Справа № 560/6474/20
іменем України
23 жовтня 2020 рокум. Хмельницький
Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Фелонюк Д.Л., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 44,00 га та відновити стан придатний для використання земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігти вчиненню дій, що порушують права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою цільове призначення 01, 02 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Майдан-Олександрівський сільської ради Віньковецького району Хмельницької області.
Приписами пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту наведених положень слідує, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав чи інтересів конкретної особи (фізичної чи юридичної) з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи (фізичної чи юридичної).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Тоді, як визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
ОСОБА_2 не відноситься до кола суб'єктів владних повноважень у розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за своєю правовою суттю та змістом не є публічно-правовим, оскільки не підпадає під визначення, наведене в пункті 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, він містить ознаки приватноправових відносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пунктах 23, 24 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Тобто, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом"» у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, і це правило є загальним.
Фактично позовні вимоги позивача зводяться до усунення перешкод у здійсненні ним права володіння земельною ділянкою.
Таким чином, цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається (частина 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України).
Положеннями частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Наведене свідчить про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. При цьому, позивачу необхідно роз'яснити, що цей спір має розглядатись та вирішуватись в порядку цивільного судочинства із врахуванням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддяД.Л. Фелонюк