ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 жовтня 2020 року м. Київ № 640/10391/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження з особливостями, визначеними статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва
Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
про визнання протиправною та скасування постанови від 22 лютого 2019 року ВП №58459954 про відкриття виконавчого провадження,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Шевченківський РВДВС м. Києва) та просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Красноштан І.Л. від 22 лютого 2019 року ВП №58459954 про відкриття виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14 вересня 2017 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №761/4494/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року у сумі 540 810,65 доларів США, що еквівалентно 4 319 95, 47 грн. за курсом НБУ, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження; встановити початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 4 038 742,00 грн. для його подальшої реалізації.
Старшим державним виконавцем Шевченківського РВДВС м. Києва Красноштан І.Л. 20 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження №54738155 за виконавчим листом, виданим судом 14 вересня 2017 року, проте 27 серпня 2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Одночасно припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення суду.
Того ж дня винесено іншу постанову - про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% вартості майна боржника - 431 999,54 грн.
Надалі, представник позивача Шашенок Я.В. з даних Єдиного реєстру боржників дізнався про відкриття відповідачем виконавчого провадження №58459954 від 22 лютого 2019 року, ознайомившись з яким встановив, що виконавчим документом, на підставі якого відкрито виконавче провадження, є постанова №54738155 від 27 серпня 2018 року про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 431 999,54 грн., видана Шевченківським РВДВС м. Києва.
Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що жодних дій спрямованих на примусове виконання судового рішення відповідачем в рамках здійснення виконавчого провадження №54738155 не вчинялося. При цьому ж позивач зазначає, що після повернення державним виконавцем Красноштан І.Л. виконавчого листа №761/4494/13-ц стягувачу - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» без виконання, приватним виконавцем Пишним А.В. 29 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження №57101949 за тим самим виконавчим листом, у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору - основної винагороди приватного виконавця у розмірі 431 999,54 грн.
У межах виконавчого провадження №57101949 в результаті проведення електронних торгів ДП «Сетам» предмет іпотеки було реалізовано, у зв'язку з чим виконавцем було знято арешт з квартири та винесено постанову від 18 жовтня 2018 року про закінчення виконавчого провадження.
Посилаючись на те, що існування оскаржуваної постанови призведе до подвійного стягнення з неї виконавчого збору, а також на інші підстави, зокрема на обставини пропущення тримісячного строку, визначеного Законом України «Про виконавче провадження» для пред'явлення виконавчого документу для виконання, а також обов'язку з відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160,161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду від 10 липня 2020 року, позивачем оскаржено її до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд провадити суддею одноособово з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, призначено судове засідання на 17 вересня 2020 року, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, зобов'язано відповідача надати завірені копії матеріалів виконавчого провадження №58459954.
В судовому засіданні 17 вересня 2020 року оголошено перерву у зв'язку з ненадходженням матеріалів виконавчого провадження від відповідача.
Витребувані матеріали виконавчого провадження надійшли до суду від відповідача 23 вересня 2020 року, проте відзиву на позовну заяву Шевченківським РВДВС м. Києва не надано.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судовому засіданні 08 жовтня 2020 року представником позивача надані пояснення по суті позовних вимог, судом вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Києва Красноштан І.Л. від 20 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження №54738155 за виконавчим листом №761/4494/13-ц від 14 вересня 2017 року, виданим Шевченківським районним судом міста Києва, про звернення стягнення на предмет іпотеки на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», а саме: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року у сумі 540 810,65 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ 4 319 995,47 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 436 664,02 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом у сумі 5 898,34 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 55 869,56 доларів США, пені за прострочення погашення кредиту у розмірі 34 982,30 грн., пені за прострочення погашення відсотків у розмірі 350 744,93 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження; встановити початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 4 038 742,00 грн. для його подальшої реалізації.
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Києва Красноштан І.Л. від 27 серпня 2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Одночасно припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення суду.
