Справа № 815/7163/15
13 жовтня 2020 року м. Одеса
У залі судових засідань № 18
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
при секретарі судового засідання - Донець В.Р.
за участю сторін:
представника позивача - Носкіної І.М.
представника відповідача - Танасійчук О.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Південного офісу держаудитслужби про скасування наказів, поновлення на посаді,-
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Державної фінансової інспекції в Одеській області про скасування наказів начальника Державної фінансової інспекції в Одеській області за №422-о від 27.10.2014 року про звільнення позивача з посади начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області в порядку п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на наступний день по виходу з лікарняного, №65-о від 14.02.2015 року про внесення змін до п. 1 наказу Держфінінспекції в Одеській області від 27.10.2014 року №422-о «Про звільнення ОСОБА_1 » після слів «На наступний день по виходу з лікарняного» замінено на «після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років», №403-о від 27.11.2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 », №315-в від 27.11.2015 року «Про припинення дії наказу Держфінінспекції в Одеській області №57-в від 13.02.2015 року», поновлення позивача на посаді начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області з 27.11.2015 року.
За цим позовом 28 грудня 2015 року відкрито провадження.
За клопотанням позивача 14 січня 2016 року провадження по цій справі зупинено до прийняття Конституційним судом України рішення за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень ч. 3 ст. 1, п. 7, 8, 9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади».
Протокольною ухвалою від 07.07.2020 року, за клопотанням представника позивача, провадження по цій справі поновлено та того ж дня ухвалою від 07.07.2020 року судом вирішено подальший розгляд цієї справи проводити в порядку загального позовного провадження у відповідності до ст. 12 КАС України, тобто, за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України, яка набрала чинності 15.12.2017 року, а також наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву, а позивачу - відповіді на відзив.
Протокольною ухвалою від 22.07.2020 року за клопотанням позивача, враховуючи припинення Державної фінансової інспекції в Одеській області, судом здійснена заміна відповідача на Південний офіс держаудитслужби, а також протокольною ухвалою від 22.07.2020 року прийнята до розгляду заява про збільшення позовних вимог та підстав адміністративного позову, відповідно до якої позивач просить суд скасувати накази начальника Державної фінансової інспекції в Одеській області за №422-о від 27.10.2014 року про звільнення позивача з посади начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області в порядку п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на наступний день по виходу з лікарняного, №65-о від 14.02.2015 року про внесення змін до п. 1 наказу Держфінінспекції в Одеській області від 27.10.2014 року №422-о «Про звільнення ОСОБА_1 » після слів «На наступний день по виходу з лікарняного» замінено на «після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років», №403-о від 27.11.2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 », №315-в від 27.11.2015 року «Про припинення дії наказу Держфінінспекції в Одеській області №57-в від 13.02.2015 року», поновити позивача на посаді начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області з 28.11.2015 року, зобов'язати відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 - начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Протокольною ухвалою від 22.07.2020 року судом продовжено строк підготовчого засідання до 3-х місяців, 17.09.2020 року закрито підготовче засідання та розглянуто справу по суті 13.10.2020 року.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позов, заява про збільшення позовних вимог обґрунтовані позивачем тим, що його звільнення з посиланням на Закон України «Про очищення влади» порушує його конституційні права. Конституція України передбачає індивідуальний характер юридичної відповідальності, однак позивача звільнено не за порушення вимог закону під час перебування на посаді, а за сам факт перебування на певній посаді. Заборона перебування на посадах стосується не всіх громадян, а тих, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто, вина особи в таких діях має бути доведена. Крім того, позивач на підтвердження правомірності своїх позовних вимог посилається на чисельну практику Верховного Суду, Конституційного суду України, Європейського суду з прав людини, висновки Венеціанської комісії, тощо. Також, позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити заходи, пов'язані з виключенням його з Єдиного реєстру осіб, щодо яких застосовані положення Закону України «Про очищення влади».
