 червня 2020 року.
Незгода позивача з вказаним рішенням ДМС України, обумовила останнього на звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові відносини у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини шостої, сьомої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі по тексту - Правила).
Відповідно до п.8.3 Правил за результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень:
а) про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) про залишення скарги без розгляду.
У лівій частині першого аркуша рішення передбачається місце для фотокартки заявника або відцифрованого зображення його обличчя, яке може виконуватися способом принтерного друку.
Пунктом 8.4 Правил визначено, що ДМС залишає скаргу без розгляду, якщо:
а) скаргу подано особою, яка згідно з Законом не має права подавати таку скаргу;
б) на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
в) надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
г) скаргу подано після закінчення строків, визначених Законом.
Так, матеріалами справи підтверджено, що повідомленням про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02 грудня 2019 року №343 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; повідомлення отримано 03 грудня 2019 року, про що свідчить підпис позивача із зазначенням дати отримання на вказаному повідомленні; також у скарзі позивач зазначає, що повідомлення отримано ним 02 грудня 2019 року.
При цьому, скарга у порядку статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», датована 12 грудня 2019 року, містить відмітку про отримання її відповідачем 12 грудня 2019 року №32887-19, тобто, з пропуском законодавчо встановленого строку 5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову.
Суд зазначає, що у скарзі позивач жодним чином не обгрунтовує поважність пропуску строку звернення зі скаргою, не зазначає про наявність причин та не надає жодних доказів на підтвердження для пропуску строку звернення до ДМС України зі скаргою на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Слід зазначити, що дотримання законодавчо встановлених строків є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків відносини стають стабільними.
Крім того, матеріали справи не містять жодних обгрунтувань та доказів, які б підтверджували наявність у позивача поважних причин, за яких ним пропущено встановлений положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» строк звернення зі скаргою до ДМС України на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як і відсутні докази неможливості звернення його зі скаргою протягом встановленого строку.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли свого документального та нормативного підтвердження під час судового розгялду справи та не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність спірного рішення та своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог громадянина Афганістану ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова