Справа № 420/5043/20
23 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Бойко О.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій , визнати протиправними дії щодо не нарахування та не виплаті індексації грошового забезпечення та зобов'язання нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення, вирішив задовольнити позовні вимоги.
І. Суть спору:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, просив:
(1).Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік включно.
(2).Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 03 січня 2020 року.
(3). Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2015 роки по 2020 рік.
(4). Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (код ЄДРПОУ 26615087) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 2015 року по 2020 рік.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_4 .
Позивач командир 2 зенітного ракетного дивізіону військової частини № НОМЕР_5 звільнений наказом Командувача Сухопутних Військ Збройних Сил України від 03.01.2020 р. №1 з військової служби у запас за пунктом «к» п.2 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З 03.02.2020 р. позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час звільнення позивачу виплачено грошову компенсацію за додаткову відпустку учасника бойових дій за 2020 р., щорічну основну відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу, щомісячну премію за особливий внесок у загальні результати служби, надбавку до посадового окладу, компенсацію пі піднайом (найом) майна житлових приміщень суму належну до видачі взамін речового майна.
Позивач зазначив, що має право на отримання компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки. Станом на день звернення до суду з адміністративним позовом, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій за період з 2015 р. по 2019 р. позивачу не виплачена.
На час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 по 2019 р.
Крім того, позивач зазначив, що відповідач за період з 2015 р. по 2020 р. не здійснював індексацію грошового забезпечення позивача.
(б) Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву та в судове засідання не з'явився про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
22.06.2020р. суд, ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.07.2020 р. суд, ухвалою здійснив перехід зі спрощеного позовного провадження в загальне позовне провадження та призначив судове засідання на 13.10.2020 р.
13.10.2020 р. суд, ухвалою прийнятою на місці та занесеною до протоколу судового засідання закрив підготовче провадження та призначив судове засідання на 22.10.2020 р.
22.10.2020 р. суд, ухвалою прийнятою на місці та занесеною до протоколу судового засідання продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Справу суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
IV. Обставини, встановлені судом
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_4 .
Позивач командир 2 зенітного ракетного дивізіону військової частини № НОМЕР_5 звільнений наказом Командувача Сухопутних Військ Збройних Сил України від 03.01.2020 р. №1 з військової служби у запас за пунктом «к» п.2 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З 03.02.2020 р. позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час звільнення позивачу виплачено грошову компенсацію за додаткову відпустку учасника бойових дій за 2020 р., щорічну основну відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу, щомісячну премію за особливий внесок у загальні результати служби, надбавку до посадового окладу, компенсацію пі піднайом (найом) майна житлових приміщень суму належну до видачі взамін речового майна.
Однак, позивачу компенсація за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки не виплачена.
Крім того, відповідач за період з 2015 р. по 2020 р. не здійснював індексацію грошового забезпечення позивача.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
V. Джерела права та висновки суду
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Приписами ст. 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно п. 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону України «Про оборону України» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд встановив, що на момент звільнення позивача, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за фактично не використанні календарні дні додаткової відпустки, передбачену п.12. ч.1 ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст..16-2 Законом України «Про відпустки» позивачу як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Отже, позивач маючи статус учасника бойових дій за період з 2015 по 2019 роки включно, проходячи військову службу, фактично не використав свого права на додаткову відпустку, передбачену п.12. ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст..16-2 Закону України «Про відпустки» та в результаті порушення відповідачем вимог визначених абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо повного розрахунку у рік звільнення з військовослужбовцями за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, позивач не отримав грошову компенсацію за вказаний період.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Отже, позивачу, якій не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку.
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У рішенні Верховного Суду від 16.06.2019 року по справі №620/4218/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; -підстави спору: а) фактичні відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 ст.101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 ст.101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Верховний Суд у рішенні від 16.06.2019 року по справі №620/4218/18 зазначив, що відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з 2015 року по 2018 рік.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 року залишила без змін рішення Верховного Суду від 16.06.2019 року по зразковій справі №620/4218/18.
Таким чином, позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 р. включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби належать до задоволення.
Щодо позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 2015 р. по 2020 р., суд зазначає наступне.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Згідно з положеннями ст.8 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Згідно ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч.2 ст.6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” № 1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до п.4 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
Відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому нормами Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ та відповідних підзаконних нормативних актів, якими врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) пенсій військовослужбовцям та наявність спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ, яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме: Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Ця норма безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов'язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. В свою чергу, відповідач не надав доказів того, що у нього гроші на індексацію заробітної плати відсутні.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17.
Разом з цим, у рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці” такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Впродовж судового розгляду справи відповідач не надав суду доказів щодо здійснення позивачу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 2015 р. по 2020 р.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправними дії відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 2015 р. по 2020 р. належать до задоволення.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно з ч.2 статті 77 КАС України: « В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача».
Враховуючи викладене вище, суд робить висновок, що позовні вимоги належать до задоволення.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в порядку п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» оскільки являється учасником бойових дій, питання про їх розподіл судом не вирішується.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 2,77,139, 244-246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік включно.
3.Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 03 січня 2020 року.
4. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2015 роки по 2020 рік.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з 2015 року по 2020 рік.
6. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач- ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 адреса: смт. Чорноморськ, Одеська облю,67570, код ЄДРПОУ 26615087.
Суддя О.Я. Бойко
.