Представник відповідача в судове засідання з'явився, відзив на позовну заяву не надав, зазначив, що відповідач не є правонаступником Державної фінансової інспекції в Одеській області та не приймав оскаржуваних наказів.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 наказом Державної фінансової інспекції в Одеській області від 25.07.2014 року №251-о призначений на посаду завідувача сектору інспектування у бюджетній сфері Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області, а наказом Державної фінансової інспекції в Одеській області від 11.08.2014 року за №273-о призначений на посаду начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області за погодженням з Державною фінансовою інспекцією України, як такого, що успішно пройшов стажування.
В подальшому, на підставі наказу Державної фінансової інспекції в Одеській області від 27.10.2014 року №422-о позивача звільнено з посади начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області в порядку п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» на наступний день по виходу з лікарняного на підставі службової записки в.о. начальника відділу по роботі з персоналом Комєдєвої О.В. від 24.10.2014 року.
Наказом Державної фінансової інспекції в Одеській області від 13.02.2015 року №57-В позивачу надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років з 14 лютого 2014 року по 8 жовтня 2016 року, а тому наказом Державної фінансової інспекції в Одеській області від 14.02.2015 року №65-о до п. 1 наказу від 27.10.2014 року №422-о внесені зміни після слів «на наступний день по виходу з лікарняного» замінено на «після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років».
В жовтні 2015 року позивачем отримано попередження про можливе вивільнення з посади начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області у зв'язку з зміною структури та штатного розпису Держфінінспекції в Одеській області та запропоновано переведення на вакантну посаду головного державного аудитора відділу державного фінансового аудиту, а також повідомлено про звільнення з посади 22.12.2015 року у разі відмови від запропонованої посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивачем 04.11.2015 року на ім'я начальника Держфінінспекції в Одеській області подані заяви про скорочення строку попередження про наступне вивільнення та звільнення з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 16.11.2015 року, однак наказом Державної фінансової інспекції в Одеській області від 27.11.2015 року №403-о позивача звільнено 27.11.2015 року з посади начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Позивач з правомірністю такого звільнення не погодився, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 2, 6 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закон України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закон України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно з п. п. 1 п. 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» впродовж 10 днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».
Позивач звільнений з посади начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області за Законом України «Про очищення влади», п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі службової записки в.о. начальника відділу по роботі з персоналом Комєдєвої О.В. від 24.10.2014 року тільки з тих підстав, що належить до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади», на основі критеріїв, визначених частини 1 статті 3 цього Закону.
Однак, суд вважає таке звільнення неправомірним, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 3, 8 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з положеннями ст. 24, 38, 43, 61 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади» здійснено тільки на підставі факту зайняття ним у минулому посади в органах МВС із застосуваннями колективної відповідальності без доведення його винуватості в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , без встановлення фактів прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності, які були спрямовані на таку узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв'язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про очищення влади» на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
На момент розгляду судом цієї справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 21, ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Згідно з ст. 2, 4 Конвенції про дискримінацію у сфері праці і зайнятості, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.
При цьому, відповідно до положень ст. 26, 27, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, ратифікованої Україною 14.05.1986 року, кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
Держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, засновані на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
Закон України «Про очищення влади» був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія), за результатами якої Комісією схвалено Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року та Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року.
Згідно Проміжного (п. 64, 65, 82, 104) та Остаточного (п. 18) висновків Венеціанської комісії вина кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам має бути доведена та люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної відповідальності, а не колективної.
Таким чином, самого лише факту перебування осіб на визначених в Законі України «Про очищення влади» посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених ч. 3 ст. 1 цього Закону.
Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону України «Про очищення влади», що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).
Без встановлення зв'язку між особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону України «Про очищення влади» - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
Тож заборона перебування на зазначених у Законі України «Про очищення влади» посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам цього Закону.
Крім того, застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суди зобов'язані відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах. При цьому, встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів причетності позивача до порушень прав людини чи підтримання ним антидемократичних заходів відповідачем до суду не надано.
Суд звертає увагу, що застосування заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) закон не передбачав жодних реальних процедурних гарантій, за якими особи мали б можливість довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи.
