Справа № 420/10918/20
23 жовтня 2020 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Марин П.П., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГРАН», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - публічного акціонерного товариства «Одеський автоскладальний завод», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про зобов'язання прийняти рішення та визнання бездіяльності незаконною
До Одеського окружного адміністративного надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГРАН», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - публічного акціонерного товариства «Одеський автоскладальний завод», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в якому позивач просить:
- зобов'язати Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку прийняти рішення про анулювання ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме: депозитарна діяльність депозитарної установи, виданої на підставі рішення Комісії №2326 від 10.10.2013;
- визнати бездіяльність ТОВ «РЕГРАН» з не проведення депозитарних операцій, складання та надання облікового реєстру емітенту - «Одеський автоскладальний завод» за відповідним розпорядженням, а також ухилення від проведення депозитарних операцій незаконною.
Відповідно до п.п. 3,5,6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За приписами ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Вимоги до позовної заяви визначені правовими нормами ст.160 КАС України.
Частиною 1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Приписами ч. 3 ст. 19 КАС України встановлено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач вважає, що відповідачем ТОВ «РЕГРАН» вчинено незаконну бездіяльність з не проведення депозитарних операцій, складання та надання облікового реєстру емітенту - «Одеський автоскладальний завод» за відповідним розпорядженням. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідачем Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийняті постанови №335-ДП-ДУ, якою зупинено дію ліцензії ТОВ «РЕГРАН», №336-ДП-Т про накладення санкцій та розпорядження №100-ДП-ДУ від 09.09.2020 року «Про усунення порушень законодавства», та, оскільки на час звернення до суду з даним адміністративним позовом ТОВ «РЕГРАН» не усунуті порушення, у Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку виник обов'язок анулювати ліцензію ТОВ «РЕГРАН» на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності.
Між тим, відповідно до ч. 6 ст. 3 Господарського кодексу України під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Стаття 12 ГПК встановлює, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:
державне замовлення;
ліцензування, патентування і квотування;
технічне регулювання;
застосування нормативів та лімітів;
регулювання цін і тарифів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 ГПК України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 166 ГПК України з метою реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення суб'єктами господарювання фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства та захисту прав учасників фондового ринку здійснюється державне регулювання ринку цінних паперів.
Форми державного регулювання ринку цінних паперів, порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів суб'єктами господарювання та відповідальність цих суб'єктів за порушення правил зазначеної діяльності визначаються цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законодавчими актами.
В свою чергу, правові засади функціонування депозитарної системи України, встановлює порядок реєстрації та підтвердження прав на емісійні цінні папери та прав за ними у системі депозитарного обліку цінних паперів, а також порядок проведення розрахунків за правочинами щодо емісійних цінних паперів закріплені в Законі України «Про депозитарну систему України».
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про депозитарну систему України» депозитарною установою є юридична особа, що утворюється та функціонує у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю і яка в установленому порядку отримала ліцензію на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи.
Депозитарна діяльність депозитарної установи є виключним видом діяльності, крім її поєднання з іншими видами діяльності у випадку, передбаченому статтею 3 цього Закону.
Депозитарна установа на підставі договору про надання реєстру власників іменних цінних паперів має право надавати послуги емітенту цінних паперів відповідно до цього Закону та Закону України "Про акціонерні товариства".
Депозитарна установа має право надавати емітенту додаткові послуги при проведенні загальних зборів (чергових або позачергових) акціонерного товариства, зокрема, виконувати функції реєстраційної комісії або лічильної комісії, здійснювати для емітента підготовку та надання йому довідково-аналітичних матеріалів, що характеризують ринок цінних паперів, консультування з питань обліку та/або обігу цінних паперів, а також послуги щодо управління його рахунком у Центральному депозитарії чи інші послуги, не заборонені законодавством, щодо цінних паперів, випущених емітентом.
Депозитарна установа має право надавати депоненту додаткові послуги, зокрема з реалізації прав за цінними паперами.
Отже, враховуючи характер спірних правовідносин та порушених прав, що являються предметом розгляду у заявленому позові, суд приходить до висновку, що даний позов, в частині визнання бездіяльність ТОВ «РЕГРАН» з не проведення депозитарних операцій, складання та надання облікового реєстру емітенту - «Одеський автоскладальний завод» за відповідним розпорядженням, а також ухилення від проведення депозитарних операцій незаконною не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися у порядку господарського судочинства, оскільки в даному випадку наявний не публічно-правовий спір, а спір щодо належного виконання обов'язків депозитарною установою за договором та встановлення відповідальності, як наслідок неналежного їх виконання.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, слід відмовити позивачеві у відкритті провадження в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГРАН» про визнання бездіяльність ТОВ «РЕГРАН» з не проведення депозитарних операцій, складання та надання облікового реєстру емітенту - «Одеський автоскладальний завод» за відповідним розпорядженням, а також ухилення від проведення депозитарних операцій незаконною, на підставі п.1 ч.1 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 19, п.1 ч.1 ст.170, ст.ст. 243, 248, 256, КАС України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГРАН», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - публічного акціонерного товариства «Одеський автоскладальний завод», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГРАН» про визнання бездіяльність ТОВ «РЕГРАН» з не проведення депозитарних операцій, складання та надання облікового реєстру емітенту - «Одеський автоскладальний завод» за відповідним розпорядженням, а також ухилення від проведення депозитарних операцій незаконною.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства за правилами, встановленими Господарським процесуальним Кодексом України.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в порядку ст.ст.292-297 КАС України.
Суддя П.П.Марин