20 жовтня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1942/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Херсонській області в особі територіального підрозділу - Олешківського районного відділу УДМС України в Херсонській області про визнання протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язання видати паспорт у формі книжечки,
встановив:
ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 звернулась в її інтересах до суду із позовом до Управління державної міграційної служби України в Херсонській області в особі територіального підрозділу - Олешківського районного відділу УДМС України в Херсонській області, в якому просить визнати протиправною відмову у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язати видати паспорт у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, оскільки через свої релігійні переконання, відмовляється від присвоєння цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, а також від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальше зберігання, використання та обробку. Відповідач відмовив в оформленні паперового паспортного документу посилаючись на відсутність відповідного рішення суду. Позивачка вважає таку відмову протиправною, тому звернулась до суду із цим позовом.
За змістом відзиву, відповідач не погоджується з позовними вимогами в частині визнання протиправною відмови у видачі паспорта у вигляді книжечки, оскільки Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456 передбачено подання разом із заявою відповідного рішення суду. Крім того, заяву позивачки було розглянуто відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та надано відповідь, яка не є рішенням про відмову у видачі паспорта у формі книжечки. В частині вимог про визнання протиправними дій просить відмовити.
Ухвалою суду від 28.07.2020 року у справі відкрито спрощене провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми законодавства суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 15.07.2004 р. та копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 09.10.2006 р., виданих Тарасівською сільською радою Цюрупинського району Херсонської області.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненню шістнадцятирічного віку звернулась до відповідача із заявою від 04.07.2020 року про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без електронного носія інформації, зчитування та зняття біометричної інформації та без внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР).
У заяві ОСОБА_2 зокрема зазначила, що через свої релігійні переконання відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі. Крім того, вказала, що не дає згоду на обробку своїх персональних даних на підставі ст. 8 ЗУ "Про захист персональних даних" з огляду на те, що вона є віруючою людиною.
Відповідач листом № 6530-564/6530-20 від 15.07.2020 року роз'яснив порядок звернення за отриманням паспорта громадянина України зразка 1994 року та нормативно-правові акти, якими врегульовано зазначене питання.
Вирішуючи спірні правовідносини суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Аналізуючи вищевикладені норми суд дійшов висновку, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Позивач у своєму позові посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.
Суд вважає доводи позивача обґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон N 2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякісність закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Аналогічна позиція викладена в рішенні Великої Палати Верховного суду від 19.09.2018 по справі №806/3265/17, яке набрало законної сили і є зразковим.
Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній зразковій справі дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Предмет і підстава позову у даній справі ідентичні предмету і підставі у зразковій справі №806/3265/17, тому, дана справа є типовою.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що Гаврилова А.С. має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Разом із тим, відповідач вважає, що вимога про визнання протиправною відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта у формі книжечки задоволенню не підлягає, оскільки такої відмови фактично не було, їй було надано відповідь із роз'ясненням законодавства яким регулюється порушене нею питання.
Суд не погоджується із відповідачем і зазначає, що позивачка звернулася до відповідного відділу УДМС України із заявою про отримання паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 р. та надала встановлений Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України № 456 (затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 р.) пакет документів, окрім рішення суду.
З огляду на викладене, відповідач безпідставно розглянув заяву позивачки у порядку Закону України "Про звернення громадян", адже остання не зверталась за консультацією чи роз'ясненням норм закону, заява містила вимогу щодо видачі паспорта зразка 1994 р. Тому суд вважає, що надана відповідь фактично є відмовою у видачі паспорта у вигляді книжечки.
Крім того, цілком справедливим є твердження позивачки з приводу того, що на момент звернення із заявою про видачу паспорта, жодного рішення суду з приводу зобов'язання його видачі не було і бути не могло, оскільки за отриманням паспорта позивачка зверталась вперше.
Слід відмітити, що Положенням № 2503-XII не передбачено подання рішення суду для отримання паспорта, позаяк Тимчасовим порядком № 456, така вимога встановлена, що ставить особу у залежність від наявності судового рішення про зобов'язання міграційної служби оформити і видати паспорт відповідно до вимог Положення №2503-ХІІ.
З аналізу викладеного, суд робить висновок, що незважаючи на те, що Тимчасовим порядком передбачено подання зокрема рішення суду для отримання паспорта у формі книжечки, і відповідач посилається саме на ці обставини обґрунтовуючи свою позицію, при цьому, право позивачки є порушеним, що виключає правомірний характер дій відповідача як державного органу.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись статтями 242 - 246 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Олешківського районного відділу УДМС України в Херсонській області (75100, Херсонська обл., Олешківський район, м. Олешки, вул. Центральна, 36) щодо видачі ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Олешківський районний відділ УДМС України в Херсонській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов
кат. 102070000