Справа № 420/9387/20
22 жовтня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (65091, м.Одеса, вул.Прохорівська, 6, код ЄДРПОУ 38643633) до Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (68200, Одеська обл., Саратський р-н, смт.Сарата, вул. Чкалова, 2, код ЄДРПОУ 34505330) про визнання протиправним та скасування повідомлення, -
23.09.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області до Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.09.2020, винесене державним виконавцем Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Долгорук А.О.
- зобов'язати Саратський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повторно розглянути заяву Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області про примусове виконання судового рішення від 23.03.2020 року у справі №420/6770/19 та прийняти рішення у відповідності до положень Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що на виконання рішення суду у справі №420/6770/19 позивачем подано до Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) заяву про примусове виконання судового рішення. Однак, за результатом розгляду заяви відповідачем складено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання та зазначено, що виконання вказаного рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. На думку позивача, у виконавчому листі по справі № 420/6770/19 від 07.08.2020 року, зазначено заходи примусового виконання рішення, а саме вказані ті дії, які боржник зобов'язаний вчинити, тобто припинити роботу до усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної техногенної безпеки. Також позивач вважає, що саме орган державної виконавчої служби зобов'язаний здійснити примусове виконання рішення за виконавчим листом.
24.09.2020 року ухвалою суду адміністративний позов залишено без руху.
06.10.2020 року ухвалою суду продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.10.2020 року позивач усунув недоліки, які стали підставою залишення позову без руху.
13.10.2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено, що справа буде розглядатися з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
15.10.2020 року за вх. № ЕП/17136/20 до суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними. Відповідач зазначає, що статтею 10 Закону України “Про виконавче провадження” визначений перелік заходів примусового виконання рішень, серед яких не передбачено повного зупинення експлуатації будівель. Відповідач вказує, що застосувати до Комунального закладу “Пшеничнянський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок)” заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) не є можливим, оскільки орган державної виконавчої служби не виконує функції регулятора у сфері господарювання. Відповідач вважає, що виконання подібних рішень повинно відбуватись за приписами Кодексу цивільного захисту України та Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” фахівцями, які володіють спеціальними знаннями та зазначає, що державні виконавці такими знаннями не володіють, а тому виконання рішень подібної категорії не входить до повноважень органу.
В судове засідання, призначене на 21.10.2020 року, учасники справи не з'явились, повідомлені належним чином та своєчасно про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи телефонограмою та направленнями повісток про виклик до суду.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи неявку в судове засідання сторін, суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Відповідно до ч. 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 року по справі №420/6770/19 адміністративний позов Головного управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задоволено. Застосовано заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді повного зупинення експлуатації будівель Комунального закладу “Пшеничнянський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок)”, за адресою:68214, Одеська область, Саратський район, село Пшеничне, вулиця Шкільна 103 шляхом відключення вищевказаних будівель від джерел електропостачання (або інших електромереж, електроприладів, пристроїв, обладнання, установок), обмеження до них доступу, за винятком проведення робіт з усунення недоліків наданих в акті перевірки №118 від 15.08.2019р., до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, які впливають на ризик виникнення надзвичайної ситуації, аварії чи пожежі та можуть спричинити загрозу життю та здоров'ю людей, зазначених в акті перевірки №118 від 15.08.2019 р. Зазначене рішення набрало законної сили 07.08.2020 року.
07.08.2020 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
19.08.2020 року першим заступником начальника Головного управління ДСНС України в Одеській області полковником служби цивільного захисту Будаленком І.В. подано заяву та виконавчий лист про примусове виконання рішення суду від 23.03.2020 р. до Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
07.09.2020 державним виконавцем Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Долгорук А.О., розглянуто заяву щодо примусового виконання рішення суду у справі №420/6770/19 від 23.03.2020 та прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, У вказаному повідомленні зазначено, що виконавчий документ не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
11.09.2020 за вхід. №813 в/л до Головного управління надійшло оскаржуване повідомлення про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами ч. 2 ст. 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 372 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконавчий лист, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (ч. 3 ст. 373 КАС України).
