ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 жовтня 2020 року м. Київ № 640/20183/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження, з урахуванням особливостей визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова
корпорація України»
до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві
Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)
про визнання протиправними дій державного виконавця, визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 17 серпня 2020 року №61520219,
Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - позивач, АТ «ДПЗКУ») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Печерський РВДВС м. Києва) та просить визнати протиправними дії державного виконавця Печерського РВДВС м. Києва Нагайчука М.В., а також визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №61520219 від 17 серпня 2020 року, винесену відповідачем.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 17 серпня 2020 року електронною поштою отримав постанову Печерського РВДВС м. Києва від 17 серпня 2020 року №61520219, відповідно до якої на АТ «ДПЗКУ» накладено штраф за невиконання вимоги державного виконавця №61520219 від 10 серпня 2020 року. Проте, за твердженнями позивача, Товариство не отримувало зазначеної вимоги державного виконавця, а більше з тим, навіть за умов належного направлення вимоги від 10 серпня 2020 року, 17 серпня 2020 року орган ДВС не міг би отримати відповіді на неї.
Окрім іншого позивач зазначає, що єдиною безумовною підставою для накладення штрафу на АТ «ДПЗКУ» могло бути лише невиконання судового рішення у справі №910/8977/19 без поважних причин. Попри це, державний виконавець на момент винесення постанови про накладення штрафу не перевірив факту виконання рішення та не перевірив поважності причин такого невиконання.
Посилаючи на такі та інші обставини, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року відкрито провадження у справі №640/20183/20, визначено розгляд провадити суддею одноособово з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, призначено судове засідання на 17 вересня 2020 року, витребувано у Печерського РВДВС м. Києва завірені матеріали виконавчого провадження ВП №61520219.
В судовому засіданні 17 вересня 2020 року оголошено перерву для повторного витребування матеріалів виконавчого провадження.
Від відповідача 01 жовтня 2020 року надійшла завірена належним чином копія матеріалів виконавчого провадження ВП №61520219, відзиву на позовну заяву не надано.
В судовому засіданні 08 жовтня 2020 року представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, представник відповідача не з'явився, з урахуванням думки присутнього учасника процесу ухвалено розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні у справі документи і матеріали, врахувавши належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, за постановою державного виконавця Печерського РВДВС м. Києва Нагайчука М.В. від 11 березня 2020 року відкрито виконавче провадження за наказом господарського суду міста Києва №910/8977/19 про зобов'язання ПАТ «ДПЗКУ» відвантажити ПАТ «Аграрний фонд» зерно пшениці 6 класу 2017 року врожаю у кількості 71,416 тон загальною вартістю 299 947,20 грн.
Відповідно до постанов державного виконавця від 24 березня 2020 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та розмір виконавчого збору.
Листом від 09 червня 2020 року №130-2-19/1930 АТ «ДПЗКУ» повідомило Печерський РВДВС м. Києва про вжиття заходів для виконання судового рішення, зокрема, що Товариство звернулося до ПАТ «Аграрний фонд» з пропозицією розглянути можливість відвантаження зерна пшениці 4-го класу врожаю 2019 року у кількості 71 416 тон з однієї з філій АТ «ДПЗКУ».
Державний виконавцем Нагайчук М.В. 10 серпня 2020 року винесено вимогу, згідно якої вимагається від боржника терміново надати підтверджуючі документи виконання рішення суду.
Від стягувача - АТ «Аграрний фонд» надійшло клопотання щодо накладення штрафу на боржника у зв'язку з невиконанням судового рішення.
Державним виконавцем 17 серпня 2020 року винесено постанову про накладення на АТ «ДПЗКУ» штрафу на користь держави у розмірі 5 100,00 грн. за невиконання вимоги державного виконавця №61520219/6 від 10 серпня 2020 року, який позивачем сплачено 19 серпня 2020 року відповідно до платіжного доручення №8152.
Також позивачем сплачено 16 692,00 грн. виконавчого збору згідно платіжного доручення №8153 від 19 серпня 2020 року та витрати виконавчого провадження у розмірі 469,00 грн. за платіжним дорученням №8154 від 19 серпня 2020 року.
Листом від 31 серпня 2020 року №130-2-19/3281 АТ «ДПЗКУ» повідомило державного виконавця про те, що з 10 червня 2019 року (до набрання законної сили рішенням суду) введено в дію новий стандарт ДСТУ 3768:2019 «Пшениця. Технічні умови», відповідно до якого зі стандарту виключено 6 клас пшениці. Згідно нового стандарту пшениця поділяється тільки на 4 класи, у зв'язку з чим з 10 червня 2019 року АТ «ДПЗКУ» не може мати у власності пшеницю 6 класу. Виходячи з такого, позивач зазначив, що вживає заходів щодо врегулювання ситуації з урахуванням наявних обставин, у тому числі шляхом укладення мирової угоди, звертається до стягувача із відповідними пропозиціями, проте відповідей не отримує.