Того ж дня - 27 серпня 2018 року відповідачем винесено іншу постанову - про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% вартості майна боржника - 431 999,54 грн., проте виконавче провадження №58459954 за вказаною постановою винесено державним виконавцем лише 22 лютого 2019 року.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», абзацу 12 пункту 8 розділу ІІІ «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» №512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція №512/5) визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3,4,6 частини першої статті 37цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1,2,4,6,9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього закону), 11,14,15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження (абз. 13 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5)
Частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Отже, судом встановлено, що постанова №54738155 від 27 серпня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 431 999,54 грн. прийнята державним виконавцем 27 серпня 2018 року, а виконавче провадження №58459954 за цією постановою відкрито 22 лютого 2019 року, тобто через 5 місяців 21 календарний день, отже з пропущенням трьохмісячного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Державним виконавцем у даному випадку порушено обов'язок з відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Також судом встановлено, що 29 серпня 2018 року, тобто через два дні після повернення старшим державним виконавцем Красноштан І.Л. виконавчого листа №761/4494/13-ц стягувачу - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» без виконання рішення суду, іншим виконавцем - приватним виконавцем Пишним А.В. відкрито виконавче провадження №57101949 за тим же виконавчим листом №761/4494/13-ц, виданим 14 вересня 2017 року. У постанові приватного виконавця Пишного А.В. про відкриття виконавчого провадження зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору - основної суми винагороди приватного виконавця у розмірі 431 999,54 грн.
Надалі, у межах виконавчого провадження №57101949 за результатами проведення електронних торгів Державним підприємством «Сетам» реалізовано предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Кошти від реалізації надійшли на рахунок приватного виконавця у повному обсязі та 16 жовтня 2018 року виконавцем знято арешт з даної квартири та 18 жовтня 2018 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Позиваючись до суду, позивач стверджує, що державним виконавцем Красноштан І.Л. не вчинялося заходів з примусового виконання рішення, проте винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 431 999,54 грн., на підставі якої відкрито виконавче провадження №58459954 та таку ж суму визначив приватний виконавець Пишний А.В. у постанові про відкриття виконавчого провадження №57101949 від 29 серпня 2018 року, при цьому Пишний А.В. реалізував предмет іпотеки (квартиру) на прилюдних торгах, тим самим виконавши судове рішення.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з положень статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1403-VIII).
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом..
Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За приписами частини третьої статті 40 Закону №1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Спір у цій справі виник у зв'язку з невизначеністю правового режиму застосування частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).
Закон №1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів №1403-VIII і №1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, положення частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Вказані положення частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
Натомість, частина друга статті 27 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону №1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону №1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.
Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода.
Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.
Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 11 березня 2020 року за наслідками розгляду справи № 2540/3203/18.
Із встановлених у даній справі №640/10391/20 обставин, матеріалів виконавчого провадження №54738155, відкритого старшим державним виконавцем Красноштан І.Л., вбачається та сторонами не заперечується, що окрім винесення постанови про відкриття про
виконавчого провадження інших дій, зокрема, примусового характеру, не вчинялося, та виконавчий документ за постановою виконавця від 27 серпня 2018 року повернуто стягувачу без виконання на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, з урахуванням наведених вище норм чинного законодавства суд дійшов висновку про те, що у старшого державного виконавця Красноштан І.Л. відсутні підстави для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 431 999,54 грн., що не враховано нею під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження ВП №58459954.
Виходячи з викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та доведеними належними та достатніми доказами та вбачає правові підстави для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує також обставини відсутності відзиву на позовну заяву з боку відповідача, з якого можливо було б встановити позицію Шевченківського РВДВС м. Києва стосовно позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судові витрати підлягають відшкодуванню при задоволенні позову.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 17, 69-71, 94, 160-165, 167, 254, 257-263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 22 лютого 2019 року ВП №58459954 про відкриття виконавчого провадження - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Красноштан Інни Леонідівни від 22 лютого 2019 року ВП №58459954 про відкриття виконавчого провадження.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , фактична адреса: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .
Відповідач: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, тел: +380442348502, код ЄДРПОУ 34967593.
Суддя В.І. Келеберда