ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 жовтня 2020 року м. Київ № 640/15115/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_2
до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у
м. Києві та Київської області Дніпровський районний відділ
про визнання протиправною відмову, зобов'язання вичинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом з адміністративним позовом до Дніпровського районного відділу Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві в оформленні та видачі паспорту неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки зразка 1994 року;
- зобов'язати Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки зразка 1994 року з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка. При цьому, звертаючись в інтересах неповнолітньої дочки до відповідача із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, відмовився від отримання паспорту з безконтактним електронним носієм, оскільки такий носій містить персональні дані, від обробки яких позивач відмовився.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі правилами спрощеного позовного провадження. Зобов'язано відповідача подати до суду протягом 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказану ухвалу відповідач отримав 15 липня 2020 року, проте відзив на позовну заяву не подав.
Станом на час вирішення справи, відповідачем відзиву подано не було.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
15 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Дніпровського районного відділу Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
За результатами розгляду даної заяви відповідач листом від 06 травня 2020 року № 8027-1522/8027.2-20 повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" запроваджено з 01 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Також, зазначено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби в Житомирській області зобов'язано оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХП. З метою реалізації вказаного рішення Кабінетом Міністрів України прийнято постанова від 03 квітня 2019 року №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302" (набрання законної сили 07 червня 2019 року), якою передбачається, Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що надрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. На підставі вказаного відповідач зазначив, що належних підстав для оформлення позивачу паспорту громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки немає.
Не погоджуючись із вказаною відмовою відповідача, яка проявилась у невидачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ (далі по тексту - Закон №2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до вказаної статті 5 Закону №2235-ІІІ прийнято постанову Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, якою затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - Положення №2503-ХІІ).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8-11 Положення №2503-ХІІ Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини. Ці документи виготовляються і оформляються відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіаціїБланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав.
Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (надалі - Закон №5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно зі статтею 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до частин другої, четвертої та шостої статті 14 Закону №5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону №5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:
1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;
2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);
3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;
4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом не передбачено визначення поняття "документ".
Разом з цим відповідно до статті 21 Закону №5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно з відповідачем, відповіді на заяву позивача, відповідач фактично зазначає, що на даний час паспорт громадянина України виготовляється у формі книжечки виключно на підставі рішення суду. Даною відповіддю відповідач фактично відмовив у видачі позивачу паспорта громадянина України раніше встановленого зразка (1992 року) у формі книжечки.
Суд зазначає, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки. Також цей порядок містить положення пункту 53, яким визначаються документи, які подаються до оформлення паспорту, однак рішення суду щодо видачі паспорту книжечки не містить.
Отже, відповідач своїми діями щодо неоформлення паспорта громадянина України ОСОБА_2 (2004 року народження) у формі паспортної книжечки порушує його особисті права, що не відповідає основоположним приписам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997).
Беручи до уваги суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач), а також правове регулювання правовідносин, в яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
Положення статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19 вересня 2018 року у згаданій зразковій справі, є обов'язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.
За правилами статті 291 Кодексу адміністративного суду міста Києва суди повинні враховувати висновки Верховного Суду у зразковій справ під час ухвалення рішення у типовій справі.
При цьому суд зазначає, що у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 зазначено право будь-якого громадянина надавати чи не надавати згоду на відповідну обробку персональних даних, тому наявність чи відсутність релігійних переконань, в даній справі, не потребує доведення, оскільки первинною є саме наявність чи відсутність згоди на відповідну обробку персональних даних.
Суд зазначає, що вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом), не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Дніпровський районний відділ Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області своїми діями прямо порушує права ОСОБА_2 передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, оскільки неоформлення йому паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через його відмову від збирання персональних даних, що не призводить до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямоване проти цих людей чи держави, обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
Суд критично ставиться до твердження Дніпровського районного відділу Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, щодо застосування до цих правовідносин Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 червня 2019 року № 456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за № 620/33591, оскільки такий порядок регламентує питання подання документів, їх розгляду та прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої вже прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Тобто, оскільки відносно позивача на момент звернення за отриманням паспорту відповідне рішення суду не приймалося, то й відсутні підстави для застосування вказаного Тимчасового порядку.
Крім того, жодних зауважень щодо поданої заяви відповідь Дніпровського районного відділу Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області не містять.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправною відмову Дніпровського районного відділу Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо не оформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки зразка 1994 року підлягає задоволенню.
Враховуючи встановлені обставини цієї справи та правове регулювання відносин з яких виник цей спір, а також з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, для належного захисту порушених прав позивача слід також зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Дніпровського районного відділу Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, що міститься у листі від 06 травня 2020 року № 8027-1522/8027.2-20 щодо не оформлення паспорту неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
3. Зобов'язати Дніпровський районний відділ Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки зразка 1994 року з проставленою відміткою місця проживання - без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - відсутній) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - відсутній) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського районного відділу Центрального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 14-А, код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Аверкова