Не зважаючи на те, що позивачем сплачено накладений постановою державного виконавця від 17 серпня 2020 року штраф у розмірі 5 100,00 грн., АТ «ДПЗКУ» вважає оскаржувану постанову протиправною, зокрема з підстав не отримання вимоги державного виконавця від 10 серпня 2020 року та наявності поважних причин невиконання судового рішення.
Розглядаючи адміністративний спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об'єктивності.
Приписами частини першої статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Так, за пунктом 1 частини першої 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з пунктом 1 частини третьої, абз. 1 частини четвертої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Згідно з частиною четвертою статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
За наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів.
Підстави зупинення вчинення виконавчих дій визначені ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження".
За змістом частини першої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Таким чином, з наведеного вбачається, що обв'язкою умовою для винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду, є відсутність поважних причин, які перешкоджали виконанню такого рішення.
Як слідує з матеріалів адміністративної справи, позивач двічі - 27 березня та 25 травня 2020 року звертався до державного виконавця із заявами про зупинення виконавчого провадження (копії наявні в матеріалах справи), проте матеріали виконавчого провадження не містять жодних рішень, або відповідей стосовно поданих заяв.
Зокрема, позивач звертав увагу державного виконавця на ті обставини, що відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. АТ «ДПЗКУ» створене як державне підприємство згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року №764 «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», на виконання якої був виданий наказ Міністерства аграрно політики України від 08 вересня 2010 року №549 «Про утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2011 року №593 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року №764» перетворено Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»: повноваження з управління корпоративними правами підприємства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України»; 100 відсотків акцій ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.
В додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 року №36-р, зі змінами. Внесеними згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 03 березня 2020 року визначено, що АТ «ДПЗКУ» включено до об'єктів великої приватизації державної власності.
Згідно з частиною другою статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.
Тобто, державний виконавець на подані заяви про зупинення виконавчого провадження жодним чином не відреагував, при цьому позивач добросовісно розраховував на їх належний розгляд та вчинення відповідних дій щодо зупинення виконавчого провадження за наявності підстав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
Водночас, як встановлено судом, державним виконавцем винесено вимогу про надання підтверджуючих документів на виконання наказу господарського суду міста Києва від 15 січня 2020 року №910/8977/19.
При цьому матеріали виконавчого провадження не місять жодних відомостей про те, яким чином та коли саме зазначена вимога державного виконавця була спрямована до позивача.
У свою чергу позивач заперечує обставини отримання вимоги державного виконавця.
Статтею 28 Закону №1404-VIII визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Аналіз положень статті 28 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що Законом встановлено обов'язок державного виконавця не тільки направити боржнику вказану постанову, вимогу, а й перевірити факт її вручення боржнику.
Таким чином, суд приходить до висновку, що факт отримання позивачем вимоги державного виконавця від 10 серпня 2020 року №61520219 відповідачем жодним чином не підтверджений, а отже, обставини неодержання боржником копії вимоги державного виконавця позбавляли Товариство можливості виконати її, тому вчинення подальших виконавчих дій, зокрема винесення постанови про накладення штрафу, підставою винесення якої зазначено невиконання вимоги державного виконавця №61520219/6 від 10 серпня 2020 року, виключається.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 травня 2018 року № 916/1605/15-г.
Відповідно до положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши оскаржувану постанову державного виконавця на предмет відповідності положенням частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що приймаючи постанову від 17 серпня 2020 року №61520219 про накладення на АТ «ДПЗКУ» штрафу за невиконання вимоги державного виконавця від 10 серпня 2020 року, відповідач діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення , недобросовісно та не розсудливо.
Також суд враховує обставини відсутності в матеріалах справи відзиву від відповідача, з якого можливо було б встановити позицію Печерського РВДВС м. Києва стосовно позовних вимог та підстав, якими позивач обґрунтував свій позов.
Виходячи з наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та доведеними належними та достатніми доказами та вбачає правові підстави для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору згідно платіжного доручення №8158 від 19 серпня 2020 року у розмірі 2 102,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі.
Керуючись статтями 17, 69-71, 94, 160-165, 167, 254, 257-263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій державного виконавця, визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 17 серпня 2020 року №61520219 - задовольнити.
2. Визнати дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нагайчука М.В. щодо винесення постанови від 17 серпня 2020 року у виконавчому провадження ВП №61520219 про накладення штрафу протиправними.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 17 серпня 2020 року в рамках виконавчого провадження №61520219.
4. Стягнути з Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.).
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279, тел. 2061500.
Відповідач: Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адреса реєстрації: 01011, м. Київ, вул. Різницька, будинок 11-Б, код ЄДРПОУ 34979022.
Суддя В.І. Келеберда