Така заборона автоматично застосовувалася рівною мірою як до політичних посад, перебуваючи на яких особи безпосередньо формували державну політику певного періоду, так і до посад керівників державних органів та їх структурних підрозділів, які не мали об'єктивної можливість впливати на формування державної політики цього періоду, незалежно від того, чи особи, які займали посаду/посади, наведені у ст. 2, 3 Закону України «Про очищення влади», своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача, щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими у демократичному суспільстві.
Суд звертає увагу, що 17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Полях та інші проти України», яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного та стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців на підставі приписів Закону України «Про очищення влади».
У цьому рішенні Європейський суд з прав людини, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону України «Про очищення влади» становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.
У пунктах 208, 209 цього рішення Суд зазначив, що Закон України «Про очищення влади» вплинув на заявників у трьох аспектах: їх звільнили з державної служби; до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення цього Закону.
Поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці.
Європейський суд з прав людини зазначив, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закон України «Про очищення влади».
Цілі цього Закону можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи, однак Суд має переконатися, чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.
В основу підходу Суду до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.
Застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, а тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (пункт 294).
Європейський суд з прав людини підсумував недоведеність того, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, з аналізу цього рішення вбачається що законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом України «Про очищення влади» суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
Отже, заборона перебування на зазначених у Законі України «Про очищення влади» посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність такої заборони меті цього Закону.
При прийнятті рішення по цій справі суд у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України також враховує правову позицію Верховного Суду викладену в рішеннях від 18.09.2018 року та 31.01.2019 року у справі №800/186/17, від 03.06.2020 року у справі №817/3431/14, від 04.06.2020 року у справі №821/4571/14, від 25.06.2020 року у справах №825/1262/15-а, №826/18037/14, від 19.06.2020 року у справі №822/256/16.
Враховуючи зазначені обставини суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваних позивачем наказів про звільнення, а тому у суду є всі підстави для їх скасування.
Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Скасування наказів про звільнення позивача є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області з дати звільнення, тобто, з 28.11.2015 року.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 - начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», ці вимоги також підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Згідно з п. 4, 9 Розділу І, п. 5 Розділу ІІ «Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого 16.04.2014 року наказом Міністерства юстиції України №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 року за №1280/26057, держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених ст. 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
З матеріалів справи вбачається, що в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» містяться дані щодо позивача, а оскільки суд прийшов до висновку про протиправність звільнення позивача та застосування до нього заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», є всі підстави для зобов'язання Південного офісу держаудитслужби поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 - начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено в рішеннях від 04 червня 2020 року в справі №821/4571/14, від 25.06.2020 року у справі №825/1262/15-а.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, а тому суд приходить до висновку про необхідність допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області з 28.11.2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного офісу держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 40477150) про скасування наказів начальника Державної фінансової інспекції в Одеській області за №422-о від 27.10.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області в порядку п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на наступний день по виходу з лікарняного, №65-о від 14.02.2015 року про внесення змін до п. 1 наказу Держфінінспекції в Одеській області від 27.10.2014 року №422-о «Про звільнення ОСОБА_1 » після слів «На наступний день по виходу з лікарняного» замінено на «після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років», №403-о від 27.11.2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 », №315-в від 27.11.2015 року «Про припинення дії наказу Держфінінспекції в Одеській області №57-в від 13.02.2015 року», поновлення позивача на посаді начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області з 28.11.2015 року, зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 - начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» - задовольнити.
Скасувати наказ Державної фінансової інспекції в Одеській області за №422-о від 27.10.2014 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Скасувати наказ Державної фінансової інспекції в Одеській області №65-о від 14.02.2015 року «Про внесення змін до наказу Держфінінспекції в Одеській області від 27.10.2014 року №422-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Скасувати наказ Державної фінансової інспекції в Одеській області №403-о від 27.11.2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Скасувати наказ Державної фінансової інспекції в Одеській області №315-в від 27.11.2015 року «Про припинення дії наказу Держфінінспекції в Одеській області №57-в від 13.02.2015 року».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області з 28.11.2015 року.
Зобов'язати Південний офіс держаудитслужби проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 - начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Одеської об'єднаної державної фінансової інспекції Держфінінспекції в Одеській області з 28.11.2015 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений та підписаний 23.10.2020 року.
Суддя Л.І. Свида
.