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 4 Закону України “Про виконавче провадження” визначені вимоги до виконавчого документа.
Так, у відповідності з ч. 1 цієї статті у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За приписами ч. 3, ч. 4 ст. 6 Закону України “Про виконавче провадження”, у випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
Відповідно до порядку здійснення виконавчого провадження, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”).
Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч. 6 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”).
Предметом спору у цій справі є правомірність повернення відповідачем виконавчого листа стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження”.
Так, відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
У свою чергу, відповідно до ст. 10 Закону України “Про виконавче провадження”, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.
Аналогічно за приписами ч. 3 ст. 33 Закону України “Про виконавче провадження”, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 70 Кодексу цивільного захисту України, повне або часткове зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду.
Під час розгляду справи, дослідивши спірне повідомлення про повернення виконавчого листа у справі № 420/6770/19 стягувачу без прийняття до виконання на підставі саме п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження”, суд керується тим, що зазначені у виконавчому листі від 07 серпня 2020 року відомості про заходи примусового виконання рішення узгоджуються зі змістом резолютивної частини рішення у справі № 420/6770/19.
Отже, суд дійшов висновку про те, що повернення відповідачем виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання виключно з підстав, передбачених п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження”, було необґрунтованим та передчасним.
При цьому, суд зазначає, що вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, державні виконавці досліджують виключно форму і зміст виконавчого документа на предмет наявності у ньому обов'язкових реквізитів, і не наділені повноваженнями давати оцінку тому, чи правильно суд, який розглядав справу, визначив, зокрема спосіб та порядок виконання рішення. Наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення, є підставою для звернення до суду, який видав виконавчий документ, з поданням (заявою) про зміну способу і порядку виконання рішення, і не може слугувати підставою для повернення виконавчого документа без виконання.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 липня 2019 року по справі № 803/1646/17.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 05.06.2019 року по справі № 809/421/17 висловлено позицію щодо виконання судового рішення про застосування заходів реагування покладається на орган, який звернувся з позовом, у цьому випадку - на Управління ДСНС. У правовідносинах, які виникають у зв'язку з реалізацією цим органом своїх владних повноважень немає підстав залучати до виконання судового рішення (щодо застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) органи державної виконавчої служби і покладати на них виконати це судове рішення у порядку примусового виконання відповідно до Закону № 1404-VIII. Та обставина, що заходи реагування (у визначених законом випадках) застосовуються на підставі судового рішення не змінює суб'єктного складу і правового статусу учасників цих правовідносин, зокрема контролюючого органу, який на виконання закону звернувся з позовом і на підставі судового рішення й повинен застосувати до підконтрольного суб'єкта заходи реагування для досягнення мети, яка зумовила їх застосування. Між тим, у цих правовідносинах Управління ДСНС діє не як орган, на який покладено виконання судового рішення (за Законом № 1404-VIII), а як суб'єкт владних повноважень, який застосовує/реалізовує санкції за порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування повідомлення Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, прийнятого з підстав, передбачених п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З огляду на те, що суб'єкт владних повноважень не поніс витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз, жодні витрати не підлягають розподілу та стягненню.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 90, 205, 242-246, 268-269, 272, 287 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (65091, м.Одеса, вул.Прохорівська, 6, код ЄДРПОУ 38643633) до Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (68200, Одеська обл., Саратський р-н, смт.Сарата, вул. Чкалова, 2, код ЄДРПОУ 34505330) про визнання протиправним та скасування повідомлення, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 07.09.2020 р., винесене державним виконавцем Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Долгорук А.О.
Зобов'язати Саратський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повторно розглянути заяву Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Одеській області про примусове виконання судового рішення від 23.03.2020 року у справі №420/6770/19 та прийняти рішення у відповідності до положень Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 287 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 272 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.