про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
Справа № 500/3141/20
24 жовтня 2020 рокум.Тернопіль
Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Мандзій О.П., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали Панівецького сільського споживчого товариства до державного реєстратора прав на нерухоме майно Борщівської міської ради Тернопільської області Скорохіда Романа Орестовича про скасування рішення,
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулось Панівецьке сільське споживче товариство з позовною заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Борщівської міської ради Тернопільської області Скорохіда Романа Орестовича, в якій просить: скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Борщівської міської ради Тернопільської області Скорохіда Романа Орестовича у державній реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно на крамницю АДРЕСА_1 за Борщівським районним споживчим товариством.
У відповідності до п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи, зокрема, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України та ст.5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Як передбачено ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п.24 рішення від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "судом встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Згідно із п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Положеннями ч.1 ст.4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; де суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Як видно з матеріалів позову, спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав Панівецького сільського споживчого товариства у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на поновлення порушених, на його думку, речових прав на нерухоме майно.
Вирішення питання щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості впливатиме на права та інтереси Борщівського районного споживчого товариства як його власника, а скасування такого рішення не відновить прав позивача у цій справі на спірне майно.
Наведене свідчить про наявність спору про право цивільне, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Та обставина, що відповідачем у справі визначено державного реєстратора прав на нерухоме майно Борщівської міської ради Тернопільської області Скорохіда Романа Орестовича як суб'єкта владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Наведене відповідає неодноразово висловленим Великою Палатою Верховного Суду правовим висновкам щодо юрисдикції спорів за участю державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень.
Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.018 року у справі №823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений запис у Реєстрі; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.
Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 914/2006/17).
У справі, що розглядається, відповідач - державний реєстратор прав на нерухоме майно Борщівської міської ради Тернопільської області ОСОБА_1 , не є суб'єктом, законодавчо уповноваженим владно керувати поведінкою позивача.
Суд також керується правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 року у справі № 490/5986/17-ц, у якій вказано, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви в контексті статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка регламентує відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Водночас, якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто такі дії стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором та іншою, відмінною від позивача, особою, то вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін та є за своєю природою приватноправовим.
Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією права власності суб'єктом господарської діяльності, регулюються, зокрема, Цивільним і Господарським кодексами України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
У ч.4 ст.147 Господарського кодексу України передбачено, що право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу, серед яких, зокрема: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.
Оскільки спірні у цій справі правовідносини фактично виникли між Панівецьким сільським споживчим товариством та Борщівським районним споживчим товариством стосовно речового права на об'єкти нерухомості, а отже мають приватноправовий характер, то суд приходить до висновку про необхідність вирішення спору в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.5 ст.170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч.6 ст.170 КАС України).
Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, суд дійшов до висновку, що у відкритті провадження у даній адміністративній справі слід відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, розгляд якої відноситься до юрисдикції господарського суду.
Керуючись ст.170, 241, 248 КАС України, суд,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Панівецького сільського споживчого товариства до державного реєстратора прав на нерухоме майно Борщівської міської ради Тернопільської області Скорохіда Романа Орестовича про скасування рішення.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Мандзій О.П.